Після неволі: звільнені від рашистів Балаклія та Ізюм поруйновані, але не скорені

Балаклія стала першим містом, з якого почалася деокупація тих населених пунктів Харківщини, які були захоплені рашистами на початку війни.

Наразі тут працюють сапери і поліція, аби убезпечити роботу комунальних служб. У місті поки що немає газу і світла, оскільки окупанти розбили всі електричні підстанції.

Окрім спеціального транспорту, сюди мають право в’їжджати лише автівки з гуманітарною допомогою.

Раніше в Балаклії проживало 27 тисяч осіб, з яких лишилося менше половини. За словами виконувачки обов’язків міського голови Оксани Боднар, люди у місті дуже працелюбні, тому майже всі зробили запаси консервації з власної городини й відмовлялися від допомоги окупантів.

А ось колишній мер Іван Столбовий на співпрацю з рашистами добровільно погодився ще в березні. В Україні йому заочно оголосили підозру в державній зраді, але той, найвірогідніше, вже втік до РФ.

«Попереду в нас багато роботи, — каже пані Оксана. — Дісталося нам, звичайно. Але Ізюму дісталося більше».

За ступенем руйнувань Ізюм ще у перші місяці війни отримав статус «харківського Маріуполя». Не маючи змоги захопити цей населений пункт по суші, окупанти нищили його артилерією та авіацією. Зайшли вони сюди після того, як місцеві колаборанти вказали місце броду через Сіверський Донець.

Тікали ж звідси рашисти набагато швидше, ніж заходили, але встигли містянам підло нашкодити.

«При відступі окупанти підірвали міст, який з’єднував центр із мікрорайоном Гончарівка, — повідомив боєць Нацгвардії, ексдепутат Ізюмської міськради Микита Каракай. — Тепер місто розділене на дві частини, тому люди з одного боку не можуть потрапити на інший».

У селі Гракове, що між Чугуєвом та Балаклією, залишилося лише чотири десятки жителів, але й над ними встигли познущатися рашисти. Місцевий житель Сергій Луцай показав правоохоронцям узгірок, де в березні власноручно поховав двох молодих чоловіків. Як повідомляють «Вікна», днями криміналісти дістали тіла й озвучили причини смерті: в покійних є кульові поранення і немає вух, що свідчить про жорстоке катування.

Окупанти у цьому селі зайняли фактично кожну третю хату, залишивши по собі суто російський безлад.

«Якщо не проживали, подвір’я чисте, частково доглянуте, — прокоментував наслідки квартирування начальник відділу реагування патрульної поліції Чугуївського району Максим Жук. — А якщо проживали, то ми бачимо дуже багато сухпайків — або залишених, або використаних. Сміття — де їли, там і лишили».

Не минулося й без культурно-освітнього геноциду. За даними блогера Дениса Казанського, на звільнених територіях Харківщини було виявлено акти вилучення зі шкіл української літератури.

«Під приводом «боротьби з фашизмом» насамперед почали боротися з українською мовою та культурою, як і сотні років тому, — каже він. — Тоді був Валуєвський циркуляр, тепер — ці акти.

Усе це відбувалося вже у серпні. Колаборанти були впевнені, що Росія прийшла назавжди, але щось пішло не так. Цікаво, де тепер усі ці члени цих комісій? Мабуть, утекли бомжувати до Білгородської області».