Пандемія зради

 Світова і вітчизняна спільнота обгрунтовано стурбована загрозами життєдіяльності людства, пов"язаними з пандемією COVID-19. Політики. науковці, експерти висловлюють почасти протилежні думки з приводу джерел і причин появи та стрімкого поширення вірусу майже на всіх континентах планети. Формують різні сценарії перебігу подій: від апокаліптичного до оптимістичного. Але більшість із них аргументовано прогнозують, що консолідована позиція громад і держав та міжнародних інституцій у царині оперативної мобілізації глобальної і регіональних ситем охорони здоров"я, дозволить землянам успішно подолати черговий іспит на виживання і збереження новітньої цивілізації.

Як вбачається, особливістю української дійсності є не лише подолання пандеміїї коронавірусу. Надважливим завданням нації в умовах російської збройної агресії - є попередження та своєчасне припинення вже очевидної пандемії зради вищого військово-політичного керівництва, яке під псевдопацифістськими і маніпулятивними гаслами готує капітуляцію країни путінському націонал-шовіністичному і реваншистському режиму. Генеза такого ганебного явища вражає цинізмом, дилетантством, охлократичним популізмом і демагогією та приховуванням від суспільства, змісту досить підозрілих перемовин із ворогом як в Омані, так і в різних форматах Нормандського та Мінського процесів.

Насправді, всі "миротворчі прожекти" Верховного головнокомандувача, починаючи із заяви " перестати стріляти", розведення військ на лінії зіткнення і до досягнення угоди із ворогом "десь посередині" провалилися. Перемир"я не настало. На східному фронті постійна ескалація бойових дій російсько-окупаційних військ і терористичних банформувань. В результаті, українська сторона втрачає героїв-воїнів, мирних громадян, тактичні переваги і частину позицій. Обіцяного Кремлем обміну "всіх на всіх" так і не відбулося. а ті заручники терористів, що повернулися із катівень Росії та ОРДЛО, повинні завдячувати напрацюванням попередньої влади, перш за все у міжнародних судових інстанціях та щодо нарощування санкційного тиску Заходу відносно Росії. На той час Україна, хоча і надмірними зусиллями, але вже вислизала із кремлівських лабет, вводячи у гнівну істерику узурпатора. У сучасних реаліях Путін брутально використовує "політичну недосвідченість" В. Зеленського, який британському виданню "Гардіан" заявив, що "у своїй ментальності я уже закінчив війну."  Через засоби зовнішнього і внутрішнього олігархічно-колаборантського впливу на президента України " довічний цар всія Росії" фактично перехопив ініціативу і диктує завершення "внутрішнього конфлікту", а не російсько-української війни на умовах Кремля. Безсоромно маніпулює на темі обміну заручниками, розуміючи, що популістська "команда Зе" намагається використовувати таку гуманітарну складову у забезпеченні стабільного власного рейтингу. Досить небезпечний для країни тандем Єрмака-Козака проштовхує у Мінську створення так званої консультативної ради за участю терористів. Цим самим переводячи Росію із статусу агресора у спостерігача, легітимізуючи ОРДЛО, втягуючи Україну у молдовсько- придністровський сценарій, що заморозить Донбас і Крим на довгі роки та трансформує Вітчизну у вассало Московії. Такими діями обурена не лише значна частина українського суспільства, але й притомні депутати із " Слуги народу". І це викликало неврастенічний гнів псевдосамодержця із Банкової. Наслідком, з подачі сірого кардинала Єрмака було звільнення із посади радника президента і депутата Гео Лероса та політко-психологчіний тиск на інших незгодних з таким курсом депутатів монобільшості. В такому разі є підстави припускати, що офіс президента України є легальною резидентурою Кремля. То чи можуть нація і держава бути заручниками такої капітулянтської ментальності В. Зеленського? Питання хоча і риторичне, але потребує належного реагування нації, бо на кін поставлено не лише існування української держави, але й доля кожного її громадянина.

Схоже, що завдання забезпечення обороноздатності і безпеки країни для В. Зеленського не є пріоритетом. Адже Державне оборонне замовлення на 2020 рік до цього часу не затверджено. Як до речі, не затверджена і нова Стратегія національної безпеки України. У повітрі повисло надактуальне завдання реалізації державної програми розвитку ракетно-реактивного оззброєння, що повинно стати потужним інструментом стримування і відсічі російсьому агресору. З цього приводу доречним є процитувати Т. Шевченка, який у поемі "Сон" написав: " А панам лукавим... На що здалась козацькая Великая слава".

Напевно, президент України і його досить суперечливе оточення не усвідомлюють, що світ перебуває у чергоій фазі міжцивілізаційного протистояння на грунті відродження етно-культуроної ідентичності і національної державності поневолених народів та спроб колишніх імперій відновити свій статус і повернути колонії. А даремно, бо Україну, що позбувається фактичної колоніальної залежності від Московії, очікує не лише копітка реформаторська діяльність, але, як виявилося, і тяжка жертовна збройна боротьба за свою незалежність, соборність і суверенітет із колишньою метрополією. І в цих змаганнях без потужного$, сучасно оснащеного сектору безпеки і оборони та членства в НАТО країні не вижити. Тому поряд із подоланням коронавірусу, владі на порядок денний потрібно, відкинувши упередженість, повернути у суспільну свідомість мобілізуюче гасло : "Армія, мова, віра". Поскільки той же Путін стверджує,що "визначальними чинниками національної безпеки Росії є її ядерний щит і церква". Хоча сумнівно, що на владному олімпі така пропозиція буде почутта і сприйнята. Бо вищий естеблішмент перестав публічно називати Росію агресором і досить рідко та через силу проголошує "Слава Україні-Героям Слава". Мабуть із огляду на природу дрібнобуржуазної психології, мультикультурних та космополітичних уподобань і латентних симпатій до " русского мира", Для очільників країни більш придатним є гасло :" Всеохоплююча амністія сепаратистам, земля-олігархам, Україна- Московії".

