День пам’яті українського скульптора, кінорежисера, драматурга Івана Кавалерідзе

Сьогодні, 3 грудня, день пам’яті Івана Петровича Кавалерідзе (1887–1978), українського скульптора, кінорежисера, драматурга, який 43 роки тому відійшов у засвіти.

Природа наділила Івана Кавалерідзе різноманітними талантами. Важко уявити, що всі вони належать одній людині: художник, скульптор, кінорежисер, сценарист, театральний драматург. А ще певний час вів наукову діяльність, працював у Академії архітектури. Мало хто з українських митців може похвалитися схожою "всеїдністю".

Про це у п’ятницю нагадує Україна молода.

За 70 років активної творчості він став автором близько 20 пам’ятників, сотні станкових робіт, зняв 10 кінофільмів, поставив 10 театральних п’єс та написав книжку спогадів. Окрім того, залишив десятки нереалізованих проектів.

Митець жив і творив у радянську добу, проте мав біографію, далеку від радянських канонів. Його життя - дивне сполучення творчих злетів і компрометуючих (з погляду влади) обставин.

Іван народився у селянській сім’ї. Проте його дід Васо Кавалерідзе (Кхварідзе) – нащадок грузинського князівського роду.

Дитинство майбутнього скульптора пройшло на Чернігівщині. Найулюбленішим заняттям малого була ліпнина. Із глини утворювалися фігурки людей і тварин. Такі розваги привернули увагу його дядька Сергія Мазаракі. Він був художником і археологом, закінчивши свого часу Петербурзьку академію. Працював хранителем скіфського відділу в Київському археологічному музеї. Він забрав хлопчика до Києва й віддав на навчання до приватної гімназії Валькера.  

Далі здобуття освіти продовжилося у Київському художньому училищі. Його вчителем-наставником був відомий скульптор Федір Балавенський. Іван рік провчився у Петербурзькій академії мистецтв у І. Гінцбурга. Далі вдосконалювати свою майстерність поїхав до Парижа, у приватну студію Наума Аронсона.

До початку Першої світової війни скульптури молодого майстра вже отримали визнання. 17 вересня 1911 року на Михайлівській площі відкрили чотирифігурну споруду за його проектом – пам’ятник княгині Ользі (зруйнований більшовиками в 1919-му, відновлений у 1996-му).

У період Української революції, за часів Гетьманату Павла Скоропадського, у місті Ромни (теперішня Сумщина) за проектом Кавалерідзе був зведений пам’ятник Кобзареві. Залізничники на пам’ятник Шевченку запропонували 40 бочок цементу. Натомість попросили організувати трупу й побудувати театр. Кавалерідзе погодився, і Роменський пересувний робітничо-селянський театр було відкрито. Там Іван вів міський драмгурток і був головним режисером.

За шість років перебування у рідному місті скульптор організував товариство охорони пам’яток старовини і сприяв відкриттю краєзнавчого музею. Також викладав малювання у шести школах.

Ще у 1920-х роках з’явилися монументи мандрівному філософу Григорію Сковороді в Лохвиці.

Після втілення у життя своїх скульптурно-творчих задумів, Кавалерідзе взяв паузу і перемкнув увагу на кіно. Нове ім’я в кінематографі просто вибухнуло фільмами.

Фільм "Прометей" (за мотивами творчості та біографії Тараса Шевченка) заборонили 1936-го. Кажуть, на вимогу Сталіна. Не сподобалося вождю, що на екрані росіяни програють війну на Кавказі. Неподобство! Після розгромної статті у головній партійній газеті "Правда", де режисеру закинули прославляння сепаратизму, йому заборонили ставити історичні картини.

Взагалі, зі своїм баченням Кобзаря митець не вписувався у прокрустове ложе комуністів. Пам'ятник Тарасові в Ромнах, споруджений 1918 року за часів УНР, демонтували більшовики у 1920-ті роки - як "петлюрівський". Пам'ятник у Сумах, поставлений за радянської влади 1926 року, простояв лише три десятиріччя. Його знищили начебто за особистою вказівкою Хрущова, якому не імпонував кубізм.

Через заборону знімати історичні фільми, Кавалерідзе створив перші українські кіноопери. Завдяки йому вийшла “Наталка-Полтавка” (1936) і “Запорожець за Дунаєм” (1937).

Під час німецької окупації Кавалерідзе навідріз відмовився співпрацювати з нацистами. Одного разу з Іваном трапився курйоз. До нього завітав чоловік у есесівській формі і запропонував створити бюст Гітлера. Кавалерідзе відповів, що ліпить тільки з натури. Згодом стало відомо – тим німцем був переодягнений радянський агент.

Коли війна скінчилася, влада щораз нагадувала митцю його перебування під окупацією. А тоді кіностудія взагалі виселила майстра зі службової квартири. Прихисток надала актриса театру Любов Гаккебуш у своєму помешканні на Великій Житомирській, 17.

До самої смерті Кавалерідзе працював скульптором і писав п’єси. Його театральні постановки “Перекоп”, “Вотанів меч”, “Перша борозна”, “Григорій і Параскева” показували в театрах Сум, Харкова, Тернополя, бо після війни існувала негласна заборона на театральну творчість Івана Кавалерідзе у Києві. Помер митець у столиці 3 грудня 1978 року, похований на Байковому цвинтарі.

За його проектом у 1992 році споруджено пам’ятник Григорію Сковороді в Харкові, у 1996 – пам’ятник Ярославу Мудрому в Києві.

Як повідомляла УМ, 15 листопада, 69 років тому відійшов у засвіти один із найталановитіших українських митців ХХ століття, представників «українського імпресіонізму», та одного зі "стовпів" українського мистецтва, за визначенням Святослава Гординського – Василь Кричевський.