«Караючий меч Арея»: чи потрібна Україні спецслужба на зразок ізраїльського «Моссаду»-3

Завершення матеріалу Героя України Григорія Омельченка. Попередню частину  читайте за посиланням.

Замовні вбивства

Окрім того, в довідці була інформація кривавого характеру, буцімто брати Суркіси з метою заволодіння СП «Динамо-Атлантик» і футбольним клубом «Динамо» (Київ) замовили вбивство Юхима Островського, який був співвласником компанії «Динамо-Атлантик» і проживав у США.

Островський був застрелений 22 квітня 1992 року в Нью-Йорку.

Через 22 роки виходець з України, який відбув покарання за спробу вбити братів В’ячеслава й Олександра Константиновських у США, де зараз і проживає, один з колишніх лідерів злочинного угруповання, Леонід Ройтман, на російському ТБ у Нью-Йорку в Севи Каплана дав відверте інтерв’ю, в якому стверджує, що «брати Суркіси замовили вбивство Юхима Островського» (співзасновника СП «Динамо-Атланти. — Авт.)». Замовлення на вбивство, за його словами, привіз киянин Юхимович Семен Давидович, кримінальна кличка «Бик» (нині покійний), а виконав замовлення В’ячеслав Константиновський (кличка «Карамаз»), який з братом Олександром входив до злочинного угруповання, членом якого був і він.

Ройтман заявив, що 29 березня 1999 року в Києві «Карамаз» також застрелив «кримінального авторитета», кілера Олега Асмакова (кличка «Магадан») на замовлення Семена Могилевича (про якого я писав у статті «Вони і досі серед нас», «УМ» за 10 вересня 2019 року і у статті «Диверсант-шпигун чекіста Путіна в Єворосоюзі і НАТО»).

У своїх інтерв’ю (з якими ви можете ознайомитися в інтернеті на YouТube)  Ройтман розповідає, як на сповіді, про десятки замовних убивств, до яких причетні українські політики та державні діячі. Наприклад, він стверджує, що в 1997 році Кучма через Суркіса замовив їхньому угрупованню вбивство небажаного свідка злочинів президента України Кучми — Вадима Рабіновича, який був його «фінансовим гаманцем».

Належної реакції правоохоронних органів України на неодноразові публічні заяви Ройтмана, зроблені ним упродовж останніх п’яти років про вчинені вбивства, не було.

Нагадаю, в липні 2012-го перший заступник Генпрокурора (нині народний депутат) Ренат Кузьмін заявив, що Генеральна прокуратура має свідчення того, що Тимошенко, Лазаренко і Кучма мають пряме відношення до вбивств. «Зараз ми працюємо над тим, щоб зібрати достатньо доказів, які дозволять пред’явити їм звинувачення», — заявив Кузьмін. На цій заяві все і закінчилося.

Дуже цінною, серед отриманих документів, була копія ще однієї аналітичної довідки УБОЗ МВС України, складена на основі агентурних донесень, в якій була розписана схема і способи відмивання злочинних коштів, отриманих через казино, які контролювали лідери злочинного світу Києва (їхні прізвища були названі, це були приятелі і друзі Г. Суркіса, нині вони всі покійні). Потім ці кошти перерахували за фіктивними договорами на фірми, які також були під контролем київських «мафіозі». Після цього підконтрольні 5-6 фірм (їх назви були вказані) робили заявки в контрольовані бандитами банки (перелік банків був зазначений) на закупку валюти.

Приведу цитату з цієї довідки (мовою оригіналу): «Контроль осуществляется в этой операции неким Гришей Суркисом».

                                «Это было недавно, это было давно…» Ті, яких добре знають в обличчя…

Загадкове самогубство

…3 грудня 2004 року о 9 годині ранку в своєму робочому кабінеті був знайдений мертвим голова правління ЗАТ «Український кредитний банк» Юрій Лях (бізнес-партнер Медведчука і братів Суркісів), смерть якого, на думку експертів, настала приблизно о 7-й годині ранку. Поряд з тілом була знайдена записка, у якій Лях просив прощення у своїх близьких, та пояснив, що, мовляв, вимушений вчинити так через проблеми, але які саме — не уточнив. Смерть настала в результаті багатьох ран в області шиї і порізу артерії, завданих канцелярським ножем.

На думку криміналістів, наявність таких ран в області шиї ставить під великий сумнів версію про самогубство.

ЗМІ стверджували, що Лях був носієм небезпечної інформації для Медведчука і братів Суркісів, які були співвласниками банку, через який відмивали «брудні гроші» і виводили за кордон.

