Олег Сенцов святкує день народження

13 липня український кінорежисер, сценарист і письменник, громадський активіст, колишній політичний в’язень Кремля Олег Сенцов відзначає свій день народження.

Олег Сенцов народився у 1976 році в Сімферополі в сім'ї виховательки і шофера. Майбутній сценарист і письменник ріс у селі, родина жила небагато: "Але згадати нічого поганого", – писав у своєму автобіографічному оповіданні Сенцов.

З дитинства у маленького Олега була тяга до знань, він багато читав, а в класі був першим. Хоча сам режисер згадував, що в початкових класах він "був відлюдником; худим; били".

"В старших класах сперечався з вчителями – іноді по темі, іноді просто лаявся – дратують люди, які вважають себе розумнішими за інших, але такими не є. Влився в тусовку школи, почав дружити з хуліганами – життя повернулося новими гранями. Зайнявся спортом, хоча лікарі забороняли. Медицина від мене відмовилася, а я від неї. Розкачувався, загартувався", – пише Сенцов у своїй "Автобіографії".

Тут слід відзначити, що в 12 років через сильну застуду у Олега був поліартрит. У хлопчика буквально оніміли ноги. І лише після тривалого лікування він знову почав ходити.

Після школи тямущого хлопця з села не хотіли приймати в інститут в Сімферополі – "престижний, на державне відділення".

"Хлопчик, ти звідки? – З села... – Золота медаль є? – Ні. – Срібна? – Ні. – Так що ж ти хочеш? – Вчитися", – згадував Олег Сенцов.

І все ж у 1993 році Сенцову вдалося поступити в Київський державний економічний університет, де провчився до 1998 року.

"Пройшов з мінімальним балом. Найщасливіший день у моєму житті. Через півроку прийшло розчарування: студенти роблять вигляд, що вчаться, викладачі роблять вигляд, що навчають. Забив на пари. Навчався – трійка-залік. Гуляв. Водився з рокерами і музикантами. Було весело. Бідно, але весело. Так більше ніколи не буде" (зі спогадів Олега Сенцова).

"Дитинство почало закінчуватися. Повільно, але впевнено і безповоротно. Хтось пішов в армію, хтось поїхав в Місто вчитися, у когось з'явилися інші інтереси – компанія розпалася.

Коли я був маленький, то розмір світу я вважав таким, яким я його бачу – то є мій світ, який обмежувався лінією горизонту. Ми жили в передгір'ї, тому ця лінія була не сильно далеко і навколо майже скрізь була піднесеність, тому світ утворював навколо мене як би велику чашу, обмежену сусідніми горами, пагорбами і полями. Світ для мене обмежувався, але не був обмежений. Він був повний, повна чаша дитячого щастя. Коли я був маленьким, то думав, що ввечері сонце, що заходить за гору, ховається за нею у велику сітку, прикріплену на зразок сіток у плацкартних вагонах, до задньої стінки гори. А за горою немає нічого – я ж нічого не бачу, значить там нічого немає. І це сонце жило вночі у цій сітці, і у нього було кілька маленьких сонечок – така сонячна сім'я, і їм не було там нудно або тісно. Не пам'ятаю, в який момент свого життя я зрозумів, що цієї сітки немає і що є світ і далі за цією горою. Не пам'ятаю я, коли чаша цього дитячого світу перестала існувати. Перестала, і все. Залишилося тільки світло, світло з дитинства" (Олег Сенцов, "Дитинство").

Коли Олегу було 20 років, помер його батько. Режисер зізнається – "веселе життя скінчилася". І хоча хлопець ще з 13 років завжди десь підробляв, але після смерті батька "довелося заробляти".

"Працював на ринку. Гербалайф, рік розводили людей на гроші. Зайнявся бізнесом з другом. Позичив багато грошей – влетів, один пропав. Я вижив – 96-й рік".

Закінчивши престижний ВУЗ, Сенцов так і не пішов працювати за спеціальністю – маркетинг. За словами Олега, працювати з дев'ятої до шостої – це не для нього: "До вечора повбивав би всіх товаришів по службі".

