Звісно, дещо дивно виглядає, коли збереженням пам’яті про Романа Шухевича і популяризацією його справи опікується саме СБУ. Тим паче на тлі розгорнутої в Академії СБУ виставки, присвяченої Шухевичу і його сподвижникам — зі стендами, де ретельно перераховані всі розстріляні чи репресовані НКВС герої ОУН–УПА. Втім керівники Служби безпеки не раз наголошували на тому, що їхня установа не має нічого спільного зі сво­їм скомпрометованим «корінням» і не виступає спадкоємицею НКВС чи КДБ. Хай там як, а поєднання імені Шухевича і вищезгаданої абревіатури таки дещо ріже око і вухо.

Ігорю Юхновському 1 вересня виповнилось 83 роки. Він каже, що відчуває свій вік і те, що всьому в цьому житті — свій час. Від керівництва Інститутом національної пам’яті Юхновський був би радий повернутися до теоретичної фізики — величезного захоплення та обраної раз і назавжди професії. Іменини зобов’язують: перші запитання все ж не про ІНП і дослідження Голодомору, а про особисте.

Учора продовжила роботу сесія Київради — після «маленької перерви» у півтора місяця. Депутати пішли на канікули після вступу на посаду переобраного Леоніда Черновецького та урочистого відкриття нової каденції. За час їхньої відсутності у місті накопичилось чимало нерозв’язаних питань, і найбільш «смачне» — земельне — зокрема. Утім істерика з приводу продажу частини угідь Ботанічного саду наразі не набула форм «запущеного у виробництво» скандалу. Тут, що називається, поживемо — побачимо. Навпаки, у порядок денний сесії включено пункти про скасування найбільш скандальних землевідводів. Йдеться, наприклад, про провулок Костя Гордієнка, де сутички між забудовниками та городянами вже призвели до кровопролиття.

Не так давно київський зоопарк проводив «день ведмедя». А сьогодні там, до речі, — «день слона». Цікаво, коли влада міста організує «день столичного споживача»? Адже всі ми ризикуємо вимерти як вид, не дочекавшись субсидій та світлого майбутнього. У попередньому номері «УМ» вже писала про продаж акцій підприємств «Київводоканал» та «Київгаз» і окреслювала ймовірні фінансові втрати пересічного городянина внаслідок переходу їх до приватних господарів. Сьогодні ми можемо повідомити деякі подробиці цього рішення.

Учора продовжила роботу сесія Київради — після «маленької перерви» у півтора місяця. Депутати пішли на канікули після вступу на посаду переобраного Леоніда Черновецького та урочистого відкриття нової каденції. За час їхньої відсутності у місті накопичилось чимало нерозв’язаних питань, і найбільш «смачне» — земельне — зокрема. Утім істерика з приводу продажу частини угідь Ботанічного саду наразі не набула форм «запущеного у виробництво» скандалу. Тут, що називається, поживемо — побачимо. Навпаки, у порядок денний сесії включено пункти про скасування найбільш скандальних землевідводів. Йдеться, наприклад, про провулок Костя Гордієнка, де сутички між забудовниками та городянами вже призвели до кровопролиття.

У Києві на рейдера ще можна знайти яку–не–яку управу: можна звернутись до суду, можна організувати пікети та протести, можна навіть (хоч і це не вихід) власноруч знести будівельний паркан та сміливо лягти під треки бульдозерів чи екскаваторів. У Криму (а точніше, на тих територіях, де дислокується Чорноморський флот Російської Федерації), такий номер не пройде. Якщо ЧФ РФ накине на щось оком — земельну ділянку охоронятимуть солдати з автоматами, тож на «свою» землю вони не пустять нікого. Коріння таких проблем — у далекому 1997 році, коли уряди України та Росії підписали угоди щодо базування ЧФ у Криму, які не охоплюють масу питань. Тепер це дається взнаки.

25 серпня о 21.30 під Узином (Білоцерківський район Київської області) в дорожньо–транспортній пригоді загинув народний депутат України (член Блоку Литвина) Михайло Сирота. Його машина зіткнулася з автомобілем Деу «Ланос», за кермом якого був 23–річ­ний місцевий житель. Водій «Ланоса», як і Михайло Сирота, помер на місці аварії. Дружину нардепа в тяжкому стані доправили в лікарню — її життю, як кажуть медики, загрози немає. Міліція, за твердженням телевізійників, які прибули під Узин значно раніше за правоохоронців, на місце трагедії не поспішала — перші інспектори та слідчі з’явилися лише близько восьмої ранку.

Ідея, в принципі, не нова: для того, щоб на дорогах великого міста не виникали затори, одну зі смуг автобану треба виділити винятково для муніципального транспорту — тролейбусів та автобусів. Так, мовляв, роблять за кордоном, і всі задоволені. Цю схему вирішено взяти на озброєння в Києві: перший заступник голови КМДА Денис Басс оголосив перелік вулиць, на яких першочергово будуть виділені смуги для громадського транспорту. Поки що йдеться про 23 вулиці, серед яких — Васильківська, Ревуцького, Бальзака, Довженка, Героїв Сталінграда, Столичне та Харківське шосе, проспекти Миру, Науки, Перемоги, Велика Кільцева дорога тощо. Згодом перелік вулиць розширять до 60, пообіцяв Басс.

Любити себе — велике мистецтво. Зокрема, й літературне. Особливо, якщо йдеться не просто про мемуаристику, а про похвалу власним звершенням. Для пересічної людини це як цілуватися зі своїм прижиттєвим пам’ятником, а для непересічної — просто підтвердження статусу публічної особи. Словом, що нормальному — маячня, то «великому» — піар.

Зі Степаном Хмарою тяжко сидіти на лаві перед Верховною Радою і обговорювати життя–буття. Всі витріщаються на знакову особистість і навіть вимагають відповіді на запитання: «Той Хмара, який по телевізору, — це ви?». Наступний сплеск цікавості: «А звати вас як?» — ламає струнку лінію домашніх заготовок кореспондента «УМ». Так, Хмара — це бренд. Навіть коли без імені і без «по батькові». Сам зірковий співрозмовник до слави байдужий. «Подивіться он туди, — вказує 70–річний пасіонарій на злощасний будинок на Грушевського, 9, — чому його не знесли? Чому кияни це допустили? Чому досі ніхто не в тюрмі?!» Так ми починаємо мусувати тему «що держава винна людині і що людина винна державі», плавно підходячи до головного приводу зустрічі — 17–ї річниці Незалежності України. Тієї, до проголошення якої Степан Хмара мав безпосереднє відношення як народний депутат I (тоді XII) скликання, активіст Народної ради.