Як гартується українська державність: у Боярці на Київщині розвінчують радянські міфи

На Київщині, у місті Боярка,  на кількох локаціях відбувся дводенний фестиваль «Під покровом Тризуба». У дискусійному секторі  виступали  Вахтанг Кіпіані, Володимира В’ятровича, Оксани Забужко,  Олександра Алфьорова та інші відомі  люди. Вечорами шанувальники музики збиралися біля головної сцени, де лунали пісні популярних гуртів.

Військово-історичний клуб «Самостійна Україна»  провів реконструкції двох боїв: Армії УНР і Галицької армії - проти більшовиків та чоти УПА проти підрозділу німецьких окупантів.

В іншому місці експонувалася зброя – часів Визвольних змагань 1917-1920-х років, періоду Другої світової війни і сучасна, якою наші воїни відбивають російську агресію. На виставковій алеї можна було повчитися у досвідченого майстра ліпити глечики, придбати українські патріотичні книги, різноманітні сувеніри, оглянути картини.

Два заходи фестивалю влаштував громадський діяч, журналіст, релігійний блогер і телеексперт з питань світового православ’я Андрій Ковальов. Він презентував свою книгу «Як гартувалася державність» - збірку нарисів з історії Української революції і Перших Визвольних змагань у Боярці-Будаївці    та околицях Києва.

У радянські часи Боярка була відома переважно, як місце дії значної частини роману Миколи Островського «Як гартувалася сталь». Вважалося, що ця книга має реальну основу. У Боярці було навіть встановлено пам’ятники  героям-комсомольцям, які нібито в екстремальних умовах будували вузькоколійку, щоб перевозити дрова з лісу на станцію Боярка для порятунку Києва від паливної кризи.

Житель Боярки  Ковальов  провів ретельне дослідження документів ознайомився з розвідками інших дослідників цієї теми і розповідає на сторінках книги «Як гартувалася державність», що комсомольці не будували вузькоколійку. 

                                                      Андрій Ковальов презентує свою книжку.

Загалом, книгу «Як гартувалася сталь» написав не Микола Островський, а група письменників, які в Боярці не були, і пишучи про вигадані події в конкретній українській місцевості зробили багато помилок. Наприклад, в романі згадуються старі граби. Але такі дерева в боярських лісах ніколи не росли. Лопати робітників не могли шкребти камінь, бо в боярських лісах немає каміння і т.д. і т.п.

Андрій Ковальов робить висновок з приводу  написання роману «Як гартувалася сталь»: «Локальна мета цього більшовицького міфу – перекреслити героїчну історію боротьби українського народу за державність, пов’язану зі станцією Боярка та її околицями, підмінити реальну історію цієї місцевості вигаданою і вигідною для окупантів».

Краєзнавець Ковальов розповідає про свою роботу з відтворення правдивої історії рідного міста: «Над текстом цієї книги я працював безпосередньо з весни 2017-го до весни 2020 року – немовби переживаючи століття подій Української революції та перших Визвольних змагань. Протягом багатьох років заощаджував вільний від основної роботи час, щоб присвятити його пошукам в архівах.

                        Ця книга розвінчує  радянські міфи.

Я писав цю книгу так само у вільний від роботи час, вдома вночі, під час перельотів у літаках, під час відряджень. Зараз навіть важко пригадати, що деякі її розділи в різний час були написані мною в Боярці, Києві, Варшаві, Парижі, Лондоні, Токіо, Сеулі і ще в багатьох містах, куди я потрапляв під час відряджень.

Боярка на Київщині – моє рідне місто. Цю книгу написано, щоб відновити історичну справедливість – повернути моєму рідному місту його справжню героїчну українську історію, повернути історії Боярки імена сотень і тисяч видатних українців та людей інших національностей, які боролись за Україну в 1917-1920-х роках. Ця книга про свідомо забуту та знищену історію мого зґвалтованого краю».

