Розташоване у Дніпропетровську українсько-британське закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями завод «Динамо-Сілейр» за спеціалізацією не має собі рівних в Україні. Близько 80 відсотків продукції тут складають номерні знаки — ті, без яких не обійтися жодному транспортному засобу. Замовником цих виробів є Міністерство внутрішніх справ. Місце ж під сонцем цьому підприємству дісталося після виграного ще у 1998 році тендеру. «Динамо-Сілейр» виявилося спроможним виготовляти номерні знаки, як кажуть, «під ключ», тоді як інші підприємства мали намір завозити з-за кордону так званий напівфабрикат. Отож, здавалося б, жити підприємству і не журитися. Але якщо поглянеш на минулорічні показники, то мимоволі почухаєш потилицю в глибокій задумі: збитки тут сягнули 2,5 мільйона гривень!

Угорський «Шопрон» має дуже складне завдання на сезон — зберегти «прописку» в елітному дивізіоні свого національного чемпіонату. Його суперник у Кубку УЄФА — донецький «Металург» - у відповідності до свого чималого бюджету є постійним претендентом на «бронзу» чемпіонату України. Зрозуміло, що серйозного протистояння таких «різновагових» бійців не варто було й очікувати. Рахунок 3:0 на користь нашого клубу у першій грі це підтвердив. Тоді мало хто звернув увагу на те, що солідної переваги донеччани досягли лише наприкінці матчу. Очікувалося, що підопічні Олександра Севiдова вже в рідних стінах зіграють «на класі», але сталося інакше. Фактично «метадонівці» прагматизм у виконанні формальності довели до абсурду — вони просто не мали бажання «нищити» відверто слабкий клуб. Навіть просто зіграти на 12-тисячну публіку, вочевидь, не входило в їхні плани. До слова, жоден телеканал не зацікавила пряма трансляція цього поєдинку.

Важчої долі, аніж у вірменів, ще спробуй пошукати. Надзвичайно неспокійна в сейсмічному плані територія, переважну частину якої складає в буквальному розумінні каміння. Плюс сусіди — Азербайджан та Туреччина, з якими у Вірменії iсторично конфлiктнi стосунки. Тільки вчинена у 1915 році різня, що забрала життя близько мільйона вірменів, і недавня війна у Нагірному Карабасі наклали отой трагічний відбиток, що не здатен стертися протягом століть. А було ж і немало інших подій, від однієї згадки про які стає моторошно. Через це історична територія держави зменшилася, за найскромнішими підрахунками, разів у шість. Отож не від доброго життя вони стали унікальною нацією, представників якої «вдома» мешкає куди менше, аніж за кордоном, — 3,2 мільйона проти 6,5 мільйона.

Цього разу дніпропетровці, на відміну від минулорічного турніру Кубка УЄФА, вилетіли до Єревана не зранку, а о 20-й годині. Отож за вірменським часом прибули на місце тільки опівночі. Приземлялися під акомпанемент дощу. Зустрічаючі сприйняли опади як вельми радісну подію. Адже, за зізнанням вірмен, цього дня температура повітря сягала 38 градусів, та й узагалі дощів у Єревані не було давненько. Та й факт відсутності поміж українців головного тренера Євгена Кучеревського (через стан здоров'я) не міг не додавати господарям оптимізму. Мовляв, «Дніпро» й так переживає кризу, а без наставника буде ще слабшим.

У шахтарських містах важко знайти якісь особливості, що вирізняли б їх на тлі собі подібних. У Марганці — теж, начебто, нічого визначального. Містоутворюючий гірничо-збагачувальний комбінат є для місцевих мешканців чи не єдиним годувальником і надією. Проте не можна не згадати ще одну структуру, якою марганчани по праву пишалися. Це — спеціальний воєнізований гірничорятувальний загін, який було створено ще у 1932 році. Утім, попри всі труднощі минулих часів, найбільше по цій службі вдарила реорганізація вугільної галузі 1998-го року. Тоді було кардинально змінено її суть і обсяги роботи. Якщо дотепер вона підпорядковувалася Міністерству промислової політики, то після реорганізації опинилася у розпорядженні Міністерства з надзвичайних ситуацій (МінНС).
Самі рятувальники, неабияк збагачені досвідом роботи в нових умовах, у такій реформації тепер бачать суцільні мінуси. Насамперед, суттєво розширилася сфера їхньої діяльності — тепер вони обслуговують відразу кілька регіонів України. Крім того, якщо раніше доводилося працювати тільки на гірничих об'єктах, то тепер мусять виїздити й на решту, навіть на гасіння пожеж у цивільному секторі. На запитання, чи доцільно в такий спосіб застосовувати рятувальників, у вищих інстанціях пояснюють: «Це вписується у рамки плану взаємодопомоги».

Річка Вовча у районі села Межиріч грандіозністю не вражає. Густо заросла рослинністю, вона тут прослизає, здається, геть вузькою звивистою стрічкою. Проте місцеві мешканці з такими початковими враженнями від водойми категорично не погоджуються і засвідчують її підступний характер. Мовляв, за лічені метри від берега ви можете тут зануритися з головою — настільки круті у Вовчої схили. Та й слизький глинистий грунт під водою погрожує неприємностями — ступивши на нього ногами, опору можеш втратити будь-якої миті, сам того ніскільки не очікуючи.

Смерть людини, заподіяна укусом оси, належить до випадків рідкісних. Незважаючи на це, у Дніпропетровську позаминулого року подібне трапилося аж двічі. Тоді від укусу комахи померли працівники авіакомпанії «Дніпроавіа» та конструкторського бюро «Південне». Тепер же нещастя сталося у стінах Академії митної служби України. Оса вкусила її 58-річного співробітника.

Президент України Віктор Ющенко нещодавно iронiчно вказав на велику кількість університетів у нашій державі — їх нараховується 350. Тоді як у Франції тільки 80. Отож Президент привернув увагу до проблеми, яка стукає у двері вже давно. Чи може називатися університетом вуз, що існує без року тиждень? Адже в це поняття традиційно вкладався глибший зміст. У розмові з ректором Дніпропетровського національного університету, доктором фізико-математичних наук, професором Миколою ПОЛЯКОВИМ ми цю тему теж оминути не змогли. До того ж вельми цікаво було почути думку першої особи вузу, яка два роки поспіль стає лауреатом конкурсу — рейтингу вищих навчальних закладів України «Софія Київська».

Коли Президент України Віктор Ющенко нещодавно представляв у Дніпропетровську нового голову обласної державної адміністрації Юрія Єханурова, то у своєму виступі не обійшов і тему славетної Петриківки — селища, відомого на весь світ своїми неповторними ремеслами. Лідер держави не лише закликав відродити знамениті промисли, а й звернув увагу на постать останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського. При цьому Віктор Андрійович акцентував увагу на тому, що він народився за сім кілометрів від його рідної Хоружівки на нинішній Сумщині. На Дніпропетровщині таку увагу з боку Президента сприйняли за сигнал до дії. Насамперед через усвідомлення значення постаті Калнишевського як провісника духовного зв'язку Півночі та Півдня України, єдності та соборності всієї нашої держави.

У далекому 1974 році у Дніпропетровську заклали готель. Його назва з'явилася сама по собі — «Парус». Точніше й справді не скажеш. Адже готель заклали на намитому грунті, який потіснив водну територію Дніпра. Амбіційні ініціатори ідеї цим, кажуть, хотіли здивувати світ. Ще б пак — дніпровські хвилі хлюпають під вікнами готелю!