Леонід Биков: 93 роки від дня народження

Сьогодні, 12 грудня, день народження народного артиста, режисера, справжнього «Маестро» Леоніда Бикова, якому мало б виповнитися 93 роки.

Про цього актора кажуть так: «Його любили усі!». Біля його пам'ятника у Києві завжди квіти - його досі не забувають та шанують. Він мріяв показати всю красу рідної України.

Про це нагадує Україна молода.

На його названі вулиці в Києві, Харкові, Сумах, Слов'янську і Краматорську. У 1994 році Міжнародний астрономічний союз присвоїв його ім'я одній з малих планет. Ще ім'ям Леоніда Бикова названий винищувач МіГ-29МУ1 Військово-повітряних сил України.

Биков прожив недовге, але яскраве творче життя, трагічно загинув в 50 років. Але пам'ять про нього жива, картини, які він ставив і в яких знімався, як і раніше люблять глядачі.

Народився Леонід Биков у селі Знаменське Слов’янського району Донецької області у родині робітників. Коли йому був рік, родина переїхала до Краматорська. З дитинства мріяв стати льотчиком. Він навіть вступив 1945 році до льотної школи, однак його відрахували майже одразу – зростом не вийшов. Втім, треба знати впертого Бикова, щоб зрозуміти, що його захоплення небом – то любов на все життя. Після невдачі із льотною школою Биков поїхав до Харкова навчатись акторській майстерності.

Перша значна роль Бикова у кіно знайшла його у 1954 році: він зіграв нерішучого, але страшенно милого Петю Мокіна у фільмі "Приборкувачка тигрів". Бикова помітили, бо неможливо було не помітити такого щирого та відкритого хлопця. Далі були "Максим Перепелиця", "Альошкіне кохання", "Зайчик", "Добровольці", "Обережно, бабуся!" і ще багато яскравих та пам'ятних образів, у яких була одна спільна риса - неймовірна підкупаюча відвертість та щирість.

Найвідомішим і найуспішнішим фільмом Бикова став «В бій ідуть одні «старики». Сценарій картини про військових льотчиків вони разом з Євгеном Онопрієнко і Олександром Сацьким написали в 1962 році, проте до зйомок справа дійшла лише через 11 років. Биков сам зіграв головну роль — чарівного «Маестро», капітана Олексія Титаренка.

Як згадують актори, які працювали з Леонідом Биковим, він грав на будь-якому музичному інструменті, що підвернувся під руку. Грав добре. А ще задушевно співав, що проявилося і в фільмах. Його улюблена пісня була «Ой, у лузі...». Співав її так, що хотілося плакати, казали друзі.

Биков ніколи не цурався своєї "українськості". І хоча у повсякденні говорив російською, втім часто у його фільмах можна почути українські слівця, а про м'який український акцент годі й говорити. Однак саме у "старих" Маестро-Биков промовляє свій незабутній, сповнений любові до України монолог:

- Як же ви не помітили? Ми ж сьогодні над моєю Україною билися!

- А як тут помітиш: ті ж поля, дороги, села.

- Е, ні! А повітря? Інше. А небо? Голубіше. І земля зеленіша.

Леонід Биков був таким самим, як і герої, яких він грав – щирим, чарівним, з незабутнім голосом і сумними очима.

Невтомний, одержимий у праці, режисер завжди був сповнений багатьох цікавих задумів і планів. Щирість та відвертість, абсолютне неприйняття лицемірства, проживання своїх ролей та зрештою відкрите та добре серце талановитого актора та режисера не витримувало таких навантажень. Биков переніс три інфаркти. Під час останнього він був за кермом своєї автівки. 11 квітня 1979 року на трасі "Київ - Мінськ" через зупинку серця Биков втратив керування та вилетів на зустрічну смугу, де їхала вантажівка.

Ховали його як солдата – скромно, без пустопорожніх промов і оркестрів. Тільки над могилою улюбленого режисера і актора прозвучала «Смуглянка». Так він сам хотів.

Як повідомляла УМ, 140 років від дня народження легендарної Марії Крушельницької.