Доктор історичних наук Ігор Гирич у передмові до книги «Як гартувалася державність» зазначає: «Робота А.Ковальова до певної міри є піонерською працею. У ній розкрито внесок Боярки та її жителів у справу будівництва Української держави сто років тому. Він показав боротьбу Боярки проти окупаційного російсько-більшовицького режиму, а вона була тривалою і послідовною.

Андрій ламає стереотипи, закладені комуністичною літературою, яка твердила про безжурну тріумфальну ходу совєтської влади містами і селами України. Насправді ж місцеве населення не лише не сприймало більшовицької влади, а й чинило непроханому наїзникові організований спротив. Встановлення більшовицької влади відбувалося кількома наворотами, супроводжувалося акціями терору проти українського населення Боярки.

Авторові вдалося змалювати опуклий і яскравий образ кількарічної російсько-української війни на терені Боярки-Будаївки, дачного селища та залізничної станції. Книжка А.Ковальова демонструє читачеві складний, але важливий момент на шляху самоусвідомлення нації на рівні села і містечка. Вона показує, як малоросійська Україна ставала Україною українською».

25 липня на одному з приміщень Навчально-оздоровчого комплексу Київського військового  ліцею імені Івана Богуна у Боярці було урочисто відкрито пам’ятний барельєф видатному українському громадському діячу і письменнику Олександру Кониському.

Андрій Ковальов розповів, що якось спілкувався з начальником ліцею імені Богуна генералом Ігорем Гордійчуком. Генерал поцікавився, чи не було якихось історичних подій на території, що належить цьому навчальному закладу. Ковальов встановив, що на території нинішнього ліцейського парку був будинок, де прожив останній рік життя Олександр Кониський. Будинок купили у 1899 році. Наступного року Олександр Кониський помер. А його дружина мешкала тут до 1915 року.

Олександр Кониський написав першу ґрунтовну біографію Тараса Шевченка. Ще за життя Тарас Шевченко став надзвичайно популярним. Письменник і етнограф Олександр Афанасьєв-Чужбинський, згадуючи свою подорож Кавказом у 1844 році, свідчив, що всюди, де серед чиновників чи в полку було кілька українців, вони мали зачитані томики «Кобзаря» і «Гайдамаків».

Після смерті Шевченка зростає цікавість до його особи. Кониський зібрав усі документи, які можна було зібрати, розпитував родичів Кобзаря і людей, які знали його особисто. Наслідком кропіткої роботи дослідника став перший правдивий життєпис українського генія, який не втратив свого значення і нині.

Крім того, Кониський автор слів духовного гімну «Молитва за Україну» («Боже великий, єдиний, нам Україну храни»). Олександр Кониський зробив великий внесок у збереження і розвиток української культури, боровся за навчання українців у школах рідною мовою. Зазнав переслідувань царського режиму, але від своїх переконань не відмовився.

Меморіальну дошку освятив митрополит Переяславський і Вишневський Православної Церкви України  владика Олександр (Драбинко). Це вже сьома пам’ятна дошка на честь борців за визволення України, встановлення якої ініціював Андрій Ковальов.

Діяльність Ковальова високо оцінили його вчитель, краєзнавець Сергій Лисенко, доктор історичних наук Ігор Гирич, очільник громадської організації «Музичний батальйон» генерал-майор Валерій Суботін, очільник громадської організації «Народний музей України» Олександр Юрков, заступник начальника Київського військового ліцею ім. І.Богуна з морально-психологічного забезпечення полковник Євген Пікуль, голова Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, професор Григорій Савченко, головний редактор газети «Культура і життя, історик і краєзнавець Євген Букет, перекладачка Ганна Дика та ін.

З піснями виступив хор Благовіщенської громади Боярки. Вірші Олександра Кониського прочитали юні декламатори брати Назар і Макар Антипови.

Автор пам’ятного барельєфу – скульптор Олександр Михайлицький.

Проект «Під покровом Тризуба» був реалізований в межах  партнерської програми «Культура. Туризм. Регіони» Українського культурного фонду і державного агентства розвитку туризму.