Справа була спущена на тормозах…

Рівень посадових осіб (у тому числі й у міліцейських генеральських мундирах), причетних до приватизації клубу «Динамо», виведення його валютних коштів в офшори за кордон, фінансові афери, які відбувалися в ньому, покровительство президента України Кравчука бізнесової діяльності Медведчука і братів Суркісів нагадувало ситуацію, яка була з закритим мафіозним акціонерним товариством АГ «Україна», за якою стояв прем’єр-міністр Кучма, опублікованій нами у статті «Олігархія».

Криміногенна обстановка була відповідна: рекет, бандитизм, замовні вбивства майже щодня, кримінальні розборки, автоматні черги, вибухи й підриви. Країна була поділена на зони впливу між організованими злочинними угрупованнями, яких «кришувала» корумпована до самого верху міліція, авторитети злочинного світу відкривали фіктивні фірми, казино, через які відмивали «чорний нал», конвертували його у валюту в підконтрольних їм приватних банках, яку виводили за кордон, де купували нерухомість або вкладали в бізнес в офшорах, ставали депутатами місцевих рад і отримували депутатську недоторканість, сотні злочинців — «злодіїв у законі» — не можна було притягти до кримінальної відповідальності через наявність депутатського мандату, місцеві ради, особливо в південно-східних регіонах, були під контролем «королів» злочинного світу...

За кримінальними фінансово-бізнесовими структурами Кравчука і Кучми «Антимафія» виявила не один труп, які були співучасниками або свідками їхніх злочинних афер і кривавих злочинів…

Але це – уже зовсім інша історія. Вона була описана у моїх депутатських зверненнях і запитах до керівників правоохоронних органів, на які я отримав відписки. Матеріали опубліковані у ЗМІ.

Зауважу, на дочасних президентських виборах 1994 року Медведчук, брати Суркіс і їх мафіозна бізнес-імперія підтримали Кравчука.

Перемогу експрем’єр-міністру Кучмі на президентських виборах забезпечив  фінансово-промисловий мафіозний спрут «червоних південно-східних директорів» — закрита акціонерна група «Україна» і «СІАБЕКО» на чолі з міжнародним аферистом Борисом Бирштейном.

Над Україною у весь ріст піднімалися мафіозно-кланова олігархія і кумівський авторитаризи.

На превеликий жаль, очолюваний мною оперативний відділ не мав повноважень органу дізнання чи досудового слідства і, згідно з КПК, я не мав  права порушувати кримінальні справи, проводити арешти, невідкладні слідчі дії, а після їх проведення — направити справу по підслідності в Генеральну прокуратуру. Якби ми мали таке право, то невідкладно була б порушена справа, арештовані Медведчук, брати Суркіси та інші члени їхньої «сімки» (санкцію на арешт тоді давав прокурор), а на їхніх фірмах проведені обшуки і виїмки. І ніхто б нам не завадив це зробити, ні керівництво СБУ, ні сам президент Кравчук. Аналогічно поступили б і з членами міжнародної мафіозної-політичної структури Кучми. Але на такі дії ми, на жаль, не мали законних  повноважень.

Добуті «Антимафією» матеріали ми змушені були обнародувати і надати їм максимальної огласки. Та виявилося, що наші таргани світла не бояться.

Після вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, замаху на життя народного депутата Олександра Єльяшкевича і громадського діяча Олексія Подольського, підготовки замаху на мене і спроби  викрадення молодшого сина, появилися навіть думки, чи не створити в «Антимафії» групу «Біла  стріла» або «Меч» для фізичної ліквідації державних мафіозі на найвищому політичному рівні країни.

Стаття в газеті «Голос України» «500 тисяч «баксів» за голову депутата Григорія Омельченка і стаття в «Рабочей газете» «Самый дорогой заказ» (Із книги О. Михайлюти «Воїни «Антимафії»)

Обмежилися особистим і публічним попередження президенту  Кучмі і голові СБУ Деркачу, що у випадку чого…, вони будуть знищенні впродовж доби. Подіяло… Кучма заборонив охороні пускати мене в Адміністрацію президента і відмовив мені в прийомах як народному депутату.

Коли ж ми з Єрмаком про це говорили Деркачу в присутності його заступника, у нього чуть не трапився серцевий напад...

