Про те, що Кабінет Міністрів у нас коаліційний і за свої дії «несе спільну відповідальність із парламентською більшістю», пересічний громадянин, та що там — пересічний депутат згадує нечасто. Справді, особливої різниці, тим паче для стороннього спостерігача, між попереднім «некоаліційним» урядом Анатолія Кінаха та нинішнім «загоном» під командуванням Віктора Януковича не видно. Однак «поважні» парламентські особи та самі міністри про те, «хто в домі хазяїн», не забувають.

З нового року лідера «Нашої України» Віктора Ющенка возитиме новий персональний водій. На перший погляд — звичайна кадрова ротація, яка є внутрішньою справою блоку й широкому загалу не цікава. Але насправді все значно серйозніше. По-перше, особистим шофером «нашого» провідника збирається стати не хто-небудь, а народний депутат Євген Червоненко, якого у прагненні підробити зайву копійчину запідозрити важко, адже концерн «Орлан», до якого Євген Альфредович має безпосереднє відношення, попри всі спроби владних опонентів «НУ» «натравити» на нього податкову, митницю чи ще там яку біду, живе і процвітає. Тож «кинути все, взагалі» і «працювати водієм у Віктора Ющенка в період виборів» пана Червоненка змусив зовсім не брак фінансів, а турбота за безпеку «нашого» лідера.

Заява лідера «Нашої України» про те, що і йому, і деяким інших представникам блоку загрожує небезпека загинути від рук найнятих кілерів, не на жарт стурбувала не лише прихильників «НУ», а й самого Президента Леоніда Кучму. Леонід Данилович так перейнявся долею найпопулярнішого в Україні політика, що, як повідомляє агентство «Інтерфакс-Україна» з посиланням на прес-службу глави держави, доручив Службі безпеки та Міністерству внутрішніх справ «провести перевірку інформації, яка міститься у заяві народного депутата Віктора Ющенка, про загрозу його життю і здоров'ю». Учора гарант підписав відповідне доручення, згідно з яким Ющенкові в разі потреби забезпечать безпеку.

Україна періоду Кучми-2, прямуючи до Європи, дивним чином збилася на якісь африкано-латиноамериканські манівці: влада сильна тільки «під килимом», опозицію намагаються зробити «глухонімою», дорослі чоловіки плачуть від власної слабкості, державні ордени з іменами давньоруських князів брязкають на грудях чужоземних диктаторів. Але не все ще втрачено, адже головне, що при всьому цьому в нас — «унікальний виборець», якого «влада намагається купити кілограмом цукру чи гречки, подачками, а він потім викреслює її в бюлетенях у виборчій кабінці». Припускаю, що при цих словах не один такий виборець густо почервонів, однак Віктор Ющенко, якому належить ця цитата, щиро вірить у те, що український народ здатен відділити зерно від полови.

Кажуть, в Україні занепад документального кіно — грошей на такі фільми ніхто не дає, бо не вигідно, студії розвалюються, режисери з голоду на ногах не тримаються...

Шлюбний контракт — це дуже корисна штука: коли двоє, наживши купу спільного майна і спільних дітей, раптом усвідомлюють, що кохання минулося, процес розлучення не перетворюється на з'ясування стосунків, адже зобов'язання кохати одне одного до смерті в угоду не запишеш... Зате, як виявляється, можна скріпити печаткою й підписом зобов'язання дружити. Хоча такий «контракт», на відміну від шлюбного, користі дає мало – справжню дружбу, як і справжню любов, на папері не «народиш». Тож навряд чи є сенс вимагати від Росії дотримуватися умов Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією: коли у гру вступають національні інтереси останньої, наш традиційно імперський сусід забуває про всі, навіть задокументовані, сентименти.

Конституцію України обов'язково треба «реформувати», бо такий недосконалий документ ніяк не може бути Основним законом нашої держави. Є там, звісно, й непогані речі, однак усі достоїнства Конституції переважує один величезний недолік: її укладачі чомусь не здогадалися записати в головний закон норму про те, що «народ України обирає Президентом України Леоніда Даниловича Кучму».

«Ну я ж вам українською мовою повторюю – ми досягли домовленостей, і тепер повинні працювати доти, доки вичерпаємо порядок денний», — тяжко зітхав учора спікер Володимир Литвин. Однак депутати, як це часто буває, захотіли розійтися по домівках раніше і пролонгувати свій «голосувальний день» не погодилися.