Про коней та овець, або коли ж витворимо свою національну ідею?

Колишній редактор газети УКРП «Клич», згодом газети «Клич нації» — органу товариства відродження нації (ТВУН), Іван Любас казав: «Якщо є п’ять націоналістичних партій, то це означає, що немає жодної». Зараз в Україні зареєстровано понад двi сотнi партій, але фа­хівці кажуть, що серед них немає партій — є політичні піар-проекти під лідера або під вибори, патроновані олігархами... Партія повинна мати ідеологію, з якою вона бореться за владу. Ідеології, на відміну від мінливих передвиборчих гасел, стабільні, навколо них готується електоральна спільнота, що конкурує з іншими ідеологічними принципами. Але ідеологія не мета, а механізм досягнення мети — ідеї.

 

Кілька століть існує великодержавна ідея «Третього Риму». Ідеології змінювалися: монархізм — соціал-демократизм — комунізм — більшовизм — лібералізм, а ідея «Третього Риму» — «собирания русских земель» залишається.

 

Держава Україна від самого початку і дотепер не визначилася з національною ідеєю, яка потребувала б певної ідеології для гуртування суспільства. Замість того маємо Лебедя-Рака-Щуку п’ятого ступеня. Отже, без ідеї не можуть виникнути ідеологічні партії, а без них суспільство не може структуруватися, вибори залишатимуться інструментом приходу до влади «гречкосіїв». На експерименти в України немає часу, смертельні виклики тиснуть з усіх боків, тож варто скористатися випробуваним досвідом інших держав.

 

Наразі найближчою, за історичною долею, є держава Ізраїль. Національна ідея була проголошена вже в Декларації незалежності Ізраїлю: «Ми проголошуємо створення Єврейської держави в Ерец-Ізраель!». Тепер, яка б ідеологія не виникала, вона має працювати на національну ідею. І створюються відповідні кодекси поведінки, наприклад: «Євреї! Любіть один одного, допомагайте один одному. Допомагайте один одному, навіть, якщо ненавидите один одного! Наша сила — в єдності, у ній запорука наших успіхів, наш порятунок і процвітання... Єдність — це мета, вона ж і засіб до досягнення мети» (Із «Катехизису єврея СРСР», Ізраїль, 1958 р.).

 

Українці також мали традиції гуртуватися, наприклад відомі толоки, коли весь куток збирався будувати земляку хату чи косити сіно тощо, а по селах діти шанобливо зверталися до батьків: «Ви, мамо; Ви, тату»... Радянська ідеологія зомбувала дітей «героїзмом» Павлика Морозова, а глобалізм нав’язав «ювенальну юстицію», і сімейну субординацію перевернули з ніг на голову. А тим часом сім’я є базовою ланкою державної згуртованості: міцна сім’я — міцна держава. На жаль, івани 25 років спостерігають «нанайську боротьбу» суб’єктів Катехизису, обираючи з того гурту то одного, то іншого, але не, умовно кажучи, гриц(ен)ка.

 

За прикладом держави-аналога маємо визнати єдино адекватну ідею: «Ми створюємо Українську дер­жаву в Україні». Спроби обійти державотворчу ідею сурогатами на кшталт «Асоціація з Європейським Союзом може стати національною ідеєю» — ніщо інше, як уникнення розбудови суверенної Української держави. Ще небезпечніше «авторитетне» твердження: «Проблеми мови в Україні більше не існує!». Любити Україну російською мовою можна, але не можна будувати незалежну державу. Треба відокремлювати мухи від котлет, офіційну ділову мову від мови спілкування — вони виконують різні функції та регулюються різними законами. Розширення сфер застосування російської мови — прямий шлях до Малоросії — Новоросії — Південного округу Російської Федерації.

 

Але повернімося до проблеми гуртування... Що там мудрі євреї чи вчорашні українці! За таким принципом живуть і деякі спільноти тваринного світу. Наприклад, захищаючись від зграї вовків, табун коней збивається в коло задніми копитами назовні: підставляй зуби — порахуємо! Подібним чином захищається й отара овець, виставляючи наперед круті роги баранів — теж не мед... Мета вовків — розірвати коло, і тоді починається кривава оргія. Українці нині ігнорують і досвід євреїв, і досвід овець/баранів... За відсутності ідеї/мети суспільство розтягують урізнобіч. «Тільки ВО «Батьківщина» — і 10% пішли іншою (своєю) дорогою. Тільки.., тільки.., і от уже всі розбрелися, а вовки колабораціоністи/сепаратисти/контрреволюціонери залишилися в центрі уваги. Може, Віктор Федорович не жартує, коли обіцяє повернутися в Україну? І, може, правда, що українці об’єднуються тільки в колимських таборах? Якщо ні, то де той сміливий національний лідер, що об’єднає націю навколо єдиної Національної ідеї для боротьби за звільнення українців від колонізаторів, зовнішніх і внутрішніх?..