А таки недарма призи найкращим спортсменам року в нас вручають навесні наступного. Враховуючи, що практично всі переможці вже четвертої церемонії «Герої спортивного року» є представниками літніх видів, у яких сезон уже в розпалі, таке визнання є непоганим поштовхом до нових звершень. Позавчора позитивний імпульс отримала нова група атлетів, які більше за інших виблискували у 2009–му.

«У футбол грають 22 чоловіки, а перемагають завжди німці», — сказав якось відомий англійський форвард 1980–х Гарі Лінекер, засмучений поразкою. Роки минають, а ця максима часто–густо втілюється в реальність. І річ не в тім, що хтось вважає «бюргерів» не гідними великих перемог. А в тому, яким чином вони досягаються. Впертість, агресивність, бажання битися до останньої хвилини — ці риси властиві не лише збірній Німеччини, а й клубним командам цієї країни. І легіонери, котрі приїжджають до бундесліги, пристосовуються до такого стилю гри, інакше в них небагато шансів відстояти місце під футбольним сонцем.

Хоча футболіста, який зараз грає в «Динамо» під 17–м номером, важко назвати старожилом команди, але без нього флагмана українського футболу вже якось і не уявити. Динамівську футболку Тарас Михалик надягнув у 2006 році, через рік після того, як «біло–синіх» залишив Андрій Гусин. Саме на його позицію придбали в «Закарпаття» вихованця волинського футболу. Відтак центральна вісь «Динамо» отримала справжнього бійця — працьовитого, жорсткого, непоступливого. А от у спілкуванні Тарас зовсім не нагадує непробивну стіну — простий, привітний, усміхнений хлопчина. Не дарма його так шанують київські фани. Попри насичений графік тренувань та скандали, пов’язані з останніми матчами «Динамо» (зокрема, Михалик у попередніх розмовах із журналістами визнав, що вилучений гравець «Металіста» Девич не бив його по обличчю, а «відмахнувся»), Тарас люб’язно погодився на інтерв’ю з кореспондентом «УМ». Оборонець розповів про життя у клубі, свої погляди на футбол та плани на майбутнє.