КіноОКО в українській Бессарабії: з гуртом «GG Гуляй город», фотовиставкою і килимками

На краю світу – так пожартував про Болград Одеської області не один гість масштабного Міжнародного етнографічного кінофестивалю ОКО, який провели цьогоріч загалом вдруге. Точно Болград  -  на краю України, за 250 км від Одеси, поряд із Румунією і Молдовою. Двісті років тому сюди переселили людей із Балкан – тому близько 60 відсотків населення є нащадками болгар, які нині сусідствують на території української Бессарабії із етнічними гагаузами, албанцями тощо. 

Тож закономірно, що саме Болград став майданчиком для триденної офлайн-частини єдиного в Україні Міжнародного кінофесттвалю етнографічного та антропологічного документального кіно ОКО, у програмі якого глядачі мали змогу побачити і відчути повсякденне життя малих та великих народів, спільнот, мешканців сіл, маленьких і великих міст. Тим часом долучитися до перегляду фестивальних 60  фільмів із 42 країн світу 11-18 вересня в окремо визначені дні на сайті ОКО могли усі бажаючі.  Загалом заявок для участі було більше 500 із 73 країн!

Вибір глядачів: ткацтво, «Смерічка» і правда про Сирію

Кінофест, проведений за підтримки Держкіно, складався з міжнародного та національного повнометражного і короткометражного конкурсів. Мер Болграда Сергій Димитрієв відразу схвально прийняв раптову пропозицію провести у своєму місті ОКО, у  міжнародній конкурсній програмі якого   представили 34 фільми:  8 кінострічок повного метру та 26 – короткого. До національного конкурсу повних метрів увійшло 10 стрічок, до короткометражної програми - 7 фільмів. Окрім того, цього року ОКО презентував нову, позаконкурсну секцію, в якій можна було побачити художні та документальні стрічки на теми етнографії, антропології, культури, а також ретроспективу «Африка у фокусі», до якої увійшли кращі роботи з африканського континенту з торішньої едиції фестивалю.

       У центрі Болграда – назва перекладається «місто достатку» - упродовж трьох днів працювали три екрани: просто неба на центральній площі біля нового сучасного пам’ятника зі словами на сторінках розкритої книги «Ми пам’ятаємо! Слава Україні! Героям слава!» та у двох залах закладів культури.  Особливо багато глядачів зібрав позаконкурсний фільм про колоритне сусіднє село Криничне «Місце сили» (2018), режисеркою і продюсеркою якого є його уродженка Тетяна Станєва – авторка ідеї, засновниця і директорка фестивалю ОКО.  Цю документальну кінооповідь про історію етнічних болгар в Україні бачили вже глядачі у Києві, Одесі, Софії.

Цьогоріч володарем Призу глядацьких симпатій від Болградської міської ради став фільм із повнометражної програми національного кіно «Ткацький шлях» режисерки Лесі Воронюк. Це занурення у традиції українців у різних куточках: на Черкащині і в Карпатському регіоні створювати із овечої вовни одяг й інші  вжиткові речі, які вражають і виглядають ефектно навіть на тлі тисячолітньої Софії Київської.  

Друге місце дісталося «Вусатому фанку» режисера Олександра Ковша. Це фільм про феномен української музики 1960-1970  радянських років, коли чарували всіх такі гурти, як «Смерічка» з Василем Зінкевичем та Назарієм Яремчуком. Серед фаворитів у глядачів був і документальний фільм  «Над землею» - про війну в Сирії, яка перегукується переживаннями з уже семилітньою  війною Росії проти України на сході нашої країни. Сирійський режисер Сомара Афіфа Ага останні роки мешкає в Україні й був присутнім на другій едиції фестивалю ОКО.

Харківський Держпром як ловець світлих душ

Журі переможцем в українській повнометражній програмі визначило  фільм «Будинок» режисерів Тетяни Кононенко та Матільди Местер, який отримав, крім диплому, грошову нагороду в розмірі 25 000 грн. Це сучасна спроба осягнути феномен харківської будівлі Держпрому – офісної залізобетонної будівлі-монстра для організацій, які керували промисловістю УРСР,  - яка перетворилася врешті-решт у сіру примару  померлого радянського устрою. А відкриття помпезно святкували  після трирічного будівництва ударними темпами у 1928-му.

«Це не був мій особистісний вибір, але я можу прийняти в номінації цього переможця. Тому що автори показують символічну закоріненість, - коментує для «України молодої» член журі Олена Івановська, професорка кафедри фольклористки Київського університету імені Тараса Шевченка. -  Радянська влада запропонувала будівлею Держпрому альтернативу  національній традиції. Велика будівля з багатьма поверхами, під’їздами – як велика комуна. «Поднімітє нас вверх! Поднімітє нас вверх!» - просять люди ліфтера. І все це нагадує  символічного Харона – перевізника померлих у царство Аїда. І  цей будинок уже – як саркофаг, у який  радянська влада заганяла людей, прирікаючи на самотність за замкненими дверима у пронумерованих закапелках. Це те, що порушує нашу буттєву традицію».

