«Тут враховані усі європейські стандарти, на кожного нелегала в кімнаті для затриманих відводиться чотири квадратних метри площі, є навіть гаряча вода! Фактично це готель, про такі умови затримані можуть лише мріяти!» — так описав новий пункт тимчасового утримання для нелегалів у Чернігові заступник директора Департаменту охорони державного кордону, начальник управління роботи з незаконними мігрантами, дізнання та адміністративного провадження генерал-майор Борис Марченко.

Національне бюро розслідувань створюють вже майже 10 років, але віз i нині там. Дехто вже поставив на цій темі хрест, але спеціально для скептиків повідомляємо: виявляється ця ідея ще не «почила в Бозі» й навіть має певні шанси. Шанси, якщо не створення, то принаймні чергового розгляду парламентом ще одного законопроекту «Про НБР». А вже чи народиться бюро, чи депутати знову зроблять йому «законний аборт» — тема інша. За даними «УМ», пропозиції до законопроекту «Про НБР» (з семи розділів та 27 статей), які має у своєму розпорядженні й наша газета, зараз розглядають у Комітеті з питань правосуддя Верховної Ради. Власне, ще попереду і реєстрація, i доопрацювання робочою групою фахівців, i винесення на розгляд депутатів, але вже окремі пропозиції щодо створення НБР є цікавими.

Судові слухання у справі про вбивство Георгія Гонгадзе, що після перерви відновились в Апеляційному судi Києва 14 вересня, за свою нетривалу історію спровокували цілу низку нарікань. І конфлікти з пресою, яку на початку процесу виставляли iз зали засідань (особливо бурхливо події розгортались пiд час перших засiдань, коли медійники навіть написали колективну скаргу на брутальність конвою) — найменший із приводів для цих нарікань.
Із пресою чи без неї, але процесу як такому закидали наступне: без головних фігурантів справи, до яких традиційно відносять Леоніда Кучму і його «силове» оточення, без покійного міністра Кравченка, без генерала Фере, що й по цей день перебуває у комі, без — врешті-решт! — Олексія Пукача, принишклого десь поза межами досяжності українських правоохоронців, — суд над убивцями Гонгадзе виходить половинчатий і зовсім не такий, яким його собі уявляла громадськість. Свої контраргументи щодо цього «УМ» повідомила адвокат Мирослави Гонгадзе Валентина Теличенко — всі вони викладені нижче.
Що ж стосується трьох колишніх міліціонерів, нині «прописаних» на лаві підсудних, то тут пані Валентина відкидає будь-які паралелі з Юрієм Вередюком, нині покійним обвинуваченим у справі про вбивство Ігоря Александрова (котрий, зауважимо, свого часу так само детально розказав і показав під час слідчих експериментів, яким чином він позбавив життя донецького журналіста). Та все ж після розмови з нею стає очевидно: процес значною мірою побудований на зізнаннях підсудних. Чи варті вони такої вже беззастережної довіри? Кожен може судити про це в міру своєї обізнаності з подібними прецедентами, один з яких — Вередюк — згадувався вище. Хоча, з іншого боку, свідома «помилка» одних слідчих не мусить компрометувати їхніх колег до кінця віку. Тим паче що доказову базу, яка містить аргументи на користь вини підсудних, суд ще не досліджував, говорить Теличенко.
Відтак — у шосту річницю зникнення Георгія Гонгадзе — ми всі чекаємо на переконливий фінал судових слухань. Бути йому чи не бути — відповідь на це зараз — у руках суддів.

За розподілом основних урядових портфелів про посаду Уповноваженого Верховної Ради з прав людини дещо призабули. Тобто не зовсім: коли формувалася «помаранчева» коаліція, це крісло пропонували віддати соціалістам (в пакеті з іншими посадами, що складали б частку СПУ). Коли ж постала коаліція іншого формату, про можливого наступника Ніни Карпачової перестали говорити взагалі. Наприкінці липня та протягом серпня це можна було списати на втому від ексцесів, що супроводжували народження союзу між ПР, СПУ та КПУ. Але навіть тепер, перед початком нового політичного сезону, не всі експерти готові назвати свою топ-трійку (принаймні трійку!) претендентів на звання омбудсмана. Хоча й погоджуються один з одним в іншому: Карпачовою, цілком ймовірно, буде... Карпачова. Іншими словами, при великому бажанні вона — навіть всупереч Конституції й положенням про інститут омбудсмана — залишиться і при портфелі, і при депутатському мандаті.
Зі сказаного можна зробити щонайменше два висновки. Перший: Уповноважений із прав людини не є у цій державі персоною тієї ж ваги, що й, приміром, Генеральний прокурор (інакше версій і зважування шансів тих чи інших претендентів було б більше). Другий: навіть в ім'я неключової посади закон може бути порушений.
З останнім твердженням не варто поспішати: навесні Карпачова заявила про бажання скласти обов'язки Уповноваженого, отже, злісною сумісницею вона бути не збирається. Буцімто не збирається... А далі — час покаже.

