Чим мені не подобається горезвісна «хресна хода»

08:51, 20.07.2016

Я можу дуже просто і коротко пояснити, чим мені не подобається горезвісна «хресна хода».

 

Не тим, що воно МП. Не тим, що там серед натовпу можуть бути бойовики й агентура. Не тим, що серед організаторів - відома проросійська наволоч. Не тим, що вони надурили людей, і багато хто думає, що участь у цій ході означає просте бажання «щоб все було, як до війни». Не тим, що це мракобісся за газорублі рекламується на центральних українських каналах.

 

Хоча й це все також.

 

Але головне – мене не влаштовує маршрут.

 

От якби вони через всю Україну, від Закарпаття і Львова, через Київ – пішли з іконами на Донецьк, щоб там на центральній площі помолитися за мир - я б підтримала їхню ініціативу і навіть посильно допомогла б.

 

А Київ, прости Господи, до чого тут?

 

Вони хочуть миру?

 

Я теж. Мабуть, сильніше, ніж вони, бо абсолютна більшість їх живе в тилу і займається своїми щоденними справами. А ми з чоловіком вже більше двох років на війні, а нам дуже хочеться мати дітей, без яких ми ризикуємо залишитись, якщо ця війна ще затягнеться.

 

Це якщо не загинемо і не скалічимось. Так що ми дуже хочемо, щоб війна закінчилась і ми отримали моральне право зайнятися особистим.

 

Мир - це закінчення війни. Він настане миттєво, як тільки бойовики складуть зброю. Вперед у Донецьк, моліться за них, хай Бог їх врозумить і пробачить за те, що покликали на свою землю війну.

 

Моліться, і хай вони складуть зброю, отримають свої амністії і всі ми нарешті розійдемось по домівках. До наших літніх батьків, які щодня переживають за нас, до наших дітей, до наших домашніх клопотів.

 

Війна може закінчитися і якось інакше, без складання бойовиками зброї, але це буде означати, що українські керманичі просто кинули, здали ворогу наші території і наших людей. І навіть не в тому річ, що їм цього ніхто не подарує - справа в тому, що питання російсько-українських взаємин не буде закрите, і отже, незабаром почнеться нова війна.

 

Я не хочу передавати проблему Росії своїм дітям.

 

Я не хочу, щоб «вата» мала право голосу західніше поребрику.

 

Я хочу миру.

  • Поможи нам, ізбави нас вражої наруги

    Нині, через понад два століття після появи на світ Тараса Шевченка, ми розкриваємо нові подробиці з його життя і творчості — нарешті дивимося на його постать своїми, українськими, очима. >>

  • Унікальне фото: полковник Болбочан і Василь Вишиваний на Запоріжжі у 1918 році

    Полковник Болбочан і Василь Вишиваний, він же Вільгельм Габсбург, переможна весна 1918 року. Запорізькі степи. Українська армія наступає і звільняє від московських більшовиків українські землі. Момент перемоги української зброї. >>

  • Конституційний контрнаступ

    Мілітарна ескалація на Близькому Сході, внаслідок якої ліквідовано іранського духовного лідера Хаменеі, але не призвело до падіння реакційного режиму ісламістів, зайве засвідчує: сильні світу цього остаточно стали надавати перевагу силовим методам для врегулювання двох й багатосторонніх суперечок. >>

  • Знесення режиму аятол: що це означає для України

    Для нас це абсолютний джекпот. Іран - це ключова шестірня у машині російського терору. Вони клепають "Шахеди", які летять на наші міста, і передають Москві балістику та технології. Фізичне знищення іранського ВПК означає, що російська логістика одномоментно втрачає свого головного донора. >>

  • Атака на сенс війни: світ не засвоїв уроків ХХ століття

    19 лютого 2014— дата, яка мала б звучати значно гучніше. Саме цього дня, дванадцять років тому, розпочалася Війна за Незалежність України. Ця дата зафіксована в українському законодавстві. Але в публічних комунікаціях — навіть на найвищому рівні — її майже не чути. >>