За оперативними матеріалами, напрацьованими очолюваним мною відділом  військової контррозвідки, Генпрокуратура порушила кримінальні справи проти нардепів генерал-лейтенанта Володимира Толубка (секретаря Комітету Верховної Ради з питань оборони і державної безпеки), Юрія Гайсинського (тоді — першого заступника Генерального прокурора), а також були арештовані декілька старших офіцерів, високопосадовців Київського військового округу (які потім будуть засуджені до багатьох років позбавлення волі Верховним Судом України як судом першої інстанції).

Окрім того, я направив у ГПУ матеріали для порушення кримінальних справ ще приблизно на три десятки народних депутатів, членів уряду, армійських і міліцейських генералів, оприлюднив інформацію на телебаченні і радіо і   опублікував у пресі.

Зокрема, у найбільш тиражній російськомовній газеті «Независимость» (читайте):

«Что урвал генерал?» 18.07.1992;

«В Украине господствует политическая мафия», 09.04.1993;

«Мафия Внутренних Дел», 16.04.1993;

«Номенклатура построила нам коррумпированно-мафиозную Украину», 16.07.1993.).

Про корумпованих народних депутатів, державних чиновників мої статті й інтерв’ю були також надруковані в газетах «Україна молода», «Сільські вісті», «Вечірній Київ», «Молода гвардія», «Молодь України», «Народна армія».

Про  корупціонерів, назвавши їхні прізвища і посади, я розповів на українському радіо і телебаченні.

Користуючись нагодою, хочу подякувати головним редакторам цих видань і журналістам, які не побоялися оприлюднити такі матеріали. Тоді дійсно в Україні були незалежна преса і свобода слова.

У відповідь генерал Толубко в газеті МО України «Народна армія» надрукував статтю під заголовком «37-й рік полковника Омельченка» і вимагав мого звільнення з органів СБУ. Обламався…

Спроба арештувати Чечеватова і Касатонова

Окрім того, я офіційно звернувся до генпрокурора Віктора Шишкіна і президента України Кравчука (звернення було опубліковане в пресі) з клопотанням про арешт командувача КВО генерал-полковника Віктора Чечеватова, який активно підтримав серпневий путч в 1991 році (так звана ГКЧП), відмовився прийняти українську присягу і вчинив корисливі злочини (розкрадання державного майна), командувача ЧФ РФ адмірала Ігоря Касатонова (привласнення державного майна і зловживання службовим становищем) і народного депутата України, члена Комісії з питань оборони і державної безпеки Верховної Ради, генерал-майора, начальника політуправління КВО, помічника президента Кравчука (1991—1992 рр.) Бориса Шарикова (зловживання службовим становищем у корисливих цілях), опублікувавши в пресі документальні матеріали, які підтверджували вчинення ними злочинів. 

Президент Кравчук сказав генпрокурору, що нехай Чечеватов і Касатонов їдуть у Росію, щоб не сваритися через їхній арешт iз президентом Росії Єльциним.

Кримінальні справи щодо Толубка і Гайсинського, а також матеріали перевірки щодо Шарикова та декількох десятків народних депутатів і членів уряду «без шуму і пилу» були «поховані» після звільнення Віктора Шишкіна з посади генпрокурора. Разом iз ним були зняті з займаних посад (мабуть, для рівноваги) Гайсинський і Шариков, яких треба було судити…

Рахунок «457 Марія» для сина і «Chevrolet Lumina» для батька

«Антимафія» змогла добути документа про відкриття сином президента Кравчука Олександром банківського рахунку «457-Марія» на своє ім’я у Швейцарському банку «Volksbank» у м. Сант-Моріс та копії банківських платіжок про перерахування на цей рахунок сотні тисяч іноземної валюти (німецькі марки, швейцарські франки, американські долари) на загальну суму понад 1 млн. 300 тис. доларів США (див. фото).

Дочку О. Кравчука (внучка президента Л. Кравчука) звати Марія, 1988 р. н. 

На фото: банківський документ про відкриття Олександром Кравчуком рахунку «457 Марія» у Швейцарському банку (м. Сант-Моріс) 04.02.1993 р. (із книги письменника О. Михайлюти «Воїни «АНТИМАФІЇ»)

Службовий паспорт О. Кравчука, використаний ним для відкриття рахунку «457 Марія». Банківські платіжки про перерахування  О. Лазебним 790 000 марок ФРН і П. Кудюкіним 99 662 дол. США на рахунок О. Кравчука «457 Марія»

Стаття в німецькому журналі Фокус (1996) «Рахунок 457 Марія» і стаття в газеті «Сільські вісті» (1999)

Здобутком «Антимафії» став таємний указ Л. Кравчука № 482/92 від 23 вересня 1992 року, яким він створив громадський координаційний центр сприяння президентові України при дирекції Українського фонду «Нове покоління». У кінці січня 1993 року за вказівкою президента Кравчука Міністерство оборони  України перерахувало 1 млн. доларів США (які призначалися на будівництво житла для безквартирних офіцерів ЗСУ) на рахунок фонду як «добровільний внесок для статутної діяльності фонду».

