Гра небесних комп’ютерників. Коли і навіщо Бог створив земну цивілізацію і що нас чекає в майбутньому? (Частина 3)

30.10.2024

(Закінчення. Початок у двох попередніх номерах «УМ») 
 

«Не можна Тобі чинити так, щоб убити праведного з нечестивим» (Бут. 29:20)

— Миколо Степановичу, у своїй книзі ви детально описуєте прагнення творців нашої Сонячної системи виховати із землян людину, подібну до себе. Гіпотетично ми повинні дорости як мінімум до рівня своїх пращурів — білої космічної цивілізації аріїв, аби також створювати і заселяти нові світи. Судячи з подій, які зараз відбуваються на планеті, до такої місії ми, схоже, ще не готові. Але, оскільки ці ідеї вже витають у просторі, процес виховання, напевно, триває далі. Отож, цікаво дізнатися, на якому етапі розвитку людства боги почали перейматися його духовною еволюцією. Про райське яблуко з дерева пізнання ви вже розповіли. А що трапилося далі?
 
— У загоні творців нашого світу були й ті боги, які прагнули передати людям робітним знання вищого плану, аби перетворити їх на повноцінних представників Розуму на Землі. Взяти хоча б Прометея. Він навчив добувати вогонь і використовувати його для приготування їжі та плавлення металу. І це відбувалося ще до Потопу.
 
У свою чергу 9516 рік (2106 до н. е.) важливий тим, що в генокоді людей, окрім програм прагнення до знань та совісті, запрацював перший рівень генетичної програми любові — ностальгія. Саме завдяки цьому почуттю в майбутньому ми створимо у Всесвіті новий світ, схожий на наш. 
 
До речі, завдяки біблійній хронології можна прослідкувати і поступовість зростання інтелекту та духовності земних людей — це результат генетичних змін та селекції, проведених творцями Землі. Врешті-решт у 9539 році (2083 до н. е.) мудрість людських синів досягла такого рівня, що боги починають дослухатися до їхніх міркувань.
 
Наприклад, Господь погодився з доводами Авраама, що заради певної кількості праведників не варто знищувати за гріхи всіх у Содомі та Гоморрі: «Не можна Тобі чинити так, щоб убити праведного з нечестивим, бо стане праведний, як нечестивий, — цього ж не можна Тобі!» (Бут. 18:23 — 25).
 
У 9580 році (2042 до н. е.) в людей робітних почав функціонувати ще один рівень генетичної програми любові — кохання. Ісак покохав Ревеку. (Бут. 24:67). І це було сильне почуття. Пам’ятаєте біблійного Якова, який заради Рахіль служив її батьку Лавану сім довгих літ? «Але вони через любов його до неї були в його очах, як кілька днів». (Бут. 29:20). І справді, для закоханих ніч побачення аж до світанку минає, як мить.
 
У 9730 році (1892 до н. е.) в генокоді людей включився останній рівень програми любові — всепрощення. Біблія повідомляє, що другого року семирічного голоду Йосип прощає своїх братів, які продали його, і запрошує увесь свій рід до Єгипту.
 
До речі, тут варто згадати, що Йосип не лише простив родичів, а й поборов зваблення жіночим тілом, але випробування владою не пройшов. Будучи намісником фараона, у роки згаданого голоду він за хліб скупив у єгиптян срібло, худобу, землю і їх самих, перетворивши на рабів. Отож цю історію можна сприймати як засторогу всім на віки, що землю продавати не можна, бо тоді люди, які на ній живуть, стануть рабами.
 
В еволюційному плані показове і життя царя Соломона. Господь йому дарував надзвичайну мудрість для того, аби у його гаремі розмножувати на землі людей розумних від незайманих дівчат із різних народів. Він мав 700 жінок і 300 наложниць.
 
Навіть молода царівна Шеви, щоб множити у своїй країні носіїв Розуму, прибула до Соломона з дарами і народила від нього сина. Незайманість дівчини завжди цінувалася дуже високо. А гареми стали центрами селекційного розмноження людини розумної в ті часи.

«Хіба не написано у вашім законі: «Я сказав — ви боги?» (Ів. 10:33, 34)

— І все ж найбільш доленосним і етапним у цивілізаційному плані, напевно, стала місія Ісуса Христа на Землі, народженого від Бога і людської жінки. У своїй книзі цю подію ви називаєте поворотним моментом у стосунках землян зі своїми космічними кураторами, оскільки завдяки Його високій жертві сторони ніби обопільно змили гріхи минулого. Але як усе починалося?
 
— Ісус Христос народився у 11 615 році. Підготовка його місії була досить тривалою. Змалку він вивчав у секті єссеїв біля Назарету в Галілеї і Старий Заповіт — Біблію, і Новий Заповіт — Євангеліє, яке пізніше проповідував.
 
А з 23 до 30 років з караваном купців подорожував Індією (7 років, один тиждень згідно з пророцтвом. «І Він зміцнить заповіт для багатьох за один тиждень, а за пів тижня припинить жертву хлібну» (Дан. 9:27)). Саме там він пізнавав арійські духовні істини у тибетських мудреців. З 30 років у Юдеї та Галілеї Він проповідував отримані знання космічної мудрості, «зміцнюючи заповіт для багатьох».
 
На 34-му році життя Син Божий і Людський виконує покладену на нього місію — навчає людей ставати Богом. Зі Старого Заповіту повторив настанову – «Будьте святі, бо святий Я, — Господь, Бог ваш!» (Лев.19:3). А з Євангелія: «Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Матв. 5:48).
 
