Більш ніж 1 тис. 500 відвідувачів за перший вікенд 2025 року побували на виставці «Наїв вільний», яка проходить у Києві в Українському домі.
Триває цей унікальний вернісаж у центрі столиці воюючої країни трохи більше місяця.
Крайній день можливості доторкнутися до невтраченого українського раю — 2 лютого.
Народна ікона, народна картина й сільська фотографія є важливими візуальними елементами, які формують цілісну картину макрокосму селянської хати.
Представлені для огляду понад 300 робіт — експонати з приватної колекції Миколи Бабака, відомого культурного та громадського діяча, колекціонера з Черкас, народного художника України та лауреата Шевченківської премії, засновника благодійного фонду, діяльність якого спрямована на збереження та популяризацію української культури.
Насправді «Наїв вільний» є осанною основі українського роду — трударям-хліборобам, які завжди цінували і примножували красу.
У центральній інсталяції круглої, як земля, зали — символічний іконостас, який пахне деревом і здіймається до неба.
На ньому ті три елементи — ікони, фотографії й картини, — що візуалізують гармонію духовного і матеріального світів українців. А декому ця геометрична композиція у модерновому вестибюлі резонує згадкою про супрематизм народженого в Києві Казимира Малевича.
Біля стилізованого іконостасу виставки «Наїв вільний» виступає фольклорний ансамбль «Кралиця».
Фото з fb-сторінки Олексія АНАНОВА.
Наївне мистецтво вирізняється свободою від канонів, безпосередністю, яскравою індивідуальністю та щирістю. Старі ікони, мальовані й вишиті тотемні олені та русалки-харони і навіть котики з позолотою.
Вишуканість одягу, складність візерунків вишивки, прикраси та квіти «Дівочого портрета» майстра народної картини першої половини XX століття, відомого Панаса Ярмоленка.
Намальована 1933 року сім’я Захарченка — подружжя з хлопчиком. Козак та дівчина біля криниці; лебеді на воді.
Ще багато образів і сюжетів, які можна було зустріти в оселях багатьох українців ще не так давно.
Нині вони, якщо збереглися, перебувають переважно в музейних або приватних колекціях.
Особлива сторінка української історії — світлини троюрідного небожа Тараса Шевченка Григорія Петровича Шевченка (1868—1941). Ці фото є унікальним мистецьким документом.
На них бачимо повсякденне життя жителів Кирилівки, автентичність кінця ХІХ —п очатку ХХ століття: з трударями, вітряками, волами, тіпанням конопель і чумацькою валкою, куренем і миттю жнив. Нині це село Шевченкове на Черкащині.
«Поки «філософи» та адепти високого мистецтва на 34-му році незалежності не дадуть собі ради в прийнятті традиційної національної культури, звинувачуючи її в примітивності та несмаку, український наїв зігріває душі і дає розраду мешканцям воєнного Києва і гостям столиці, — констатує Микола Бабак. — Народна картина була одним із ключових рятівних інструментів виживання українців у часи лихоліть колективізації, воєн, голодоморів і московської колонізації, адже вона наповнювала сільські хати життям, додавала яскравих фарб у темні часи і зберігала національний культурний код. Українське мистецтво різне і не потребує поділу на сорти та ступені якості. І ця різноманітність робить його бездонним джерелом натхнення, душевного тепла і національної гордості».