Українські компанії 12 лютого отримали перші ліцензії на експорт зброї

Україна була одним із найбільших експортерів зброї у світі, але припинила продавати її після 24 лютого 2022 року.

 

Рішення відновити експорт зброї, безперечно, слушне і має вирішити два питання.

 

Насамперед, це може принести сотні мільйонів доларів у бюджет. По-друге, втримати українські оборонні компанії від намірів згорнути виробництво або перенести його за кордон через брак коштів і держзамовлень.

 

У 2023-25 роках фактично з нуля з’явились майже 1 тисяча приватних фірм, які почали швидко масштабувати та нарощувати виробництво зброї. За цими темпами український бюджет абсолютно не встигав.

 

У 2024-му, коли загальна потужність українського ВПК становила близько 20 млрд доларів, фінансування від держави ледь сягнуло половини цієї суми, у 2025-му за потужності 35 млрд доларів держава замовила продукції лише на 12 млрд.

 

Наявні потужності переросли фінансові можливості держави. Сьогодні виробничі спроможності українського ВПК перевищують 55 млрд доларів.

 

У сферах БпЛА, РЕБ і розвідки наші можливості вже більші, ніж обсяги внутрішніх закупівель. Зокрема, через ці чинники Skyeton стала однією з компаній, які відкрили виробництво за кордоном — у Словаччині.

 

Окрім неї, Ukrspecsystems виготовлятимуть свій дрон PD-2 у Польщі, а компанія DeViRo — безпілотник Leleka-LR у Чехії. Дослідження «Технологічних сил України» (ТСУ) — організації, яка об’єднує українських виробників зброї, показує, що 85% опитаних компаній думали про релокацію за кордон або вже це зробили.

 

«Штучні обмеження і надмірний контроль призводять до того, що виробники просто виїжджають за кордон. І ці виробництва вже не повернуться в Україну», — заявив директор «Української бронетехніки» Владислав Бельбас.

 

Німці, американці активно переманюють наших інженерів. Логіка урядового «контрольованого експорту» проста: виробники продають за кордон «дружнім країнам» надлишки своєї продукції, отримують кошти та розвивають виробництво вдома.

 

Заступник голови Асоціації NAUDI Сергій Висоцький вважає: контрольований експорт відкриє можливість для ще більшого постачання ЗСУ та зможе принести додаткові два мільярди євро податків до українського бюджету.

 

Держава вже заявила про намір акумулювати збори й мита від експортних операцій, а також частину податкового ефекту в спеціальному фонді з цільовим призначенням — на закупівлі, резерви, критичні номенклатури.

 

Виробники, за даними виконавчого директора Української ради зброярів Ігоря Федірка, готові сплачувати 7-15% мита у цей спецфонд. Що дозволить не лише зберігати робочі місця, а й запускати нові технологічні розробки.

 

Пан Федірко зазначає, що найбільш затребуваними на експорт є безпілотні системи. Друга категорія найпопулярнішої продукції українського ВПК — засоби протидії дронам. На третій позиції — системи РЕБ і зв’язку. Однак перші великі реальні контракти запрацюють, як очікується, не раніше другого півріччя 2026-го.

 

А як щодо прозорості процедури? Рішення щодо дозволу експорту ухвалює Міжвідомча комісія з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю, до складу якої входять представники Міноборони, ГУР, МЗС, МВС, Мінекономіки, Мін’юсту, а очолює її перший заступник секретаря РНБО Рустема Умєрова, генерал Євген Острянський. Без її ухвали продаж такої продукції за кордон неможливий.

 

Кому саме члени комісії дали 12 лютого право першими продати свій товар на експорт — не розголошується. Вже зараз у соцмережах пишуть, що чиїсь помічники чи радники прикриваються ім’ям президента і прямо вимагають платити за те, щоб включити в якісь списки на експорт. Тобто мутні «рєшали» нікуди не поділися.

 

Тривалі процедури ліцензування та закупівель (від кількох місяців до року) та терміни визначення надлишків потужностей і актуальності озброєнь для України залежать від висновків Міністерства оборони та Міжвідомчої комісії з військово-технічного співробітництва.

 

Держслужба експортного контролю перевіряє документи і протягом 90 днів виносить остаточний вердикт про можливість (чи неможливість) експорту. В умовах стрімкого розвитку дефтех-сегменту (від англ. Defense Technology — оборонні технології. — Ред.) це зводить процес нанівець. І, звісно, залишається фактор зловживань.

 

Ілля Несходовський, експерт з економіки Мережі захисту національних інтересів «АНТС», переконаний: «Влада продовжує блокувати розвиток ВПК, а головна причина — це відкати, які хочуть отримувати чиновники. Якщо завод буде не в Україні, то жоден відкат їм не світить, їм треба, щоб завод був тут, а вони видавали спецліцензії через шлагбаум».

 

Тарас Загородний, керуючий партнер аналітичного центру «Національної антикризової групи», пише: «Подивіться на кейс компанії Archer. Їх «мурижили» три роки поспіль: вилучали унікальне обладнання, блокували рахунки, копалися в кожному гвинтику.

 

Дійшло до абсурду: детективи копіювали технічну документацію на приціли та тепловізори, яка є інтелектуальною власністю та держтаємницею. Результат трирічного «слідства»? Нуль. Жодного вироку, жодного доведеного факту розкрадань».

 

Ну і безпекові ризики ніхто не відміняв. Повторення ситуації, коли після проголошення Незалежності держава розпродувала військову техніку, зброю та боєприпаси, виснажуючи власну армію, представники влади обіцяють більше не допустити. Але які мають бути правила гри — невідомо. Наприклад, є модель, коли все, на що не підтвердив потребу Генштаб, — можна експортувати.

 

Є і складніші моделі. Але часто під прикриттям «антикорупційних» гасел відбувається фактична перекачка розробок. З’являються компанії-стартапи, які раптово стають власниками патентів і різних прав на оборонну продукцію, при цьому не маючи виробничої бази, наукового потенціалу, випробувальних полігонів тощо.

 

«УМ» писала вже, як компанія Fire Point, не маючи власних виробничих потужностей в Україні, розпочала будівництво заводу (або майже розпочала) за кордоном з прицілом виходу на світовий ринок озброєнь.

 

А ще ж є соціально-політичні чинники Укроборонпрому. До війни Укроборонпром налічував майже 90 підприємств, на сьогодні залишилося близько 40. Але все одно це найбільший державний холдинг, який, як і раніше, не є публічним та прозорим і будь-яка інформація закривається грифом «таємно».

 

Вадим Гриб, міноритарний власник Укроборонпрому, пише в соцмережах: «Головна проблема в тому, що в оборонний комплекс ніхто не вкладав гроші і не розміщував оборонні замовлення. Для МО простіше було закуповувати на зовнішніх ринках і там отримувати свої відкати від укладених контрактів».

 

МО укладало контракти на постачання оборонної продукції з компаніями на кшталт Fire Point, ця компанія розміщувала замовлення на оборонних підприємствах, і ці замовлення були обов’язкові до виконання.

 

«Я не жартую: на моєму підприємстві в графі «оборонні замовлення» стоїть 0, при цьому є замовлення від приватних компаній. Тож на кого працює оборонний комплекс країни?» — слушно запитує пан Гриб.

 

Зрозуміло, що основною темою на майбутніх виборах будуть корупція та заробіток на війні. Той-таки Вадим Гриб упевнений: «Сьогодні заробіток на війні знесе будь-якого кандидата на майбутніх виборах. Так от, як на мене, успіх майбутньої кампанії багато в чому залежатиме від того, хто розіграє карту Укроборонпрому».