Учасниками весілля у цьому містечку гірників на Дніпропетровщині були близько півсотні осіб. І хоч дійство проходило в приміщенні місцевого кафе «У Петровича», частину страв, як часто водиться у подібних випадках, готували у домашніх умовах. Особливо це стосувалося солодкого столу — кондитерських виробів (персиків з кремом, тортів тощо). Тут вдалися до послуг однієї з місцевих мешканок. Своє замовлення вона виконала ще 3 червня, а скуштували солодощі за весільним столом через 2 дні. А згодом людям почало ставати зле.

Нещодавня сумна звістка про смерть відомої російської правозахисниці Лариси Богораз багатьом з нас нагадала про відважних дисидентів. За останні роки про їхні вчинки написано безліч статей, видано стоси книг. Шістьом звитяжцям (серед яких була і Лариса Богораз), які 1968 року в Москві відверто протестували проти введення радянських військ до Чехословаччини, навіть у час «негласності» приділяли особливу увагу. Їхній мужній вчинок оцінено. З огляду на це тим дивніше констатувати, що в Україні дотепер вціліла «біла пляма» з того ж пам’ятного 1968-го. Чи багато з нас знає про акт протесту на київському Хрещатику, біля будинку № 27? Із вчинком шістьох російських дисидентів аналогії тут можуть здатися некоректними. Адже українець у серці столиці себе привселюдно спалив. Про таке самоспалення Олекси Гірника на Шевченковій могилі преса розповіла, однак подібне у Києві увагою оминула. Хоч для світових телеграфних агентств то була подія дня: «Громадянин України Василь Макух, протестуючи проти комуністичного тоталітаризму, поневолення українського народу й агресії СРСР проти Чехословаччини, здійснив у Києві акт самоспалення. Перед мужнім вчинком українця схиляє голови світова спільнота».

На будь-яких виборах роль Дніпропетровщини завжди була однією з найвизначальніших. Бо й за територією, і за кількістю населення область посідає в Україні лідируючі позиції. Отож урожай голосів тут можна зібрати вагомий. Ще одна характерна деталь — під час попередніх виборів їх результати на Дніпропетровщині зазвичай збігалися з середнім показником у всеукраїнському масштабі. А це засвідчує, що розклад політичних сил у загальному контексті тут тяжіє до центру, такої собі золотої середини. І коли опоненти «наших» стверджують, що за Ющенка голосуватимуть західні області, якраз на прикладі Дніпропетровщини можна щодо цього посперечатися. Установчі збори осередку Всеукраїнського об'єднання «За Україну! За Ющенка!» в обласному центрі підтвердили це.

Днями у Дніпропетровську відбулася нарада футбольного активу східних, центральних та південних областей України, в якій взяли участь президент Федерації футболу України Григорій Суркіс та головний тренер національної збірної Олег Блохін. Її ключовим моментом стала презентація майбутнього клубного стадіону «Дніпра», адже один з лідерів вітчизняного футболу досі не має власної арени. Споруду вирішено звести на місці старого стадіону «Металург» у центрі міста, нині відомому своїм речовим ринком.

Підприємцями стають по-різному. Одному «волохата лапа» у впливових структурах дозволяє триматися на плаву, іншому зі стартовим капіталом «багатий дядько» допоміг, а ще комусь доводиться покладатися лише на власну «світлу голову» та здібності «робити гроші». Дніпропетровчанка Тетяна Давидова з сином могли розраховувати тільки на останнє. Жінка одна поставила на ноги свого Максима. І до технолого-економічного технікуму він вступив, насамперед завдячуючи маминим клопотанням. Здобувши фах технолога з приготування їжі, хлопчина поїхав працювати до Москви та Істри, де заробив непогані гроші.
От тільки до рідних місць Максима тягнуло нестримно. А тут ще й неабияк загорівся ідеєю відкрити у Дніпропетровську свою справу. Тетяні Андріївні, до речі, бухгалтеру за фахом, теж здалося, що удвох із сином вони гори зможуть перевернути.

44-річний Володимир жив самотньо на задвірках села навіть за прядивськими мірками. Його оселя розташувалася на самісінькій околиці села окремим хутірцем — у негоду сюди по геть розбитій дорозі й взагалі спробуй дiстатися. Із сусідських була ще одна садиба, а основне поселення відділяла від них пристойна відстань. Однак ці дві оселі мають статус вулиці, яка чомусь називається іменем Лазо.

Жовтоводця Михайла Гаврилишина страшна біда спіткала в Москві, де він працював будівельником. Влітку минулого року цей молодий чоловік упав з другого поверху і зламав хребет, що й прирекло його на нерухомість. Така серйозна травма на оптимістичний лад ніяк не налаштовувала. Хоч там же, у Москві, потерпілому й надали необхідну в таких випадках допомогу, зробили декомпресію спинного мозку, тобто розрізали тканини, що могли тиснути на нерви, та видалили уламки хребта.

Цей форум на статус політичного заходу не претендував. Сама його назва — «Освіта і наука — стратегічний резерв України» — засвідчувала характер суто фаховий. Ще одне цьому підтвердження — подібні форуми вже пройшли у Львові, Вінниці та Херсоні. Представники блоку «Наша Україна» якщо й брали в них участь, то лише з метою чесно розповісти освітянам та науковцям про свої зобов'язання щодо цієї сфери перед виборами. Принаймні народний депутат Верховної Ради Іван Васюник їхню позицію пояснив саме так. І що крамольного у тому, що освітяни та науковці на власні очі пересвідчаться, з ким їм пов'язувати свої сподівання у найближчому майбутньому?
Отож у Дніпропетровську розпочату раніше фахову розмову сподівалися продовжити, навряд чи передбачаючи ексцеси, адже ні у Львові, ні у Вінниці, ні в Херсоні чогось непередбаченого не сталося. Навіть більше того — щодо організації його розраховували на куди вищий рівень. Адже, за публічним свідченням однієї з активісток, Орини Сокульської, сам голова облдержадміністрації Володимир Яцуба її запевняв, що буде першим помічником у проведенні форуму. Та й просто за логікою речей, «не в першому, але і не другому» місті України не могли вдарити обличчям у багнюку перед делегатами форуму — вчителями, викладачами вищої школи, науковцями з Донецької, Запорізької, Луганської, Полтавської, Харківської областей.

Ця картина близько 12-ї години дня на площі Леніна біля центрального універмагу в Дніпропетровську нагадувала зйомки бойовика. Бійці у камуфляжній формі і масках з прорізами для очей раптово накинулися на молодиків, які під'їжджали двома авто на розташовану тут стоянку, і завчено поклали усіх обличчям на асфальт. Отож численні перехожі спостерігали за екстремальним видовищем з непідробною цікавістю.

Працівники дніпропетровського дитячого притулку «Росток», які за специфікою своєї діяльності набачилися усього, приголомшені долею 13-річного Іллі Крапивницького. Хлопчину занесло сюди аж із Макіївки Донецької області. Здибавшись у місті на Дніпрі з таким же бродягою, він заробляв на прожиття крадіжками кабелю та розкурочуванням ліфтів. Зрештою, і потрапив до притулку.