Не можеш тримати меча – стань щитом: як волонтери зі Сколе допомогають фронту

17:24, 22.04.2022

«Плече до плеча, переможем, якщо гуртом…», - кажуть волонтери з міста Сколе, що на Львівщині. (Фото: facebook.com/cherep.perohanych)

Майже 200 пасок для наших воїнів спекли і відправили на передову волонтери з міста Сколе, що на Львівщині.

 

…На затишній кухні, де готують великодній хліб, пахне свіжою випічкою. Робота кипить: хтось місить тісто, хтось виймає з духовки вже готові паски, а чиїсь дбайливі руки з любов’ю і натхненням їх прикрашають.

 

«Хочеться, щоб у наших хлопців, там, де зараз дуже гаряче, теж було свято. Щоб вони згадали рідний дім і відчули підтримку всієї України. Щоб жодної миті не сумнівалися: їхні справа священна, вони захищають рідну землю, свої родини і можливість збиратися в такі дні за святковим столом під мирним небом. І ми підтримуємо їх у всьому», - кажуть жінки і дівчата, яких ось уже майже два місяці об’єднує спільна волонтерська справа.

 

Серед них - і місцеві господині, і люди, які з початком війни переїхали на Сколівщину.

 

Нехай ці спечені з любов’ю паски нагадають нашим захисникам рідний дім.         

 

 

«Покидала Київ із важким серцем, бо там залишався не тільки рідний дім, а й старший син, який записався до тероборони, - розповідає волонтерка і письменниця Тетяна Череп-Пероганич. – Але їхали з міста заради молодшого дев’ятирічного Богданчика.

 

Не знаю навіть, яке провидіння відвернуло від того, щоб поїхати на Чернігівщину – до мами. Вже незабаром рідне село Стара Басань опинилося у вирі бойових дій, а далі - під окупацією. Хвалити Бога, всі мої рідні живі і здорові, але тоді, чекаючи на звістки від них, можна було збожеволіти.

 

Я і в мирному житті була активною людиною, а тут розуміла – мушу щось робити, інакше просто не витримаю. Нас прихистила чудова родина, за що надзвичайно вдячні. Але всидіти в чотирьох стінах в постійному очікуванні звісток було нестерпно. І я знайшла розуміння, розраду та відчуття потрібності у волонтерському центрі, де місцеві жінки і такі ж, як я, втікачки від війни плели маскувальні сітки. Саме тут ми всі і перезнайомилися».

 

Письменниця Тетяна Череп-Пероганич почувається на волонтерській кухні впевнено. 

 

Збиралися в міському народному домі «Бескид», який очолює Світлана Сличко. Коли матеріал для сіток закінчився, почали міркувати, чим можна бути корисними далі. 

 

В однієї з культпрацівниць «Бескиду» Ольги Яциник та киянки Ольги Шевчук (керуючої приватним навчально-виховним закладом Каngaroo) виникла ідея робити енергетичні батончики. Це такі смаколики із горіхів, сухофруктів, меду та іншої смакоти, які в польових умовах дозволяють швидко «заморити черв’ячка».    

 

Сьомого березня зробили першу пробну партію – вийшло смачно!  Оголосили збір необхідної продукції і робота закипіла. До ентузіасток приєдналася сколівчанки Галина Лесюк, Анна Пославська, Віра Калинів-Сікора, Ірина Квятковська-Циб, Оксана Мацьків та інші.

 

                         На кухні кипить робота.

   

Влилися в роботу подружжя з Харкова Михайло Скрипник (приватний підприємець) та Елеонора Остафієва (керівниця поліграфічного підприємства), киянки Ольга Ісаєва (IT-фахівчиня) та Інна Полероз (ріелторка). За короткий час ці люди, які ще зовсім недавно навіть не були знайомі, стали однією родиною.

 

«Допомагають і чоловіки, і діти, і внуки, якщо треба. Студенти і школярі - Юлія Лаврів, Галина Канінець, Захар і Аня Яциники, Соломія Лесів, Анна Шимкова, Софія Сальникова – працюють на рівні з дорослими, - додає пані Тетяна. - Щодня іншими волонтерами (а в Сколе на Львівщині їх немало) відправляємо ящики з готовою продукцією.

