День в історії: століття тому Василь Липківський очолив УАПЦ

18:00, 23.10.2021

Хрест на Лук’янівському цвинтарі. (Фото автора)

Рівно сто років тому, 23 жовтня 1921 року, в Софійському соборі відбулася історична подія: настоятель Святої Софії, протоієрей Василь Липківський був висвячений на Митрополита Київського і всієї України Української Автокефальної Православної Церкви.

 

Сталося це в ході Першого Всеукраїнського Церковного Собору, який розпочався на Покрову 14 жовтня 1921 року і який проголосив створення Української Автокефальної Православної Церкви.

 

На Собор з’їхались до 500 представників духовенства і мирян з усієї України. Були також запрошені і всі російські єпископи на чолі з екзархом московського Патріарха Михаїлом. Але той відповів, що не тільки сам не візьме участь у Соборі, а й усіх єпископів і священників, які наважаться піти на Всеукраїнський Собор позбавить сану.

 

«Собор тоді вирішив визнати себе канонічним і без єпископів  бо не він відкинув від себе єпископів, а вони самі з жорстокости серця і нерозуміння свого служіння не захотіли брати участи в ньому, - йдеться в «Історичній записці про минуле життя Української православної церкви  і відродження її автокефалії.  - Роз’їхатись Соборові без утворення власної ієрархії – це було б смертю тільки що народженої вільної Української церкви».

 

Для створення єпископату УАПЦ вирішила скористатися древнім чином Александрійської церкви, за якою допускалася висвята єпископів через групове рукопокладання священників. В літургії брали участь 12 дияконів і 30 священнослужителів.

 

Детальні спогади про ту подію залишив очевидець, протоієрей Василь Потієнко. «Настрій був напружений. Ворожі агенти нишпорили між делегатами Собору, щоб посіяти в них сумніви щодо законності майбутнього акту.

 

Обранець Собору на митрополита дістав багато словесних і письмових попереджень і погроз, що коли він згодиться на соборну висвяту, то буде знищений. Делегати Собору взяли його під свою охорону».

 

                   Останнє прижиттєве фото Василя Липківського.

 

Софійський собор не вміщав усіх охочих бути присутнім на літургії 23 жовтня. Висвята стала актом неймовірного єднання українського православного люду. Коли священники поклали руки на Євангеліє над головою Василя Липківського, на них свої руки поклали інші священники, а вже на них – інші делегати.

 

Таким чином ланцюжок рукопокладення поширився по всьому собору й вихлюпнувся на вулицю. Ось так, тримаючись один за одного, всі присутні в храмі стояли на колінах і молилися.

 

«У всіх на очах сльози. Люди бачать перед собою знайденого первоієрарха Церкви – ознаку повноти церковного життя, символ єднання українського народу, бачать свого духовного поводиря. Великий історичний акт відбувся», - зазначає Потієнко.

 

Сучасники згадують, що Василь Липківський був надзвичайно харизматичною людиною. Коли він правив службу, Софійський собор не вміщав усіх охочих послухати «українського Златоуста».

 

«Це був проповідник незвичайної сили, якого почула Україна, може, вперше після ієрархів могилянської доби», писав про нього один із діячів українського автокефального руху Демид Бурко.

 

За досить короткий час до УАПЦ приєдналися сотні парафій по всій Україні. Радянська влада, яка побачила, що Українська Церква і її очільник набувають величезного авторитету і ваги, починає здійснювати тиск.

 

Липківського кілька разів заарештовують, а в 1927 році під тиском ОГПУ збирають Другий собор УАПЦ. Він звільнив Василя Липківського «від тягаря митрополичого служіння» і обрав предстоятелем єпископа Миколу (Борецького). 

 

У звітах відповідних органів, які збереглися в архівах, зазначається, що поставлені завдання виконані, митрополита Липківського знято, а замість нього поставлено митрополита, який «полностью под нашим контролем».

 

Останні роки Василь Липківський, висланий фактично за межі Києва, прожив у нужді й страшних злиднях. Отець Петро Маєвський, який емігрував до Канади, періодично надсилає йому гроші, ці перекази, по суті, рятують Митрополита від голодної смерті.

 

Завдяки  листуванню з Маєвським збереглися деякі проповіді та інші рукописи Василя Липківського, які він зміг переслати до Канади.

 

Але навіть такий, позбавлений усього й принижений, Липківський заважає владі. Тому 22 жовтня (співпадіння?) 1937 року 73-річного Митрополита заарештовує НКВС.

 

27 листопада за вироком «трійки» обвинуваченого в керівництві «націоналістичною фашистською організацією українських церковників, що ставила за мету відторгнення України від СРСР і створення самостійної держави фашистського типу» Василя Липківського розстріляли.

 

У Києві на Лук’янівському кладовищі встановлено хрест на символічній могилі Митрополита. Адже де його справжня могила – невідомо.

 

 

Сьогодні в Києві мешкає онук Василя Липківського – 84-річний Костянтин Олександрович Липківський. Він останній із роду, чиї «очі бачили діда». Адже навесні 1937 року дідусь власноруч його, ще зовсім немовля, охрестив.

 

До сьогодні онук зберігає найціннішу реліквію – золотий хрестик, подарований дідусем при хрещенні.

 

Також у родині дивом збереглися два знімки Василя Липківського, його митрополича патериця, на срібному наконечнику якого написано «Перший Митрополит України. Обраний Всеукраїнським Собором УВПЦ, 1921 р.».

 

Зараз цей посох можна побачити в експозиції Національного музею історії України.