Економіст Віталій Скоцик: Бібліотека в далекому селі дає дітям шанс

08:03, 19.01.2021

Віталій Скоцик припускає, що, мабуть, народився з книжкою.

Триває зорганізована «Україною молодою» кампанія підтримки відомими людьми і лідерами думок існування бібліотек та Інших закладів культури у районах і селах усіх областей. 

 

Бо у процесі децентралізації місцева влада вирішила зекономити саме на публічних районних книгозбірнях, які давно перетворилися на центри культурно-мистецького життя, сільських бібліотеках  і дитячих музичних школах. 

 

Таке  відбувається у Коломиї Івано-Франківської області, Ніжині на Чернігівщині, в Олександрії на Кіровоградщині, населених пунктах Ужгородського району на Закарпатті, на Житомирщині тощо.

 

На захист бібліотек стає Віталій Скоцик, доктор економічних наук:

 

–  Моя мама була вчителем початкових класів, тому хист до читання було прищеплено усім дітям у нашій родині: і братам, і сестрі. А ми вже передаємо це і своїм дітям. Тягу до книги у нас генетично закладено.

 

Я, мабуть, народився з книжкою, бо не лише люблю читати, але ще й слухати життєві історії! Особливо у мене в пам’яті, певно назавжди, вкорінилися історії сільських людей з мого дитинства. Саме найбільше запам’яталися перекази сусідок з мого рідного села на Рівненщині, на очах і під наглядом яких я виріс.

 

Я швидко навчився читати. У три роки читав по складам, у чотири - вже речення.

 

У нас в селі було дві бібліотеки: шкільна і сільська. Сільська знаходилась  у клубі. Мені вона подобалась більше, бо там було багато цікавої літератури. Я з величезним задоволенням проводив там чи не весь свій вільний час.

 

Пам’ятаю, як я любив ходити між рядами книжкових шаф, насолоджуючись запахом свіжої фарби від нових книг. Я  любив роздивлятися книги з яскравими палітурками, любив торкатись кожної. Завжди чекав, коли ж будуть нові надходження. Мені хотілося всі ці книги прочитати. Я брав і додому, і читав у приміщенні бібліотеки.

 

Всі ж ми пам’ятаємо, що записатися до бібліотеки –  одна справа, складніше було дотриматись умови щодо своєчасного повернення книг. Інколи хотілось посмакувати цікавими творами довше. Були книжки, за якими я полював і які брав по декілька разів. Зокрема, це «Д'артаньян і три мушкетери», а згодом «Три мушкетери. Двадцять років по тому». Пригадую, що шукав скрізь ці багатотомники. Потім лише з часом зрозумів, що другий роман Олександра Дюма «Три мушкетери. Двадцять років по тому» –  далеко не те, що вкладав автор у перші частини роману про пригоди мушкетерів.

 

Ось так проводив я час: бібліотека, футбол і стайня. Такі  були мої головні заняття.

 

Згодом книги для мене стали  прив’язкою до домівки, до України. В якій частині світу я б не перебував -  у Великобританії, США чи Китаї - завжди брав з собою  книжки українських авторів: чи в дорозі читав, чи у вільний час у країні тривалішого перебування.

 

На Рівненщині багато людей знали, що я завжди із задоволенням підтримаю будь-яку ініціативу, пов’язану з книгами. Підтримую і молодих авторів, і тих, кому потрібна  допомога, аби книжки з’явилася на світ: краєзнавчі, художня проза,  патріотичні, наприклад, зараз згадую автора Спиридона Гнатовича Кравчука.

 

Сьогодні в моїй домашній бібліотеці є окрема полиця, де стоять книжки,  до появи  яких я був дотичний.

 

До речі, я є співавтором понад трьох десятків книжок. Багато з них невідомі широкому колу читачів, бо стосувалися коней. Я став одним з небагатьох  кандидатів наук, хто захищав дисертацію про цих тварин.  Отож у мене вдома є ціла низка ексклюзивних видань саме про коней.

 

Першу бізнес книгу «Бізнес-менеджмент» українською мовою ми випустили у 2003 році, вона була під редакцією професорки Любові Федулової. Я писав розділ «Маркетинг менеджмент». Це був такий абсолютно піонерський підручник, написаний простою мовою і дуже легко читався. Це чи не перша книга, де я описував маркетинг стратегії не іноземних кампаній, а українських.