  Більше того, спостерігаються послідовні і системні намагання влади використати карантинні заходи для прикриття, гальмування і ревізії конституційного курсу держави на інтеграцію в ЄС і НАТО. Завуальовано проштовхуються у суспільство нафталінова доктрина Путіна і "п"ятої колони" про нейтральний позаблоковий статус України та автократичний тренд, що начебто має переваги над принципами і цінностями ліберальної демократії, яка демонструє неспроможність у подоланні руйнівного вірусу. З цього приводу міністр закордонних справ України Д.Кулеба вважає, що викликаний пандемією страх породжуе протекціонізм, а він у свою чергу підриває європейську і світову солідарність. Створює можливості для побудови нових альянсів та ризик гальмування процесів, пов"язаних з розширенням ЄС. Тобто із під тексту випливає необхідність переосмислення - куди і з ким потрібно надалі подорожувати Україні. Міністр продовжує просувати підкинуту Кремлем ідею Банкової відносно створення у Мінському процесі консультативної ради, що вочевидь стане не майданчиком порозуміння, а ешафотом незалежності і міжнародної суб"єктності України. Окремі функціонери МВС стверджують, що в умовах пандемії демократія не на часі, а потрібно задіяти найжорсткіші карантинні заходи, із відовідністю яких до норм і прав людини розбиратимемося пізніше. Міністр оборони України Таран у своїй " інавгураційнй промові" перед особовим складом відомства у присутності президента не назвав Росію агресором. Членство України в НАТО в осяжній перспективі визнає нереальним. Закликав лише до реалізації заходів для досягнення сумісності ЗСУ із силами НАТО.Директор Національного інституту стратегічних досліджень О.Литвиненко у дописі для відомого видання більш грунтовно розвиває попередні меседжі. Наголошує, що в умовах світової пандемії "у тренді виявилися жосткіші автритарні підходи". Безпідставно вважає, що "не пройшла іспит пандемією ефективність союзів". Бо нібито "кожен став рятувати сам себе не лише в ЄС і НАТО, а й у ЄвразЕС/ ОДКБ,ШОС." Що " НА ТО і ЄС важливі, але як інструменти, а не омріяний рай. "В унісон Тарану рахує можливим лише "досягнення сумісності ЗСУ із силами НАТО"(а не вступу України в Альянс). Особливо обурливо сприймається досить сумнівна і не агуметована констатація його про те, що "вже зрозуміло: нікому українці за межами України не потрібні". Чомусь О. Литвиненко швидко забув, що без потужної міжнародної проукраїнської коаліції Україна самостійно не зупинила б агресію такого терористичного монстра, як путінська Росія. Сумнівно також, щоб очільник установи, де повинні формуватися пропозиції щодо стратегії розвитку держави, не був поінформований про солідарні зусилля Європи і світу, в тому числі в інтересах України у протидії коронавірусу. Не варто так відверто тенденційно підігравати патрону із Банкової, дезінформуючи, дезорінтуючи і депресуючи суспільство. Готувати пігрунтя для торжества персональної автократії В.Зеленського, який на тлі провалів власної внутрішньої і зовнішньої політики панічно побоюється соціальних протестів. І тому вже зазіхає на свободу слова, демократію та через непотичні кадрові призначення у правоохоронних і спеціальних органах свторює умови для розгортання політичних репресій відносно опонентів-патріотів.
         

Немає сенсу продовжувати перелік загрозливих для національної безпеки країни деструктивних дій влади. Вже очевидно, що унівесальною вакциною для подолання вірусу всіх пандемій у державі може бути стратегія побудови української України. Зміцнення єдності нації та всеохоплююча модернізація сектору безпеки і оборони на базі реформованого промислового і аграрного секторів економіки. А також мобілізація різнопланової міжнародної підтримки як для подолання коронавірусу, так і відсічі російської агресії та відновлення цілісності країни. Важливо було б також взяти на оззброєння доктрину взаємно відпвідального партнерства між владою і громадянським суспільством для реалізації першочергових стратегічних пріоритетів держави. І таким чином уникнути трагічних наслідків попередніх національно -визвольних змагань козацької доби, революції 1917-1921рр. та ОУН -УПА.Нарешті притягнути до кримінальної відповідальності спритних ділків із числа депутатського корпусу та високо поставлених функціонерів виконавчої влади, які напередодні вже очевидної загрози коронавірусу для України. в інтересах власної вигоди спустошили в держрезерві так необхідний тепер багатомільйонний запас захисних масок.
         

В разі неспроможності "команди Зе" убезпечити країну від існуючих загроз, під тиском громади чинна влада повинна поступитися місцем адекватним професіоналам-державникам. Українцям потрібно постійно бути пильними , небайдужими і згуртованими у такий надзвичайно складний і доленосний період вітчизняної історії.
         

АВТОР: Василь Богдан, експерт з питань безпеки, генерал-лейтенант, публіцист