Загиблі герої травня: пам’ятаймо про їхній подвиг

08:19, 01.06.2020

У травні 2020-го на передовій загинуло четверо захисників України. (Коллаж Аріанни Леонової)

У кожного захисника України своя історія життя. Об’єднує їх любов до України і здатність віддати за неї найдорожче – своє життя.

 

Ми бачимо мирне небо над головою саме завдяки ним. Тож хвилиною мовчання вшануємо бійців, які до останнього подиху утримували східні кордони держави від російсько-окупаційних військ.

 

У травні на передовій загинуло четверо захисників України: Герой України, комбат Сергій Губанов, солдат Олександр Карпика, холодноярівець Євген Сафонов і молодший сержант Віталій Лімборський.

 

Але воїни на війні не завжди вмирають від куль ворога. Іноді вони згорають зсередини.

 

Так, в районі ООС наприкінці травня не витримало серце командира 1-ї окремої танкової Сіверської бригади Юрія Межакова, а на початку місяця серце підвело і заступника командира роти Ольгу Нікішину.

 

 Згадаємо усіх поіменно, в останнє подивимося в їхні очі.

 

Вічна пам’ять! Спочивайте з миром!

 

ГЕРОЙ УКРАЇНИ СЕРГІЙ ГУБАНОВ «СЄДОЙ»

 

 

Легендарний командир батальйону поліції «Луганськ-1» полковник Сергій Губанов загинув, підірвавшись на забороненій Оттавською конвенцією російській міні ПМН-2, яку військові, підкреслюючи її смертоносність, називають «чорна вдова».

 

Народився 21 червня 1975 року в місті Стаханов Луганської області (нині — Кадіївка, тимчасово окупована територія України).

 

Загинув 20 травня 2020 року приблизно о 21:30, в ході виконання завдання командування штабу ООС з патрулювання території в районі селища Трьохізбенка Новоайдарського району.

 

Комбат, як завжди, йшов першим, тому основна вибухова хвиля прийшлася на нього, що врятувало життя трьом його бійцям особливого призначення, які отримали осколкові поранення. Помер у лікарні під час надання медичної допомоги.

 

Останнім часом мешкав у Сєвєродонецьку. Полковник поліції, служив у десантних військах.

 

Випускник Донецького інституту ВС (1999) та НАВС (2004). З 1995 пройшов шлях від оперативника карного розшуку Стахановського міського відділу міліції до начальника Луганського міського управління, на початок 2014 — начальник Ленінського райвідділу міліції Луганська.

 

Був захоплений бойовиками разом з іншими офіцерами міліції. Після визволення з полону став на захист рідної Луганщини, звільняв Лисичанськ, Рубіжне, Сєвєродонецьк. На посаді комбата — з 6 листопада 2015 року. Неодноразово ризикував життям, мріяв знову жити у звільненому Луганську.

 

Нагороджений орденом Богдана Хмельницького та багатьма іншими відзнаками. Залишились батьки, дружина.

 

Удостоєний звання Герой України посмертно.

 

 

"Ми втратили легендарного командира батальйону "Луганськ-1". Губанов був одним з тих луганських міліціонерів, які весною 2014-го не зрадили присязі на вірність Україні. Він мріяв, щоб над Луганськом знову замайорів синьо-жовтий прапор. Настане день, і ця мрія обов’язково здійсниться. Вічна пам'ять нашому герою!", – сказав президент.

 

Герой України похований на міському кладовищі Сєвєродонецька біля смт Воронове.

 

ОЛЕКСАНДР КАРПИКА

 

 

Старший солдат, хімік відділення радіаційного, хімічного, біологічного захисту 12-го ОПОЗ Олександр Карпика народився у багатодітній родині 25 березня 1996 року в селі Буди Тростянецького району Вінницької області.

 

24-річний Олександр загинув від кулі ворожого снайпера під Катеринівкою Золотівської міськради Луганської області 13 травня.

 

У 2015 році закінчив Немирівський профліцей. 30 березня 2016 року вступив на військову службу за контрактом.        

 

Воїн виконував завдання з інженерного обладнання ВОП в зоні відповідальності 30-ї ОМБр імені князя Костянтина Острозького, коли в нього поцілив ворожий снайпер. Ще двоє бійців отримали поранення.

 

Через вогнепальне кульове наскрізне проникаюче поранення у живіт Олександр  втратив багато крові і помер у лікарні після тригодинної операції. Олександр Карпика став першим полеглим за Україну воїном у травні 2020 року.

 

Неодружений, залишилися мати, два брати і сестра, вітчим.

 

Похований в рідному селі Буди на Вінниччині.

 

ЄВГЕН САФОНОВ «САФОН»

 

 

Солдат 93-ї бригади «Холодний Яр», навідник протитанкового дивізіону 31-річний Євген Сафонов, позивний «Сафон» народився 25 листопада 1988 року в Павлограді Дніпропетровської області.