У лютому і березні валюта трьома траншами на загальну суму 840 000 доларів була перерахована в США на рахунок корпорації, створеної колишніми жителями України – сім’єю Злобінських.

У березні і липні того ж року на рахунок «Марія-457», який належав сину  президента Олександру Кравчуку, поступили відповідно 25 000 і 195 000 доларів США. У січні 1994 року президент Кравчук отримав у подарунок від американської корпорації, якій було перераховано 840 000 доларів, автомобіль «Chevrolet Lumina» (1993 року випуску), який зареєстрував на себе. «Антимафія» отримала копії банківських платіжок на зазначені перерахування валюти і копії реєстраційних документів на автомобіль,  подарований Кравчуку.

Про валютні оборудки під егідою президента Кравчука і прем’єра Кучми я оголосив на сесії Верховної Ради у березні 1998 року. Згідно постанови парламенту моя інформація як голови Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією і члена ТСК у справі «Бласко» була направлена Генеральному прокурору для проведення розслідування і опублікована у газетах «Голос України» і «Сільські вісті».

                                        Фото із книги О. Михайлюти «Воїни «Антимафії»)

В генпрокуратурі добуті мною, Анатолієм Єрмаком і нашою організацією  «Антимафія» документи, в черговий раз були «похоронені», Кравчук і Кучма не були притягнуті до кримінальної  відповідальності. Вони – недоторкані…

Наступного року (1999) Кучма шляхом масових  фальсифікацій, підкупу виборців і за допомогою адміністративного ресурсу вдруге стане президентом України. Свій новий президентський, а не тюремний, термін він почав із замовлення керівникам СБУ і МВС Деркачу і Кравченку  зробити журналісту Георгію Гонгадзе «П*ЗДЕЦЬ». 

Але це – уже інша історія, про неї ви можете прочитати тут: «Замовником вбивства журналіста Георгія Гонгадзе був президент Леонід Кучма».

«Було весело…»

Коли ми з Анатолієм Єрмаком за допомогою нашої таємної організації «Антимафія» знайшли за кордоном нерухомість, валютні рахунки на десятки мільйонів іноземної валюти сімейства президента Кучми, його зятя Віктора Пінчука, помічника президента Олександра Волкова, прем’єр-міністра Павла Лазаренка і його бізнес-партнерів, Кучма дав доручення генеральному прокурору Григорію Ворсінову, очільнику МВС Юрію Кравченку і голові СБУ Леоніду Деркачу виявити і знешкодити організацію «Антимафія».

Це було однією із самих веселих історій  нашої депутатської діяльності –  трьох керівників-правоохоронців ми розводили як кошенят…

Подібною була ситуація, коли спікер парламенту Андрій Парубій після інавгурації президента Зеленського 28 травня 2019 року сказав: «Було  весело. Дякую  президенту України за участь в урочистому засіданні Верховної Ради…».

Члени нашої таємної організації були у  структурах органів державної влади і правоохоронних органів, районних і обласних центрах.

Осередок «Антимафії» складався максимум з трьох осіб, які добре знали  один одного і довіряли один одному.

«Антимафія» була побудована так чином, що виявити її мережу по всій Україні і за кордоном було просто НЕМОЖЛИВО.

У випадку провалу когось із членів організації, встановити можна було лише  одну її ланку у складі не більше 2-3 членів «Антимафії». Інших осередків організації, які окрім них могли були в місті, вони просто НЕ ЗНАЛИ.

Створювати осередок більше трьох осіб було ЗАБОРОНЕНО!

З іншими осередками «Антимафії», які були в кожному районному і обласному центі вони НЕ були ЗНАЙОМІ і про їх існування НЕ ЗНАЛИ.

Будь які контакти або  знайомства між ними були ЗАБОРОНЕНІ. 

Це деякі із основних принципів роботи таємної офіцерської  організації «Антимафія», які одночасно були і запобіжником, щоб НЕ виявити всю мережу організації. Були й  інші, але про них говорити не можна. Вони ще нам пригодяться… 

Загально відомим було лише те, що я і Анатолій Єрмак є її організаторами і керівниками.