Про реформування ДАІ, як, власне, i посилення відповідальності за порушення водіями та пішоходами Правил дорожнього руху, дискусії точаться вже більше року. Не будемо перераховувати всі зміни «на краще» у великій армії «сержантів Петренків», які відбулися останнім часом. Адже крапку в реформуванні цього пiдроздiлу МВС можна буде поставити найближчим часом. Принаймні так вважає начальник Департаменту ДАІ Мiнiстерства внутрiшнiх справ України Сергій Коломієць. За його словами, вже до 11 вересня очолюване ним відомство внесе на розгляд Кабінету Міністрів доопрацьований законопроект, який передбачає збільшення штрафів і посилення відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, а також розширює повноваження співробітників ДАІ. Йдеться про «багатостраждальний» законопроект, який не вдавалося затвердити у Верховній Раді ні наприкінці 2005-го (заважала підготовка до парламентських виборів плюс імовірне незадоволення мільйонів водіїв — представникiв електорату), ні протягом цього року (яке там ДАІ, коли на кону — коаліція та зручні крісла урядовців). Зрозуміло, що після формування уряду шанси на затвердження законопроекту зростають.

На перший погляд Володимир Заїченко може здатися диваком. І недаремно: не кожен українець прагне освячувати свою карну справу, угледівши в ній знак нечистого. Та ще й вимагати через суд у держави «вживати заходів», коли біс заволодіє діями та помислами державних мужів. А змусила Заїченка вдавадися у крайнощі підозріла, на його думку, низка «темних» подій.

Про страшний резонансний злочин — убивство вагітної 18-річної дівчини у селі Чапаєвка Золотоніського району Черкащини — «Україна молода» розповідала торік. Лише зараз у цій жахливій справі Апеляційний суд Черкаської області поставив крапку, засудивши вбивцю до довічного ув'язнення. За словами старшого прокурора відділу обласної прокуратури Юрія Юрченка, 23-річний Григорій, котрий позбавив життя майбутню матір та її ненароджену дитину, своєї вини не визнав й намагається оскаржити вирок у Верховному Суді. Тим часом родичам загиблої Юлії — матері, братові та чоловіку — важко отямитися від важкого й непоправного горя.

Шевченківським районним судом м. Києва розглядається цивільна справа № 2-5830/2006 р. за позовом Служби безпеки України, Радченка В. І. та Дріжчаного І. В. до ПП «Україна молода» про спростування поширених недостовірних відомостей.
31 липня 2006 року стороні відповідача стало відомо, зокрема з газети «Комерсантъ», що 28 липня Шевченківський районний суд Києва приступив до розгляду позову, поданого головою Служби безпеки України Ігорем Дріжчаним та його відомством до газети «Україна молода». Як повідомляв «Комерсантъ», суд зобов'язав редакцію газети «Україна молода» надати справжні імена та адреси журналістів, авторів статей, які нібито компрометують СБУ.
З метою з'ясування зазначених у повідомленні «Комерсанта» обставин представник ПП «Україна молода» адвокат В. Т. Волинець 3 серпня 2006 року особисто прибув до Шевченківського райсуду м. Києва, де мав можливість ретельно ознайомитися з матеріалами цивільної справи №2-5830/2006 р.

Стаття 1 Конституції (Основного Закону) України говорить про те, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.
Проголошуючи 28.06.1996 року Україну правовою державою, Верховна Рада України рішуче відмежувалася від непорушних «традицій» так званого періоду застою: оскільки народні обранці, напевно, пам'ятали, що в той період спори в судах вирішувалися залежно від того, хто в них бере участь і хто зі сторін краще зв'язаний «телефонним правом» з особами, що займають важливі пости в державі.

Якщо більшість нинішніх кандидатур на міністерських посадах в уряді «другого пришестя Януковича» були ще більш-менш прогнозованими, то збереження головного крісла на Богомольця, 10 Юрієм Луценком виглядає, на перший погляд, як поганий жарт. I справа не лише в тому, що сам Луценко ще тиждень тому в черговий раз підтвердив «УМ», що не працюватиме за жодних обставин в «уряді реваншу над принципами, які він сповідує». Просто нелогічною є фігура Луценка в уряді Януковича, якого він ще не так давно інакше як Бандюковичем не називав. Та й міністерські портфелі отримало чимало регіоналів, які не забули про «чай» у МВС. Серед «клієнтів» Луценка й нинішні урядовці Анатолій Толстоухов, Дмитро Табачник, Василь Джарти, Михайло Папієв, Юрій Бойко та й сам Янукович — як з ними сидіти поруч на засіданні уряду? Не варто забувати i про арешт друга Ахметова — Бориса Колеснікова. Не дивно, що п'ятничне голосування за склад уряду затрималося через незгоду ПР з кандидатурою Луценка, а коли Янукович усе ж таки її озвучив, регіонали зустріли це вкрай негативно, а той же Колесніков за такий склад уряду взагалі не проголосував лише через Луценка.