Тарас Костанчук: Закон про іноземних агентів в Україні має бути наближеним до американського, а не російського варіанту

09:14, 12.10.2018

Так написав у своєму блозі на сайті «Кореспондент» Тарас Костанчук – керівник ГО «Сармат».   

За його словами, паралелей між тогочасними Штатами і нинішньою Україною можна провести значно більше, ніж між нами і путінською Росією. «Американський закон, до речі, визнали доволі ефективним, а після війни – з 1966 року – його перепрофілювали на фіксацію діяльності політичних лобістів, що діяли за дорученням іноземних держав, – стверджує Костанчук.      

Але сьогодні у нас ще не американський 1966 рік, а –початок сорокових: коли ворог окуповує територію, коли на фронті гинуть наші захисники, коли Україна потерпає від окупації, коли від ворога можна сподіватися чого завгодно. За таких обставин толерантно ставитися до офіційного, законного й легального існування пропагандистської машини ворога –вже виходить за межі здорового глузду».       

Натомість російський закон, що вступив в дію у грудні 2017 року, із самого початку мав на меті політичні цілі: із всіх ЗМІ під обмеження попали тільки ті, які фінансуються за гранти Конгресу США, – наголошує керівник «Сармат». «Росіяни, бажаючи відомстити за обмеження діяльності їх пропагандистського каналу «Раша Тудей», звинуватили державні інститути Америки у втручанні через посередництво грантових ЗМІ. При тому, що закони Сполучених Штатів гарантують таким мас–медіа редакційну незалежність», –пояснює свою думку Тарас Костанчук.

«Тому аби вижити, країні треба ефективно захищатися, –резюмує він. –Закон «Про іноземних агентів» –один із необхідних інструментів. Але при цьому має бути і чітке відстоювання власної позиції. Чітке формулювання, що ж означає «гібридна війна» в українських умовах і чітке розмежування між ЗМІ, свободою слова, безперешкодним доступом до інформації –і пропагандистами. Відстоювання позиції має бути чітке, без намагання сподобатися всім і без загравання з ворогом».

На думку Костанчука, для цього потрібна політична воля. «Яку, наприклад, продемонстрував тоді ще новообраний французький президент Емануель Макрон, вигнавши із свого штабу представників російського пропагандистського телеканалу. На закиди у перешкоджанні свободи слова і плюралізму він чітко пояснив, що розділяє вільну пресу і маніпуляторів громадською думкою», – констатує він.