Українська некрогероїка

Недавно прочитав цікаву статтю про некрогероїку і, як протиставлення, про символ пришелепкуватого довговусого хохла, що їсть вареники і п’є з кумом горілку.

Думаю, що це садомазохістичний відрух людської психіки, у цій ситуації закономірний…. Ще у 1918-ому радянські банди Муравйова почали вбивати навіть за вишиту сорочку… Голодомор.. Українське, серйозне і сильне, почало асоціюватися із нищенням. Чекісти культивували образ алкаша і хохла-ненажери.

Траурна пам'ять про героїв відкладалася у ґенетичний кошик нації. Натомість той, що п′є горілку з кумом у садочку, мав шанс ПРИКИНУТИСЯ, щоб вижити і передати пам'ять. Хоча звісно, що гопаки та повзунці на московських сценах, підмітуваних малоросійськими шароварами, виродження культури до анекдотичних фольклорних атрибутів оглуплювало, применшувало націю, роблячи її вторинним придатком на всіх рівнях…

Важка тема…

Навіть гімн починається словами «Ще не вмерла Україна». Запрограмованість на смерть є у багатьох військових піснях: «Йшли діди на муки, підуть і правнуки». Все це так. Як співається у стрілецькій пісні «Як ви помирали, вам дзвони не грали, ніхто не заплакав над вами»….

Небагато є народів, які би пережили у двадцятому столітті таку нелюдь, такий етноцид та лінгвоцид, як українці – мільйони закатованих мучеників….

А все ж – дуже поволі одужуємо. Маємо шанс на повнокровний розвиток – і мусимо його використати, попри всю зневіру, роздратування і сором на шляху.

Наші мертві вірили у велику українську державу. Душі наших мертвих вболівають за свою заповітну мрію і за нас, її виконавців.. Ми прорвемося до нашого Ельдорадо.