 

Загинув о 4-й годині ранку 21 травня поблизу селища Кримське Новоайдарського району Луганщини внаслідок влучання міни 120-мм калібру у військову вантажівку «Урал-375».

 

 «Сафон» загинув миттєво, ще п'ятеро його побратимів отримали уламкові поранення та контузії.

 

У 2007 закінчив Західно-Донбаський професійний ліцей за фахом електрогазозварника. Працював на павлоградських підприємствах, останнім часом — на шахті «Тернівська».

 

«Євген ще у 2014 році бачив війну на власні очі. У перший рік боротьби проти російської окупації на Донбасі «Сафон» певний час воював у складі добровольчого батальйону «Айдар». У бригаді ж служив разом із друзями з рідного міста. Відвоював пліч-о-пліч із земляками ротацію під Авдіївкою, а потім – на Луганському напрямку. Під обстріл друзі також потрапили разом», - наголошують холодноярці.

 

У Євгена залишилася мати, брат, дружина. Осиротів дворічний син Денис.

 

Похований у Павлограді. На похорон приїхали побратими «Сафона», які отримали поранення у тій самій вантажівці.

 

ВІТАЛІЙ ЛІМБОРСЬКИЙ

 

 

Молодший сержант 28-ї ОМБр імені Лицарів Зимового Походу Віталій Лімборський народився 20 березня 1996 року в селі Констянтинівка Суботцівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської  області.

 

Загинув 26 травня близько 17:45 в районі міста Мар'їнка внаслідок обстрілу, від кульового поранення у голову.

 

Закінчив Знам'янське ПТУ №12, де здобув фах залізничника. Працював із дітьми, — тренером з футболу.

 

28 листопада 2017 року був призваний на військову службу, 363-й окремий батальйон охорони і обслуговування (в/ч А1785, м. Одеса). Підписав контракт.

 

Побратими наводять цитату Віталія з інтерв’ю пресслужбі оперативного командування «Південь»:

 

«Те, що я підписав контракт і став молодшим сержантом відкрило нові горизонти у моєму самовдосконаленні. І рідні пишаються мною, особливо мама, а для меншого братика Антона, можливо, колись буду прикладом для наслідування».

 

Залишились батьки, молодший брат. Захиснику України було 24 роки.

 

Похований на центральному кладовищі села Суботці.

 

КОМБРИГ ЮРІЙ МЕЖАКОВ

 

 

Командир 1-ї окремої танкової Сіверської бригади, полковник (посмертно) Юрій Межаков народився 4 березня 1982 року у місті Шпола, Черкаська область.

 

Раптово помер у Краматорську 28 травня в результаті відриву тромбу та зупинки серця.

 

У 2004 закінчив Військовий інститут танкових військ. Починав військову службу в 72-й ОМБр. У 2014-2017 рр. проходив службу на посаді начальника штабу 28-ї ОМБр. З 2018 року у танковій Сіверській бригаді, у січні 2019-го був призначений командиром бригади.

 

Залишилися батьки, брат, дружина та двоє дітей, — донька і син (10 і 12 років).          

 

 

Командира 1-ї окремої танкової Сіверської бригади Юрія Межакова поховали з військовими почестями у його рідному місті Шпола Черкаської області в суботу, 30 травня.

 

За день до того, останню шану командиру віддали військові ЗСУ в центрі міста Краматорськ.

 

ОЛЬГА НІКІШИНА «ХОЛЕРА»

 

 

Заступник командира роти 3-го батальйону 17 ОТБр Ольга Нікішина, позивний «Холера» народилася 7 лютого 1972 року в Полтаві.

 

Померла 10 травня о 18:00 в зоні ООС - зупинилось серце (за іншими даними, внаслідок інсульту).

 

Закінчила ЦДПУ та ХНУМГ. Працювала в «Полтаваобленерго» на керівній посаді.

 

З початком війни зайнялась волонтерством, співпрацювала з полтавським осередком «Правого сектору», 17-м запасним батальйоном ДУК (мала позивний «Кіпіш»), їздила на фронт.

 

У 2016-му підписала контракт із ЗСУ, 16 ОМПБ «Полтава» 58 ОМПБр, 1-ша «Авдіївська» рота, заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення.

 

Наполягла на відправленні на передову, з липня 2016 виконувала завдання в районі Авдіївки, потому — біля Кримського. З 2018-го проходила службу в 17-ій бригаді.

 

Залишились батьки, чоловік — учасник АТО, донька.

 

Похована у Полтаві, на Алеї Героїв міського кладовища.

 

Детальніше про життя 48-річної Ольги Нікішиної "Холери" читайте у матеріалі "УМ": "Війна вбиває не лише кулями"

 

Про полеглих захисників України у попередньому місяці читайте у матеріалі «України молодої»: Загиблі герої квітня: пам’ятаймо про їхній подвиг.