Новоселівка сховалася у пониззі Інгульця. Дивлячись на неї згори, буквально дух перехоплює від краси. З узвишшя хат, які потопають серед зелені, — немов спускаються до в'юнкої річки. З одного боку, щоправда, на Новоселівку все більше насуваються відвали Південного гірничо-збагачувального комбінату з перспективою поглинути її назавжди. Вже зараз таке сусідство місцевим мешканцям завдає чимало клопотів. Гірничі розробки виснажили колись родючі тамтешні чорноземи — отож земля часто-густо зрадливо провалюється просто під ногами, а воду й взагалі завозять, бо внаслідок високого вмісту солі та важких металів пити її тут неможливо. За кращих часів у місцевому радгоспі працювало понад 800 чоловік. Нині ж з роботою у Новоселівці не розігнатися. Отож багато хто звідси вже виїхав у пошуках ліпшої долі. Хто ще залишився, зазвичай працюють на сусідньому комбінаті.

Минулого року 4 жовтня на проспекті Гагаріна у Дніпропетровську стріляли. Невідомий випустив три кулі у досить відомого бізнесмена Геннадія Сороку. Потерпілий лише дивом залишився живий — завдяки тому, що його хутко відправили літаком до Німеччини, де перебуває дотепер. У таких випадках зазвичай диму без вогню не буває. Тут же, образно кажучи, палало справжнє «полум'я». Адже Геннадій Сорока офіційно повідомляв правоохоронців про реальну загрозу його життю. Причому її пов'язував з людиною, дніпропетровцям досить відомою, — сином колишнього першого секретаря обкому Компартії Миколи Задої. Отож інтрига запахла ще та...

Щоправда, йдеться про організацію ветеранів Афганістану в окремо взятому районі — Індустріальному. Коса найшла на камінь під час минулих президентських виборів. Волею долі «афганці» опинилися по два боки барикад. З одного — у їхньому підвальному приміщенні розташувалися прихильники Віктора Ющенка, яких уособлювали деякі бойові товариші. А з іншого — «афганці» отримали заманливу пропозицію попрацювати у команді Віктора Януковича. Як офіційно повідомив у листах до найрізноманітніших інстанцій голова районного об'єднання Микола Антименюк, наприкінці вересня минулого року з цим до них звернувся сам генерал-майор у відставці Олександр Шалугін. Він запропонував набрати з числа учасників бойових дій в Афганістані та пенсіонерів Міністерства оборони України команду офіційних спостерігачів від Індустріального району для поїздки в Тернопільську область за проектом «Чесні вибори».

«Озерка» знову на слуху. За найпоширенішою версією, о четвертій годині ранку 20 травня представники начебто однієї з охоронних структур захопили адміністративне приміщення ринку, директор якого Григорій Єфiменко не зміг потрапити на робоче місце. Таке повідомлення викликало неабиякий резонанс. Надто ж після заяви Григорія Андрійовича про те, що серед озброєних людей, які «окупували всі будинки й приміщення ринку, грабують майно, гроші в касах, силою втримують людей, котрі перебували в будинку, не виконують законні вимоги посадових осіб державної виконавчої служби», перебував власною персоною відомий російський бізнесмен Максим Курочкін.

З цією сферою мав стосунки мало не кожен з нас. Адже йдеться про насущне — житло, яке купують чи продають. І хоча цю сферу називають «ринком нерухомості», процеси тут відбуваються доволі динамічні. Приміром, дніпропетровське комунальне підприємство «Міжміське бюро технічної інвентаризації» (МБТІ) за рік отримує до 150 тисяч замовлень, кількість яких постійно зростає. Для трьохсот працюючих — шмат роботи ще той. Якщо ж і виникають у когось претензії щодо термінів виконання замовлень, то скаржитися доводиться тільки на «об'єктивні причини». Принаймні начальник МБТІ Тетяна Кривошеєва вважає саме так. Проте щодо цього у певної частини дніпропетровців віднедавна виникли серйозні сумніви. Причому переполох зчинили члени Асоціації фахівців з нерухомості, себто люди, які на цих речах розуміються не з чуток. Більше того, вони наполегливо доводять, що зволікання з оформленням документів у МБТІ має коріння суто суб'єктивне. А саму ситуацію на ринку нерухомості у Дніпропетровську вважають критичною.

Павлоградці — народ честолюбний. І за історію свого промислового міста постояти вміють. Але досі на все місто не існувало жодного символа, втіленого у скульптурі, — візитної картки чи, як модно тепер висловлюватися, бренда. Тож на різні буклети, плакати, проспекти досі «тулили» одну-єдину пристойну пам'ятку — церкву Голубицького.

Ідеться про професора українського походження Миколу Корпана, який останнi десять рокiв працює у віденській клініці «Рудольфінерхаус». У недавньому інтерв'ю «Україні молодій» (номер за 24 березня цього року) наш знаменитий земляк згадав про своє плідне співробітництво з директором розташованого у Дніпропетровську Інституту гастроентерології Академії медичних наук України, доктором медичних наук, професором Юрієм Філіпповим. Тепер уже можна сказати, що воно вилилося у подію світового значення. Щойно отриманий Корпаном та Філіпповим у співавторстві патент був одночасно зареєстрований у 96 країнах нашої планети. Українська медицина за свою історію подібного не знала. Від такої звістки справді перехоплює подих. Тому я поспішив до одного з безпосередніх винуватців небаченої події Юрія Філіппова.

З листа до редакції нашої газети за підписом декількох сотень мешканців Апостолового, здалося, гнів невдоволених людей ллється бурхливим потоком. Настільки їх дістала несподівана проблема. Головним подразником для підписантів стала місцева телерадіокомпанія «Атлант». У вересні минулого року у центрі Апостолового з'явилася вежа ретранслятора мобільного зв'язку «Київстар», на якій розташувала свою теле — та радіопередавальну апаратуру й компанія «Атлант».

Іноземці, які відвідують Україну, відомо, полюбляють прихопити з собою різні сувеніри на згадку. При цьому нерідко свій вибір зупиняють на речах незбагненних. Канадець Дік Джордж Мартін, приміром, нещодавно рейсом «Дніпропетровськ — Відень» намагався вивезти три пластини... черепиці.

Цю об'їзну дорогу у напрямку Києва на околиці Дніпропетровська було введено в дію до Дня незалежності. Вона мимоволі стала предметом особливої гордості призначеного більше року тому на посаду голови Дніпропетровської облдержадміністрації Володимира Яцуби. Як би там не було, з введенням нової магістралі виїзд на столицю став зручним і гідним не першого, але й не другого міста України. Чи не найголовнішою його перевагою називалося те, що потужний транспортний потік проходитиме там, де найменше людей. До того ж було вжито усіх заходів для унеможливлення аварійності на цьому відрізку автошляху Кобеляки — Царичанка — Решетилівка.