 

Далі вже були мої авторські видання. У 2014 році випустив фундаментальну книгу  «Виклик і відповідь». (Вона важила 1,7 кг. Коли я її подарував мамі, то жартував, що мінімум: ця книга може бути хорошим пресом для вичавлювання сиру).

 

Друга вийшла у 2017-му під назвою «Як нам жити в епоху змін?» Зараз готуємо нову книгу, яка поки має робочу назву «Ідеальний шторм». Ми з нашого нового видання 3000 книг плануємо безоплатно обов’язково передати у звичайні бібліотеки по всій Україні. Нехай люди читають!

 

Кожна книга для мене   –  це частина пройденого життя. Не мемуари, а, швидше, накопичений досвід і проєкція на майбутнє. Це аналіз сьогодення і бачення майбутнього.

 

А п’ять років тому, об’їжджаючи Україну, ми вирішили започаткувати Всеукраїнський літературний конкурс імені Григора Тютюнника – платформу для талановитих українців, що мріють бути почутими. Ми вирішили допомагати молоді заявити про себе і реалізуватися у творчості.

 

Культурних майданчиків бракує не лише в селах, а й  у містах, і містечках, тому багато молодих людей залишаються непоміченими. Разом з Іваном Драчем, Миколою Жулинським, Лесею Мудрак, Іваном Степуріним та багатьма іншими ми готуємо вже п’яту ювілейну церемонію. Лише минулого року понад 700 рукописів надійшло на адресу конкурсної комісії, а за 4 роки конкурс засвітив майже п’ять десятків зірочок: ми видавали перші книжки переможців, а твори лауреатів включали в альманахи. 

 

Я до сьогодні з захопленням читаю лише живі книги. Для мене друкована книга – тактильний зворотній зв’язок. Така книга зі справжніми сторінками дає політ фантазії, загострює  інтуїцію, що забезпечує відчуття причетності до події, адже кожна книга написана людиною, з її власними думками, переживаннями, очікуваннями, уявленнями. Я, як справжній українець, маю її спершу «общупати» не лише розумом, але й пальцями.

 

Колись я подумав, що моїм друзям важливо читати ті книги, що чимось вразили мене  –  і щовихідного з домашньої бібліотеки на моїй сторінці у соціальній мережі почало з’являтися «Ранкове чтиво». Так я неначе читаю книжки вголос для своїх друзів. (А тим, з ким подорожую по роботі чи на відпочинок, можу крайню книгу переповісти слово в слово). Тому читайте або подорожуйте зі мною!

 

І раджу тим, хто сьогодні думає закривати бібліотеки: ніколи не робіть цього. Тому що дитина,  яка живе в далекому селі, можливо, саме завдяки цій бібліотеці стане освіченою і буде мати стимул для життя.

 

Сьогодні я спілкуюся з провідними нашими письменниками. Нещодавно ми замовили книги у Мирослава Дочинця та Андрія Кокотюхи з їхніми авторськими надписами та побажаннями нашим друзям у Новому 2021 році.

 

Основним подарунком, який ми дарували з 2020 на 2021 рік, була українська книга і українське вино, вироблене мною на вирощених власними руками виноградниках, витримане у прекрасних традиціях трипільської культури.

 

Отож, читайте українську книгу, пийте українське вино! І, як говорив Андрей Шептицький, живіть за принципом: «СвійДоСвогоПоСвоє».

 

Як повідомляла «УМ», 15-річна активістка, учасниця і переможниця  багатьох літературних конкурсів Аліна Шевченко з міста Олександрія намагається самотужки врятувати районну бібліотеку імені Дмитра Чижевського від ліквідації.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Телеведучий Олег Панюта: Вимагайте від чиновників не чіпати бібліотеки

 

Журналістка за освітою, письменниця Тетяна Череп-Пероганич вважає, що людям потрібне спілкування в бібліотеках, тому також приєдналася до зорганізованої «Україною молодою» підтримки відомими людьми і лідерами думок існування закладів культури, над якими нависла реальна загроза ліквідації.

 

Ексміністр культури Ігор Ліховий нагадує, що за часів президенства Віктора Ющенка, за кошти держбюджету було закуплено для бібліотек книг вітчизняних видавців на рекордну суму — еквівалентну п'яти мільйонам доларів.