 

За цей час вже виготовили понад 10 тисяч штук батончиків – це 600 кг! Продукцію вже доставлено нашим захисникам у Харків, Київ, Ірпінь, Чернігів, Черкаси, Суми, Одесу,  Бориспіль та інші міста. Велика радість, коли приходить відповідь від хлопців, які дякують за бойківські смаколики і просять ще. Адже вони дуже поживні, смачні й дійсно енергетичні, бо в них так багато любові, тепла від тих людей, які завзято працюють над їх виготовленням».

 

Водночас волонтери думали, чим можуть бути ще корисними. 

 

Так з’явилася ідея робити сухі борщі. Ні, вам не почулося. Війна навчила українців «варити» навіть сухий борщ!

 

«Куштувала – це дійсно смачно», - каже Тетяна Череп-Пероганич.

 

А Ольга Шевчук ділиться рецептом:

 

«Щось відварюємо, а щось у сирому вигляді нарізаємо, сушимо, подрібнюємо. В польових умовах цю суміш достатньо залити окропом чи трохи проварити і смачний борщ готовий! Але в нас нічого б не вийшло, якби не підтримка місцевої влади та підприємців - сколівського міського голови Миколи Романишина, депутата міськради Богдана Юрківа, Катерини Ільків («Козяча ферма Двох Катерин» з села Тухля).

 

Бо для приготування нашого борщу були потрібні вакууматор, сушка, подрібнювач. І це все ми зараз маємо! Добрі справи добре робити разом! Це той випадок, коли представники влади, місцеві підприємці допомагають не словом, а ділом».

 

Зараз у волонтерів з’явилася і справжня кухня: підприємець Роман Чехар надав приміщення, де тепер вони зможуть збиратися ще більшим товариством і робити ще більше добрих справ. У приміщенні колись було кафе, останнім часом воно стояло порожнім.

 

«Коли ми робили батончики в народному домі, то не зовсім було зручно. Зовсім інша справа кафе – ми тут прибрали, відновили, тож  працюємо зі ще більшим завзяттям», - каже пані Тетяна.

 

     Сколівські волонтери навіть у горах встигли разом побувати.              

 

Суттєву допомогу надає Благодійний фонд «Карітас Сколе» (його представники - отець Володимир Борис та Андрій Цейхович).

 

А ще дуже допомагають місцеві мешканці. «Несуть все, що мають, тільки попроси, - каже пані Тетяна. - Допомагають і з інших міст - небайдужі люди, які дізналися про нас від знайомих, надсилають і мед, і сушку, а інколи й кошти. Коли, наприклад, почали пекти паски для воїнів, люди поприносили нам свої духовки. Дивишся на все це, на цю неймовірну згуртованість - і до сліз приємно. Ми, українці,  реально круті! Вміємо об'єднуватися в лихі години! Хіба такий народ здолати?».

 

Спина до спини. Плече до плеча.

Переможем, якщо гуртом.

І якщо ти не можеш

тримати меча –

Стань щитом!

 

Ці натхненні рядки  написала волонтерка Мальва Кржанівська із Києва, яка взяла на себе логістику – доставку на місця сколівських смаколиків. А буквально днями дівчина вже й сама потрапила до війська – стала парамедиком підрозділу «Білий Вовк».

 

        Мальва Кржанівська дегустує сколівські батончики.                  

 

Справді, тил – це надійний щит, опора для тих, хто нині на передових позиціях б’є ворога. Це те, чого немає і ніколи не буде в російських окупантів. І цим вони слабкі. Нам же навпаки неймовірної сили додає загальна єдність - тому ми й непереможні, справді стоїмо плече до плеча!

 

«Я дивлюся на місцевих волонтерів, всі вони задіяні на своїх роботах, мають повсякденні родинні клопоти і турботи, але лишають усі справи і приходять у волонтерський центр, аби в гурті займатися справою, яка на часі, разом кувати нашу перемогу, - додає пані Тетяна. – Горджуся і тішуся, що доля звела з такими людьми».

 

…Тим часом освячені місцевим священником пасочки уже вирушили на схід.

 

Волонтери ж і далі продовжують пекти великодні гостинці та планують свою подальшу роботу, адже в Сколе продовжують надходити продукти для фірмових смаколиків. Тож після свят роботу знову буде продовжено!

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Черкасах вторгували 258 тисяч грн на продажі пасок і куплять авто для ЗСУ.