Спочатку це мало не потягнуло на сенсацію: депутати Київради не давали згоди на підвищення транспортних тарифів. Про це заявив лідер фракції БЮТ у Київраді Олександр Зінченко. Він підкреслив, що мерія навпаки зобов’язала чиновників Черновецького подбати про тих пасажирів, які «постійно користуються громадським транспортом». Їм мали гарантувати проїзд по 50 копійок до кінця 2009 року. Та як казав Шельменкоденщик, «все це так, тільки трішечки не так». Замислимось над тим, що означає фраза про громадян, які «постійно користуються транспортом»? Ті, котрі щодня колесять на роботу і з роботи, мусять купувати так звані «довгі» проїзні за 799 гривень. Це — річні абонементи на всі чотири види транспорту, включаючи метро. Якщо, мовляв, придбати їх, одна разова поїздка не перевищуватиме 50 копійок. Але це хибна арифметика, бо за старими цінами річний проїзний мав би коштувати 684 гривні, тобто на 115 гривень менше. До того ж, чи легко вам зараз вийняти з місячного сімейного бюджету майже вісім сотень та купити проїзний, за яким, до речі, ще треба добряче побігати?! А якщо на родину потрібні два чи навіть три такі документи? Пораховано, що тепер середньостатистична київська сім’я витрачатиме тільки на проїзд не менше тисячі гривень на місяць. Додайте до цього здорожчання комунальних послуг, продуктів тощо і вирішіть таку задачку з арифметики: коли почнуться голодні бунти та на скільки камінчиків кияни рознесуть Хрещатик, 36?

Є така стара київська традиція: як тільки змінюється погода — транспорт стає. У сніг чи сильний дощ тролейбуси «впадають у сплячку». Їх штурм нагадує наслідки Чорнобиля, коли в 1986–му всі масово залишали столичні терени, пхаючись у потяги. Вчора в кількох районах Києва автобусів та тролейбусів також було не дочекатись. Мабуть, підняття цін на проїзд у три–чотири рази мала підсолоджувати думка, що взагалі без транспорту ще гірше. Тож і платили кияни, не маючи іншого вибору: за проїзд у метро — 2 гривні, за трамвай, тролейбус чи автобус — півтори (а якщо купували квиток у кондуктора, то й тоді також 2 гривні).

Ви знаєте вулицю Маршала Гречка? Передостання тролейбусна зупинка на ній — «Си­рецька», остання — «Видавництво «Київська правда», далі траса повертає на Виноградар і вливається в проспект Правди. Місцинка — так собі. Стоять гуртожитки та як магнітом притягує всіляких відморозків відомий київський цвинтар — Берківці. У мене там поховані рідні, але сама я на Берківці ходити не наважуюсь (і вам не раджу). Зате щодня проїжджаю повз — з п’ятого тролейбусу пересідаю на 26–й.

На початку тижня «УМ» писала про спроби кількох десятків людей підлити проблемної олії у вогонь й без того тривожної політичної ситуації. Підкарпатські русини буцімто прагнуть автономії, точніше, необхідність створення окремої республіки в складі України декларують лідери так званого «Європейського конгресу русинів». Ця організація зібрала минулих вихідних заледве сотню своїх прихильників, перед якими і робили гучні заяви.

13 майнових питань і 24 земельних мала розглянути вчора сесія Київради. І це ще не весь її порядок денний, опрацювання якого інколи затягується до глибокого вечора. До обіду ж столичні депутати промарудились із тарифами на житлово–комунальні послуги. З доповіддю, яка обґрунтовувала необхідність підняття цін на «продукцію» комунального сектору, виступив депутат від «Громадянського активу Києва» та за сумісництвом голова правління ЗАТ «Київенергохолдинг» Юрій Бондар.

Два тижні тому будівельники завершили демонтаж торговельно–розважального центру «Троїцький», який мав сусідити з НСК «Олімпійським». Тепер площа перед стадіоном залишається вільною, що, власне, кладе край розмовам про небезпеку для вболівальників, які нібито могли постраждати через мінімізацію простору. Відтак листопад стає дуже гарячим місяцем для Троїцької площі — ударними темпами її приводитимуть до ладу, аби завершити всі роботи (включно з реконструкцією стадіону) до 2011–го. Адже наступного року «все флаги будут в гости к нам», як сказав би Пушкін, якби дожив до Євро–2012.

«У газеті «Україна молода» від 18.10.08 опублікована стаття «Кому й Журавський гегемон», на яку ми бажали б відповісти, — пише нам Головне управління культури і мистецтв КМДА в особі його керівника Світлани Зоріної. — Просимо, при можливості опублікувати нашу відповідь».

Війна — війною, вибори — виборами, а в Києві — осінь. Десь вичитала, що осінь (як і весна) існує на планеті недавно, якісь смішні сотні тисяч років. До того все було на контрастах — холодне та гаряче, «лед и пламень», як сказав би Олександр Сергійович, відсьорбуючи з няниної кружки паруючий чайок і дивлячись у вікно, як у Болдіно падає листя...

Самопроголошення «автономної республіки Підкарпатська Русь» — той випадок, коли сама подія затьмарена пошуками замовника. Бо сто людей, що зібрались минулої суботи на так званий «Європейський конгрес підкарпатських русинів» і мітингували під міськрадою Мукачева з вимогою визнати своє «тридев’яте царство», не справляють враження авторитетної сили. Має рацію політолог Андрій Єрмолаєв, коли говорить, що справді вагому проблему — проблему кримських татар — наші політики цнотливо замовчують, тоді як русинів охоче коментують. Зокрема, й колега Єрмолаєва — Вадим Карасьов, котрий, будучи наближеним до секретаріату Президента, вже побачив у цій акції намагання «підставити» Віктора Балогу.

Поки дострокові парламентські вибори зависають між олів’є та вінегретом, експерти коментують їх украй неохоче. Тим паче неохоче розмінюються на політичний «дріб’язок», на кшталт Блоку Черновецького. Одначе «мер усієї України» вже зробив заявку про свою участь у перегонах, тож інформаційний привід створено. Про бажання позмагатися за парламентські крісла Черновецький заявив відразу після рішення Ющенка розпустити парламент. Останні дні не принесли особливих новин від мера, окрім ще більш жвавого обговорення того, піде він на вибори сам чи в компанії з Віктором Балогою? Відповідь на це питання є скоріше негативною, ніж позитивною. Ці два діячі приглядаються один до одного, але шлюб не укладатимуть. У даному випадку це, мабуть, невигідно жодному з них.