Олена Івановська акцентує ще на одному моменті фільму-переможця кінофестивалю ОКО: коли ліфтерка Держпрому сачком ловить птаху. «Птаха у народній традиції – це символ душі. Тому образ із документального фільму «Будинок» перегукується із традиційними уявленнями. Сіра будівля радянського Держпрому у столиці УРСР перетворювалася у ловця  душ, - пояснює професорка. –  Усе це сукупно дає розуміння, що ця будівля перетворилася у пам’ятник  «совковій» ідеології, яка хотіла запропонувати «новому государству новую культуру, новый образ жизни, новые традиции». Цей симулякр, ця підміна з потягом до гігантоманії та пафосу, після розпаду СРСР перетворився у мертвонароджене дитя. На тлі цього саркофагу і дотепер життя людей залишається сірим та одноманітним».

І «Брудні води Дунаю»

         У міжнародній повнометражній програмі переміг пізнавально-соціальний мексиканський фільм «Лабіринт Йоеме» Сержи Петро Роса (який також отримав 25 000 грн). Це знайомство з давнім   плем’ям які (самоназва «yo'emem» – люди) на північному заході Мексики, які  відстоюють своє існування. Уже понад 10 років  уряд штату Сонора щоразу забирає мільйони кубічних метрів води з річки Які, що викликає  спротив племені. Водночас ця територія  наповнюється наркотичним метамфетаміном. У цій же номінації дипломантом в розділі «За силу духу й прагнення свободи» стала бельгійська стрічка про Бразилію «Село опирається» режисера Девіда Берт Джоріс Дерта.

        У міжнародній короткометражній програмі переможцем і володарем премії в розмірі 13 000 грн. стала стрічка «Архо-Афарська торгівля сіллю на північному сході Ефіопії», який зняв німецький  режисер Тілль Якоб Фредерік Троєр. У цій номінації диплом в розділі «За особливий погляд у цивілізаційному діалозі культур» отримав ефіопський фільм «Електронні листи моїй молодшій сестрі» Соломона Меконена.

        В українській короткометражній програмі першу премію і грошову нагороду в розмірі 13 000 грн. було присуджено стрічці «Брудні води Дунаю» режисера Всеволода Ананьєва. Адипломантом повнометражних фільмів в розділі «За життєствердний портрет українки в світах» стала стрічка «Італійський щоденник Ольги» режисерки Олени Федюк.

Очолював журі кінознавець Володимир Войтенко - голова правління Спілки кінокритиків України та Української кіноакадемії, головред сайту «Кіно-коло», який продовжує наповнюватися і після згортання телепроєкту ще у 2008-му.   Оцінювали фільми також продюсер Андрій Різоль, кінокритик  Олександр Гусєв, кінокритикиня, програмерка Docudays UA Юлія Коваленко, режисер Максим Руденко - чий «Портрет на тлі гір» про мисткиню Параску Плитку-Горицвіт із Криворівні Івано-Франківської області став переможцем минулорічного фестивалю ОКО. Закономірна участь у команді журі уже згадуваної  Олени Івановської -  професорки  кафедри фольклористки Київського університету імені Тараса  Шевченка та Василя Баркова  - відомого режисера з  Болгарії, який нині знімає документальне кіно про українське місто на воді Вилкове, що трохи в іншій частині  Одеської області.

Застеляйте, та все килимками

Символом цьогорічного, другого етнокінофесту ОКО, став різнокольоровий килимок. Кажуть, що гостя з Франції вирішила відвідати Болград, бо дізналася, що фестивальною доріжкою буде не червона, а різнокольорова килимкова. Намальовані повсюду у місті – загалом 350 м, хоча планували аж 500 м – вони привели Болград у Книгу рекордів України, вперше. Килимками були з’єднані  усі локації кінофесту: від центральної площі, де перед екраном були і справжні ткані вироби, до найвіддаленіших куточків. Стильні фрагменти килимків прикрасили і брендові футболки-чашки, й іншу промопродукцію фестивалю (і вже другий рік поспіль стильний дизайн символіки ОКО заслуговує на окрему відзнаку).

Директорка кінофестивалю Тетяна Станєва - громадянка України, етнічна болгарка з південної української Бессарабії, фольклорист за освітою та режисер за покликом розповіла, що ідея з килимками, як з візуалом, прийшла  ще на початку  жовтня минулого року, коли  їхала на Форум культурних лідерів у Дніпро. Узагальнювала свіжий досвід проведення  в онлайн (через пандемію коронавірусу) першого кінофестивалю ОКО.  Коли почала шукати зрозумілий без слів етнографічний образ – осяяло:  килимки. Вони ідеально вписуються у дизайн мерчу, є крутим декором, і  фотозоною.

