Поетичному символу України, акторці Ользі Кусенко – 102, фото

17:03, 11.11.2021

У особистому житті Ольга Кусенко була не дуже щаслива. (Фото: архівні)

11 листопада виповнюється 102 роки від дня народження Ольги Кусенко - видатної української актриси, народної артистки УРСР і СРСР, лауреатки Державної премії СРСР, премією імені М. Заньковецької нагороджена посмертно (1919-1997).

 

Про це у четвер 11 листопада нагадує Україна молода.

 

Кусенко народилася у Києві в нелегкий час — 1919 р., а Театральний інститут закінчила у буремному 1941-му. Вона пройшла нелегкий шлях війни, і тільки 1944 року Ольга Яківна почала працювати у Театрі ім. І.Франка. Кусенко багато років (з 1973-го по 1987-й) очолювала правління Українського театрального товариства, мала чимало нагород, зокрема була лауреатом Державної премії. Актриса грала в таких легендарних виставах франківців, як «Циганка Аза», «Свіччине весілля», «Гаряче серце», «Король Лір», «Калиновий гай», «Украдене щастя», «Мартин Боруля», «Фараони», «І змовкли птахи...» та інших.

 

 

Її душа пережила дві великі особисті драми. Чоловіком Ольги Кусенко був блискучий майстер української естради Юрій Тимошенко — актор-комік, знаменитий Тарапунька. Раптовий розрив з ним став першою драмою. А друга — передчасне «вигнання» з рідного театру (за офіційною версією — за скороченням штатів на пенсію), хоча актриса була у хорошій професійній формі і могла б ще грати і грати, радуючи тисячі шанувальників свого таланту.

 

В останні роки життя (90-ті) Ольга Яківна дуже зблизилася з колегою по сцені актрисою Нонною Копержинською. Подруг об’єднало вигнання з театру. Забрати у них сцену — це було немов вирвати душу...

 

Актриса великого масштабу, як Ольга Кусенко, — це ціла епоха. Так і було визначено в короткому повідомленні про смерть актриси в одній з київських газет 17 листопада 1997 року: «Пішла епоха»...

 

Їй було вісімнадцять, коли Ольга поступила на акторський факультет Київського театрального інституту. А до цього часу перебувала спочатку в будинку «для дітей політкаторжан» (ним був її батько), а потім в інтернаті на Лук’янівці. За словами Ольги Яківни, попри все, студентські роки були щасливими.

 

 

Разом із Юрієм Тимошенком вони навчалися на курсі Георгія Полєжаєва і Олександра Фоміна. Тимошенко на той час був закоханий у дівчину зі знатного театрального роду — родичку Панаса Саксаганського. А Ольга закохалася (до безтями) у вишуканого франта Бориса Каменьковича, в майбутньому видатного балетмейстера. Набуваючи акторської майстерності, обоє готувалися до виходу на велику сцену. В кінці 30-х років Юрій Тимошенко разом із Юхимом Березіним придумали цікаві маски — міліціонера та театрального освітлювача. Виступи мали популярність.

 

Журі першого туру Всесоюзного конкурсу артистів естради в Москві особливо відзначило саме цей номер, рекомендувавши акторів на другий тур. Вони придбали квитки до Москви на 22 червня — у цей день розпочалася війна... А Ольга Кусенко в цей день отримала довгоочікуване запрошення від Олександра Довженка прибути на кіностудію для переговорів. Щастю не було меж!..

 

Вона вирушила на кіностудію, а з репродуктора почула голос Левітана, що повідомляв про початок війни. Вже бомбили Житомир, Київ, Севастополь... І молода актриса пішла працювати у шпиталь на Лук’янівці. Вона закінчила курси медсестер і стала працювати у військово-санітарному потягу. І досі зберігся її щоденник, вірші цих важких років...

 

 

Новорічної ночі 1943-го вона разом з іншими акторами виступала перед військовими на передовій лінії під Сталінградом. Німці були в кількох метрах від землянки, де проходив виступ...Фотографія Юрка Тимошенка була з нею, інколи вони листувалися. До речі, з концертною бригадою Тарапунька і Штепсель дійшли до Берліну. А 1946-й став для Ольги Кусенко роком щастя: початок сімейної ідилії (із Тимошенком вони прожили 18 років) і зайнятість у виставах Театру ім. І.Франка («Вишневий сад», «Сто тисяч», «У пущі»). Після війни вона зіграла кмітливу Урсулу у виставі «Багато галасу даремно».

 

А через два десятиріччя у спектаклі, відновленому у театрі Євгеном Пономаренком, вже вийшла на сцену в ролі Беатріче. Ця роль — мрія багатьох актрис, і Кусенко зіграла її блискуче! Рецензенти відзначали надзвичайну жіночність, сміливість і гордість героїні. Беатріче у виставі була уособленням волі, приваблювала іскрометним розумом і дитинністю, яку ховала за гострим словом.

 

«Найпримітніша і найвизначніша особливість яскравої сучасної актриси широкого творчого діапазону Ольги Кусенко в тому, що вона завжди веде розмову з глядачем, відверту і задушевну. Мене захоплює природна витонченість Ольги Яківни як людини і митця. Шукати, шукати на репетиціях і вже в готових роботах — її девіз. Шукати багатство нюансів, не боятись суперечливих проявів характеру, прагнути багатогранності»,— так писав про актрису режисер, Броніслав Мешкіс.

 

Понад шістдесят ролей було зіграно Ольгою Яківною на сцені рідного театру. Вона була актрисою від Бога. В останні роки виходила на сцену нечасто. Жила сама, і компанію їй складали лише дві кішки. Вона важко перенесла розлучення з чоловіком Юрієм Тимошенком (який закохався у молоду естрадну співачку Юлію Пашковську). Тамувала біль працею. Більш діяльну людину важко було знайти. Завжди усміхнена, першою відгукувалася, якщо хтось із колег-франківців потребував допомоги. Часто запрошувала до себе в гості, була дуже щедра і хлібосольна господиня...

 

Живучи в одному місті, Кусенко і Тимошенко інколи зустрічалися. Вона проходила повз нього, намагаючись немов би не помітити, не зустрітися поглядом... Пройде двадцять років — і Тимошенко прийде на її виставу «І змовкли птахи...» з квітами, шампанським і зі старшим сином Юрієм. Буде чекати Ольгу Яківну на службовому вході, проведе до їхнього будинку в Пасажі й попросить дозволу повернутися... «Ні!» — буде відповідь Кусенко.

 

Юрій Тимошенко помер у грудні 1986 р. в Ужгороді, місті, в якому дуже часто бував, а Ольга Кусенко — в листопаді 1997-го. У Києві, на Байковому кладовищі їхні могили навпроти одна одної...

 

Як повідомляла УМ, 11 листопада виповнюється 133 роки з дня народження Федора Федоровича Терещенка - останнього дореволюційного представника славної династії українських цукрозаводчиків, відомого мецената.