Маріуполь 2022 року. Щоденник Катерини Савенко допоможе покарати російських воєнних злочинців

Нещодавно у Музеї історії міста Києва презентували «Щоденник Катерини Савенко».

 

До книги увійшли 34 записи, які мешканка Маріуполя робила від першого дня повномасштабного вторгнення росії під час облоги міста навесні 2022 року. 

 

У приазовському місті жінка жила із коханим чоловіком та донькою. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, вирішила зафіксувати у зошиті, як її родина, сусіди та інші цивільні намагалися вижити під обстрілами, шукали воду, їжу та безпечне місце.

 

Написала про власні страхи, спогади про мирне життя і дії людей, які  під постійними нападницькими обстрілами допомагали одне одному. 

 

З кожним днем у приазовському місті, яке цілеспрямовано щодоби винищувала росія, людям було жити все складніше.

 

Катерина Савенко писала щодня — до загибелі чоловіка Віталія та свого поранення, яке стане фатальним.

 

Після смерті жінки у квітні 2022 року два безцінні зошити зуміла вивезти зі зруйнованого Маріуполя її мама. 

 

«Цей щоденник є не лише важливим історичним документом, а й свідченням, яке допомагає відновлювати справедливість. Для різних людей справедливість означає різне: покарання винних, встановлення правди чи просто бути почутими. Саме такі особисті історії дозволяють документувати воєнні злочини й водночас нагадують світу, що за кожною цифрою стоїть людське життя. Як і Катерина, люди, які пережили війну, найчастіше говорять одне: «Ми хочемо, щоб світ знав», — зазначила голова Центру громадянських свобод, лауреатка Нобелівської премії миру Олександра Матвійчук підчас презентації книги в межах публічної розмови «Голос, який вдалося зберегти. Як особисті історії стають пам’яттю про війну». 

 

На події була донька Катерини та її сестра, до якої вона часто звертається зі сторінок щоден­ника, коли вже смс-повідомлення перестали доходити. Коли зачитували слова загиблої, її рідні люди тримали одна одну за руки. 

 

Андрій Серветник, який залишався у Маріуполі та працював у лікарні під час облоги, зазначив про видання: «Це передусім пам’ять, але також важливий крок до справедливості для загиблих, для тих, хто вижив, і для всього світу. Читаючи записи Катерини, бачиш, як змінюється надія людей: спочатку вони вірили, що все закінчиться за кілька днів, а з кожною сторінкою стає дедалі важче. Це чесне й дуже людяне свідчення про те, що пережили маріупольці».

 

«Скажу чесно, це дуже страшний щоденник, але його треба читати, — зізнається Олександра Матвійчук. —  Дуже важливо зробити фахові переклади різними мовами. Бо це про право на правду. Голос Катерини має бути почутий світом, так як вона хотіла».

 

До кінця літа у Музеї історії міста Києва триває документальна виставка, на якій показують  щоденник Катерини Савенко та спогади Володимира Величка з Маріуполя. Він їх занотував пізніше, вже перебуваючи в хостелі у Києві.

 

Чоловік, дружина та четверо дітей  у своєму приазовському місті пережили російське бомбардування, фільтрацію та перебування в окупованому Донецьку. Це «Чотири місяці життя», які ніколи не зітруться із їхньої пам’яті.

 

 

«Щоденники мирних: голоси тих, хто вижив, і тих, хто ні» — це офлайн-проєкт Музею «Голоси Мирних», який зібрав понад 130 тисяч історій про війну в Україні із 2014 року безпосередньо від її очевидців: жертв і свідків.