Віддавши людям на розп’яття свого земного Сина, Бог цим вирішив спокутувати гріхи творців нашого світу перед людьми земної цивілізації. Йдеться про численні людські жертви богам, безжальне знищення уражених радіацією народів, насильницьке кастрування чоловіків, що мало місце в Єгипті в часи фараонів і поширилося світом.
 
Водночас добровільним відданням себе на розп’яття Ісус Христос спокутував перед Богом численні людські гріхи, що полягали в порушенні Законів Космічної Моралі. Відтоді хрест, на якому розіп’яли Ісуса, став символом одночасної взаємної спокути гріхів рівних перед рівними.
 
Вертикальна його складова, що поєднує Небо і Землю, — це символ спокути гріхів Творців нашого світу перед людьми земної цивілізації. А поперечина, яка відображає земний горизонт і всі народи, що населяють Землю, — це символ спокути гріхів земних людей перед Богом.
 
Підтвердження цьому знаходимо в посланні апостола Павла до колосян: «Бо благоугодно було, щоб у Ньому була вся повнота і щоб Ним поєднати із Собою все, умиротворивши кров’ю хреста Його, через Нього, — і земне, і небесне» (Кол. 1:19, 20).
 
— Ну що ж, виходить, Богом бути важко в принципі, що пояснює наші вічні слабкості, хоча, звісно, не виправдовує їх. Хотілося уточнити й ось такий момент. За вашою «Хронологією», від удосконаленого «порохом земним» Адама до Месії минуло 4112 років. Але ж церква користується візантійською ерою, в якій 5508 років. Поясніть, будь ласка, цю розбіжність.
 
— Від запровадження в Україні християнства ніхто з українців не ставив під сумнів кількість років у ній. Моя книга «Літопис космічної цивілізації Землян» — це ретельно виконані розрахунки за хронологією Біблії.
 
До речі, від завоювання Кіром Вавилону до народження Христа, як і в згаданому в попередній статті пророцтві, переданому Господом Даниїлу, 483 роки, а не 539, як цього вчать дітей у школі. Господь помилитися не міг!
 
— А чим вам не подобається григоріанський календар?
 
— Я вважаю, що земному людству вже давно пора почати жити в гармонії з природними циклами свого космічного світу — Сонячної системи. Як виявилося, ні юліанський, ні григоріанський календарі зі своєю середньою тривалістю земного року в 365,25 доби не узгоджуються з календарем астрономічним, де тропічний рік триває 365,242199 доби.
 
Ці календарі на 0,007801 частки доби довші від нього. Через це кожні 128-129 років в них набігає зайва доба і відбувається зміщення дня весняного рівнодення до зимових місяців на один день, як і настання інших пір року.
 
Необхідна заміна григоріан­ського календаря на такий всесвітній громадянський сонячний календар, у якому пори року наставатимуть у ті ж дні, як і в астрономічному календарі. Інакше в ньому існували та існуватимуть тривалі періоди, коли весняне рівнодення настає 20 березня, а початок зимового сонцестояння зміщується на 21 грудня, що призводить до святкування Різдва на один день пізніше за астрономічним календарем, тобто 26-го, а не 25 грудня.
 
У роки такого тривалого зміщення весняного рівнодення в григоріанському календарі дати народження людей, важливих суспільних та історичних подій були зміщені також на один день, і це триватиме далі. Така невідповідність запису цих подій неприпустима! У своїй книзі «Епоха Сонця» я детально описую, як виправити цю помилку.

«Царство візьмуть святі» (Дан. 7:22)

— Миколо Степановичу, а що нас чекає далі? Чи довгий вік має наша Сонячна система?
 
 — Зоряні світи не вічні. У Біблії сказано: «Усьому свій час, і час кожній речі під небом: час народжуватися і час помирати» (Екл. 3:1, 2). Проте боятися скорого кінця світу не варто. В пророцтвах Даниїла сказано, що «надійде умовлений час, — і царство візьмуть святі» (Дан. 7:22). А пророцтво англійської провидиці матінки Шіптон (1488—1551) конкретизує, що ж станеться за їхнього правління на Землі.
 
В майбутньому, пророкувала вона, «на Землю з небес на сріблястому змії прилетять небачені люди і принесуть у наш світ частину своєї крові. Це дасть розум у новий людський рід. Вони змішаються з землянами, щоб показати, як потрібно жити, любити і допомагати. З їхнім розумом прийде на Землю Золотий вік».
 
— Тобто, розум земних людей знову вдосконалюватимуть для того, аби ми врешті-решт змогли створювати нові світи?
 
— Саме це дасть змогу стабілізувати роботу всіх генетичних програм у людському організмі, в тому числі й програми совісті з її п’ятнадцятьма рівнями функціонування та любові. Але варто пам’ятати: творці нашого світу пустять нас у Всесвіт за єдиної умови — виконання в повному обсязі Місії кожної особистості у земному світі.
 
Я сформулював її так: «Людина як носій вищого Розуму у Всесвіті повинна прагнути досягти такого духовного, морального, інтелектуального й тілесного рівня, аби бути досконалою, як досконалий Отець наш Небесний. Життя треба прожити мудро, користуючись одвічним космічним законом права вибору, що гарантує кожному свободу творити добро чи зло. Людині належить своїм інтелектом, цілеспрямованістю, силою волі й результатами власної творчої праці виконати доленосну Місію, закодовану в гени числами дати народження. Отримані нами знання стануть важливим внеском в Інформаційну базу Всесвітнього Розуму, що забезпечуватиме нескінченність його існування».