Будучи народними депутатами другого і третього скликань (1994-2002), я і Єрмак створили у Верховній Раді  депутатське об’єднання «Антимафія», до складу якого ввійшли представники всіх політичних сил парламенту. Про це я заявив на одному із пленарних засідань Верховної Ради. Співголовами об’єднання були я і Єрмак, склад об’єднання названий не був. Прізвища членів депутатського об’єднання «Антимафія, окрім мене і Єрмака, ніхто не знав. 

За роки своєї діяльності (1992–2012) організація «Антимафія» і її відділення за кордоном не мали жодного проколу, провалу чи розшифровки своїх членів при проведенні операцій.

А їх були десятки і нерідко з ризиком для життя. Наш девіз: «ЧЕСТЬ–ВІРНІСТЬ–БРАТЕРСТВО» існує й понині… 

Саме на таких засадах конспіративної, оперативної і агентурної роботи і  потрібно створювати таємну державну Службу за зразком ізраїльського «Моссаду», радянського «СМЕРШУ» чи аналогічних структур США і Великої Британії.

Колеги ізраїльських спецслужб не раз мені говорили, що без вирішення національного кадрового питання за їхнім зразком незалежність, суверенітет і територіальна цілісність України будуть під постійною  загрозою з боку росії, а органи державної влади, оборонних і безпекових відомств будуть «зарибнені» ворожою агентурою політичного впливу і спецслужб іноземних держав. 

Життя підтвердило їх правоту…

Про результати роботи, створеної нами організації «Антимафія», ви можете прочитати у документальних книгах парламентського журналіста, письменника Анатолія Беня:

1). «Правди і суду!» (Полковник Григорій Омельченко і його команда про: Л. Кравчука, Л. Кучму, П. Лазаренка, Д. Табачника, Г. Ворсінова, А. Хорішка, Ю. Карасика та інших, 1998),

2). «Корозія влади» (Полковник Григорій Омельченко і його команда про: Л. Кравчука, Л. Кучму, П. Лазаренка, В. Пустовойтенка, Ю. Звягільського, О. Волкова та інших, 1999),

3). «Володимир Следнєв: Кучма, мафія і я» (За матеріалами депутатського об’єднання «Антимафія», 2002),

4). «Спецоперація «Нульовий варіант». Полковник Григорій Омельченко і його команда: Хто і як обеззброїв третю у світі ракетно-ядерну державу Україна (автори А. Бень і П. Творун, 2003),

5). «Синдикат». Команда полковника Григорія Омельченка про те: хто нам привів Кучму, куди він нас завів, ким він від нас іде…», 2004),

5). «Треті за могутністю, перші за наївністю. Хто і як нас обеззброїв» (За матеріалами депутатського об’єднання «Антимафія» на чолі з Григорієм  Омельченком і Анатолієм Єрмаком. – автори А. Бень і П. Творун, 2014).    

Письменник Віктор Гонта опублікував дві книжки: «Український полковник і українська мафія: Хто кого?» (1998) і «Український полковник і українська мафія: компромісу бути не може» (1999).

Письменник Олександр Михайлюта опублікував книгу «Воїни «Антимафії» (Київ, «Журналіст України», 2021).

У співавторстві з Анатолієм Єрмаком я видав дві книги про державно-політичну мафію в Україні на чолі з президентом Л. Кучмою: «Спрут»(1999) і «Спрут-2: Піраміда корупції або хто нами керує» (2000).

Р.S.  Чи створить президент Зеленський спецслужбу за зразком «Моссаду», чи  ні, наш    «КаРАючий Меч АРЕЯ» знайде голови російських військових злочинців, зрадників і колаборантів, де б вони не були.

Від нині наша організація «УкРАаїнський СМЕРШ» має назву – «КаРАючий Меч АРЕЯ» (скорочено – «Меч АРЕЯ», абревіатура – КМА – Кінець Московському Антихристу).

Наш девіз: «ЧЕСТЬ, ВІРНІСТЬ, БРАТЕРСТВО» – «ВОРОГА ЗНИЩУЙ БЕЗ ЖАЛЮ І ПОЩАДИ!»  

Лють «Меча АРЕЯ» буде жорсткою безпощадною і безжальною! Відплата неминучою!

Слава Україні! Слава нації! Слава Збройним силам України! Смерть путіну! Смерть імперії зла! Смерть ворогам України!

Від імені «КаРАючого Меча Арея»

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО, Герой України, кавалер ордену ООН «Діяння на благо народів», генерал-лейтенант, народний депутат України 2-6 скликань, член ПАРЄ (2006-2010)