Сенцов працював в комп'ютерних клубах, навіть кібер-спортом захоплювався і кілька років професійно грав у мережеві комп'ютерні ігри. Був чемпіоном України. Потім відкрив найбільший комп'ютерний клуб в центрі Сімферополя, був прибутковий бізнес.

До речі, на зароблені таким чином гроші в 2011 році Олег Сенцов зняв свій перший фільм "Гамер" про геймера, що зайняв друге місце на чемпіонаті світу. На той час загальний бюджет стрічки склав 20 тис. доларів. При цьому всі ролі актори виконували безкоштовно.

Прем'єра стрічки в одному з кінотеатрів Сімферополя зібрала аншлаг. Після успіху Сенцов закрив свій комп'ютерний центр.

До створення свого другого фільму "Носоріг" про дітей 1990-х Сенцов приступив у липні 2013 року, який так і не встиг завершити.

Дивно, але за спогадами самого режисера і сценариста, він ніколи до цього не мріяв стати кіношником, хоча з дитинства любив кіно.

"Чим старше ставав, тим сильніше розвивав свій художньо-кінематографічний смак, причому, як завжди, самоосвітою... В школі писав твори. Причому завжди на відмінно. Після вливання в кібер-спорт почав писати про нього публіцистичні статті – думки переповнювали, втриматися не зміг. Сил терпіти у мене не було, а сили писати були. Спочатку все складалося досить криво, але весело. Після десятка статей удосконалив техніку і виробив свою манеру. Написав кілька оповідань або есе – сам навіть точно не знаю... Хочу знімати кіно. Знову переповнює, а папір не такий виразний, як кіноплівка. Намагаюся вступити на режисерські курси... Не зроблю – буду пробиватися так, сам, без підготовки – не вперше", - написав Сенцов у своєму короткому оповіданні "Автобіографія".

Олег Сенцов був активістом Автомайдану в Києві. При цьому мама режисера не схвалювала його вибір, дуже переживала за сина і майбутнє онуків.

"Ну який він терорист! Те, що він був проти цього режиму... Я цього не розуміла. Я йому говорила: Олег, дивись, у тебе двоє дітей; вони як залишаться?.. Він мені казав: "Мама, я на майдані як комендант", - говорила російському телеканалу "Дощ" мати Сенцова Людмила Георгіївна.

"Я не можу, там гинуть мої товариші, я не можу, - згадує мати Сенцова його ж слова. – Я не можу нічого сказати, тому що він був у повній свідомості. Це ж не сказати, що його хтось примусив або ще щось. Я не можу його засудити. Я тільки не можу зрозуміти, як можна було залишити дітей".

Повернувшись з Києва в Крим, Олег Сенцов не зупинився. У 2014 році режисер підтримував рух за єдину Україну. А також розвозив продукти і предмети першої необхідності заблокованим в Криму українським військовим частинам. Однак після захоплення Криму Росією Сенцов був затриманий російськими окупаційними властями. Українського режисера і активіста запідозрили у терористичній діяльності. 

10 травня 2014 року Олега Сенцова затримала у Криму Федеральна служба безпеки Російської Федерації. 

Пізніше його перевезли до Москви, у слідчий ізолятор у Лефортово. Кінорежисера звинуватили у тероризмі та незаконному зберіганні зброї. У матеріалах сфабрикованої справи він називався організатором диверсійно-терористичної групи.

З вимогою звільнення Олега Сенцова до російської влади зверталися представники української кіноспільноти, уряд України, Європейська кіноакадемія; кінорежисери зі світовим ім’ям: Педро Альмодовар, Вім Вендерс, Майк Лі, Кшиштоф Зануссі, Анджей Вайда, Кен Лоуч та інші. Проте, все було марно.

У серпні 2015 року Сенцова засудили до 20 років позбавлення волі з відбуванням у колонії суворого режиму.

У лютому 2016 його етапували до Якутії, а з листопада 2017 Олег Сенцов перебував у виправній колонії «Білий ведмідь» в місті Лабитнангі (Ямало-Ненецький автономний округ).

В ув'язненні він 145 днів тримав голодування з вимогою звільнити всіх українських політв'язнів, які перебувають у російських в'язницях. 7 вересня 2019 року Сенцова і ще 34 українських політв'язнів та військовополонених звільнили у результаті обміну з російською стороною.