Київський торг: столиця виграла "Євробачення-2017"

19:46, 09.09.2016

А ніхто й не сумнівався: 19 голосами «за» пісенний конкурс Євробачення-2017 «дістався» Києву. Не пощастило Одесі, за яку вболівала переможниця цьогорічних змагань Джамала. Хай там як, але наші російські «друзі», які не далі як учора писали про те, що Євробачення може пройти в РФ, можуть розслабитися та отримати задоволення від того, як конкурс зустрічатиме Київ. Так, існують певні проблеми, але прем’єр Гройсман ще 27 липня заявив про те, що заявив, що уряд надав Європейському мовному союзу гарантії в розмірі 15 мільйонів євро для підготовки і проведення пісенного конкурсу. А отже, святу – бути.

 

Копієчка до копієчки

 

«Із найменшими інвестиціями останнім часом упоралася Естонія, якій у 2002 році конкурс коштував вісім мільйонів євро. У 2013 році у Швеції й у 2014-му в Данії конкурси коштували приблизно 15 мільйонів євро, але вони були й досить пафосні», — ще у травні зазначала Яніка Мерило, радниця голови Мінінфраструктури. «Якщо скромніше, то оплата країн за участь, підтримка засновників і прибуток від продажу квитків може покрити приблизно 75% із витрат. А в Україні, враховуючи важливість заходу, вірю ще більше у спонсорські гроші (...). Тож я не надто драматизувала б, «а чи є гроші». Я цілковито впевнена, що будуть», — додає вона.

 

Однак в історії Євробачення бувало й так, що країни-переможниці відмовлялися проводити конкурс: так було в 1972 році (Монако відмовилося проводити конкурс через відсутність відповідного майданчика), в 1974-му (через високі витрати на проведення відмовився Люксембург) і в 1980 році (тоді відмовився Ізраїль у зв’язку з витратами на перехід свого телебачення на кольорове телемовлення).

 

Теоретично подібною можливістю могла б скористатися й Україна, але лише теоретично. Звісно, що відмовлятися від Євробачення ніхто й не збирався: цьогорічна перемога нашої країни була навіть не так мистецькою, як політичною акцією. Хоча та ж таки Яніка Мерило вважала, що оптимальним варіантом було б проведення Євробачення не в Києві, а «в одному з регіональних центрів. Це створить можливість прорекламувати й інші гарні міста, просуне туризм і регіональний розвиток, створить нові робочі місця».

 

І хоча зазвичай місцем проведення конкурсу є столиця країни, чий представник виграв конкурс у попередньому році, це не є непорушним правилом. Найбільшим майданчиком проведення конкурсу був футбольний стадіон «Паркен» у Копенгагені (Данія), коли там проходив конкурс 2001 року. Тоді на стадіоні були присутні 38000 глядачів. Найменшим містом-«господарем» «Євробачення» стало ірландське містечко Мілстріт, населення якого дорівнює 1500 осіб (ідеться про 1993 рік).

 

І все ж Україна обрала більш традиційний шлях, помістивши Євробачення у Київ.

 

«Дикі танці» 2005-го

 

Якщо згадати наше попереднє Євробачення 11-річної давнини, то тут слід констатувати кілька невтішних речей. Київський Палац спорту, який був головним пісенним майданчиком у 2005-му, ледь-ледь упорався з покладеним на нього завданням. Тодішня організація конкурсу була вкрай незадовільною: чиновники перекладали один на одного відповідальність за його проведення.

 

Адміністрація Палацу спорту вимагала від київської влади упорядкувати територію довкола нього, бо власних грошей «на благоустрій» не вистачало. Тодішній директор Палацу Віктор Ткаченко заявляв, що його установа готується до проведення конкурсу, але за власний кошт. Бо за кілька місяців до старту Євробачення-2005 із Палацом ніхто так і не уклав договір. А щодо представників Національної телекомпанії, то вони зустрічалися з Ткаченком лише раз.

 

Не процитувати ще декілька скарг Ткаченка, озвучених у березні 2005-го, просто неможливо: Палац спорту не отримав розрахунків щодо кількості глядачів, а також схему організації залу, схему розміщення апаратури, інформацію щодо цін на квитки. У відчаї Ткаченко подався навіть до Прем’єр-міністра України, але Юлія Тимошенко «була не в темі» всіх цих складнощів та проблем. «Те, що заявка НТКУ на проведення «Євробачення» розрахована на 108 млн. гривень, а бюджет передбачає тільки 31,8 млн., стало для прем’єр-міністра новиною», — жалівся Ткаченко.

 

Теоретично можна припустити, що тепер, 11 років потому, уряд врахує всі промахи організаторів Євробачення-2005, але такі сподівання є доволі наївними. Окремим питанням є теперішній технічний стан Палацу спорту, але з цього питання спеціалісти остаточно ще не висловилися.

 

Ще одна паралель: Україна має досвід проведення не лише Євробачення, а й футбольного чемпіонату-2012. В це складно повірити, але й у бюджет 2013, 2014, 2015 і навіть 2016 років і досі закладаються кошти на «Євро-2012»! В цьогорічному кошторисі країни сума, щоправда, жалюгідна — 137 тисяч гривень (більша її частина є досі не виплаченою зарплатою особам, причетним до проведення чемпіонату).

 

І це було б доволі смішно, якби не було так страшно. Розкрадання державних коштів, виділених на проведення футбольної гри, не тільки триває й по цей час, а ще й легітимізоване рядком у Державному бюджеті. Але згадані 137 тисяч гривень — краплина в морі. Загалом на проведення Євро-2012 було виділено майже 80 мільярдів гривень. З них 40% коштів — вкрадено. Пакет відповідних документів, що підтверджували ці дані, тодішня опозиція направила в Міжнародну групу з протидії відмиванню брудних грошей (FATF).

 

І про хороше

 

І все таки бути країною, яка приймає Євробачення, це – мега-круто. По-перше, це дасть нам можливість бодай трохи збільшити підупалий через війну потік туристів. А де туристи – там і капіталовкладення, і це вже по-друге. По-третє, проведення конкурсу підніме наш міжнародний престиж, адже за останні 11 років Україна вже вдруге виграє Євробачення. По-четверте, буде привід нагадати світу про ситуацію в Україні, яка, власне, й зумовила вибір пісні цьогорічної фіналістки – Джамали. По-п’яте, якщо ми не провалимо підготовку, то тоді ще більше інвестуємо у привабливість України в очах наших гостей.

 

Нарешті, є також шоста причина того, чому Євробаченню слід радіти. Проведення його в Києві дико бісить нашого північного сусіда. Тамтешні ЗМІ несуть якусь ахінею, де Євробачення чомусь переплетене із тим, що Барак Обама розлюбив Петра Порошенка, тож дарма той старається справити на нього враження. «Для них (українців) показати, що вони – крутіші за всіх, важливіше за економічну доцільність», – намагається вкусити regnum.ru.  

 

Але ж ми таки дійсно крутіші за всіх, принаймні, за московитів крутіші точно. Тож, як казали латиняни, оderint, dum metuant – хай ненавидять, аби боялись.