«Окремо згадала свій досвід на кінофестивалі в Чехії в докарантинний період із своїм документальним фільмом  про Криничне «Місце сили».  Там зона проведення події  була окреслена білою фарбою - як наша розмітка. Й це було дуже зручно для гостей - замість тисяч навігаторів. Я тоді собі відклала цю ідею в архів мого розуму, - каже  Тетяна Станєва.  – Уже згодом Тетяна Атмажова  відшукала  й показала світовий досвід таких арт-об’єктів. Потім були: погодження на сесіях благоустрою міста, вибір фарб, пошук волонтерів, реальні проби й нові ідеї. Кожен учасник стрітарту вносив свої думки, підказував. Сам асфальт, фактура - підказувала, які візерунки, де робити. Там плитка, там рівний асфальт, а на тій доріжці – нерівно».

У Болграді учасники проєкту можуть усім бажаючим показати, який килим намалювали за макетом виробу Прасков’ї Долапчи з села  Котловина,  а яку ідею підказала Марія Желяскова тощо.  Те, що задумувалось як навігація між локаціями фесту,  - стало не лише айдентикою фестивалю ОКО, а й міста. Цей проєкт підтримала міська рада та служба благоустрою  Болграда.

І в  Книгу рекордів України  внесли унікальний  найдовший арт-об’єкт: 350 метрів 24 різних зразків килимів.  На встановлення рекорду пішло 82 літри спеціальної водостійкої фарби та більше 30 пензликів. У розмальовуванні взяли участь понад 70 волонтерів. І таким чином встановлено перший рекорд в історії Болграда, що є  символічним та знаковим в його 200- річний ювілей.  Експертка Книги рекордів України Надія Чистяк 18 вересня вручила дипломи після того, як  останні штрихи на килимі, який веде до головної площі міста, були домальовані організаторами фестивалю, представниками міської ради, Одеської обласної, почесним президентом кінофестивалю Юрієм Дімчогло та членами журі.

 «Корені» і крила      .

        ОКО Болграду запропонував велику  і вагому у переважно російськомовному регіоні позафестивальну програму, що дозволяла зануритися в етнографію і відчутно зріднитися з Україною.  Київська фольк-студія «Правиця» три дні поспіль проводила майстер-класи з виготовлення  українських народних іграшок. Діти Болграда захоплено грали в традиційні українські ігри та забавлянки. У музичній школі працювала професійна майстерня з народного співу. Наталія Хоменко та Мирослава Салій навчали народному вокалу та вчили українським традиційним пісням. Щодня на центральній площі відбувались дискусійні панелі: «Традиція та кіно», «Традиція та політика», «Традиція та дискримінація».

       У межах кінофестивалю відбувся арт-пленер:  шестеро художників з різних регіонів, зокрема Луцька,  приїхали в Болград, аби відчути місто на березі найбільшого в Україні озера Ялпуг.  Андрій Чижов, Беата Корн, Олеся Домарадзька, Катерина Ганейчук, Леся Бабляк та Андрій Кравець упродовж тижня тут жили та творили. У результаті  подарували місту Одещини свої роботи, з побажанням облаштувати у Болграді музей сучасного мистецтва.

Тим часом милувала очі болградців та гостей кінофестивалю розкішна  фотовиставка Олександра Барона з Одеси «Болгарський дух півдня України» та фотографів з Болгарії Міхаєли Аройо та Деніслава Стойчева  - «Корені». Постійно несподівано привертала увагу дивовижними танцями на центральній площі акторка Флора Боровик, яка на завершення   перетворилася в Янгол з крилами із традиційних етнокилимів.   Три дні працював ярмарок та майстер-класи народних ремесел, в організації яких брали участь майстри та підприємці з навколишніх міст та сіл, а також  з інших регіонів. Із Києва завітав бренд «Зерно».

Третього дня ОКО передало естафету фестивалю Bolgrad Ethno Fasion, який представив традиційні костюми з усіх куточків розмаїтої української Бессарабії.       У заключному концерті, крім  місцевих колективів, взяли участь хедлайнери етнокінофесту: гурти   Ка-ді – танцююча скрипка та «Мазепа», гурт «GG Гуляй город» та «Фа-дієз бенд». Завершилося свято етнографічного кіно наймасовішим за ці дні спільним традиційним болгарським танцем  хоро далеко за північ.

«Хороша справа єднає хороших людей навколо. То справу варто було починати тільки заради того, щоб зібрати таку велику кількість творчих, відповідальних, правильних, якщо хочете, людей. Честь працювати із ними. Нам є куди рости, треба ще виховати глядача та відродити знищену культуру відвідування  кіно в регіоні, щоби  меседжі,  які несуть кінофестивальні фільми з 5-ти континентів, отримали шанс бути почутими та зрозумілими якомога більшій кількості  людей», - говорить Тетяна Станєва, засновниця, продюсерка і директорка кінофестивалю, громадянка України, етнічна болгарка з української Бессарабії, фольклористка та режисерка.

За словами в.о. директорки департаменту культури національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації Ярослави Різникової, уже ведеться мова про включення проведення  третьої едиції кінофестивалю ОКО у Болграді у 2022 році у рамках святкування 90-ліття Одеської області.