Ім'я давно відомого в економічних колах підприємця Костянтина Григоришина прогриміло на всю Україну тоді, коли він посварився зі своїм колишнім партнером по енергетичному (й не тільки) бізнесу Григорієм Суркісом. «УМ» свого часу докладно розповідала про те, як упертого Григоришина, який не хотів поступатися власними обленерго, ні за що ні про що на очах у народного депутата Володимира Сивковича «пов'язав» міліцейський спецпiдрозділ, як його протягом кількох годин протримали зв'язаним на задньому сидінні «омонівського» автомобіля, як підкинули пістолет і пакет із підозрілим білим порошком, як... Словом, сьорбнув тоді російський громадянин Григоришин чималий ковток неприємностей. Згодом цю історію обговорювали у Верховній Раді, куди навіть викликали на килим керівництво МВС, нею обурювалася опозиція...

Колишнього держсекретаря США й «залізну леді» американської політики в Україні треба оголосити персоною нон грата. І не пускати навіть на поріг держави особу, що посміла охрестити Україну «санітарним кордоном між Азією та Європою». Більше того, заявила, що в тому разі, коли вибори пройдуть не так, як того хочеться Штатам, вони закриють усі рахунки фізичних осіб та юридичних осіб України за кордоном!

Повний, глибокий і безмежний абсурд (щоб не сказати — маразм). Це єдина оцінка, яку будь-яка нормальна людина може дати історії, що її роздули українські ЗМІ довкола чи не найскромнішого за рейтингом кандидата в російські президенти. Щоправда, спершу роздруківки з телефонних розмов, які нібито розкривали таємницю київських походеньок Івана Рибкіна, друга ворожого Кремлю бізнесмена Бориса Березовського, спливли-таки в російській пресі. Проте, судячи із захвату, з яким центральні телеканали й певні друковані видання України щонайменше упродовж тижня роздмухували цю історію, вона явно увійшла в усі «темники» як тема «дуже важлива й актуальна». Що наводить на думку: весь «рибкінський» скандал виник не випадково і не без допомоги тих, кому вкрай потрібно бодай якось дискредитувати найреальнішого переможця виборів-2004 Віктора Ющенка. Принаймні підприємець Давид Жванія, який пройшов до Верховної Ради за списком блоку «Наша Україна», переконаний: історія з Рибкіним — це спецоперація, організована Віктором Медведчуком, і проведена вона була за допомогою СБУ і ФСБ. Про це не надто охочий до інтерв'ю Давид Важаєвич, якого зробили одним із головних фігурантів цього скандалу, розповів редакторові інтернет-виданню «Українська правда» Сергію Лещенку.

«Хочу до Брунею, відгукнись, султан!» — співала колись обдарована розкішними тілесними формами поп-білявка Астрая. Та як не просилася сексапільна пані «на Калімантан» (саме там, на острові Калімантан, або Борнео, і розташований омріяний естрадною зіркою султанат), підлий Падука Сері Багинда Хаджі Хассанал Болкіях Муджаддін Вадалах так і не відгукнувся на її благання. Вочевидь, султанові (він же глава Кабінету Міністрів, міністр фінансів і міністр внутрішніх справ Брунею) красивих жінок і без Астраї вистачає. По-перше, у найбагатшої людини світу — за різними версіями, статок пана Болкіяха оціюють у 20—60 мільярдів доларів, хоча, найімовірніше, це далеко не верхня межа його багатства — є дві офіційні дружини: старша, офіційна королева Брунею Раджа Істері Анак Салеха, мешкає разом із чоловіком, а молодша — принцеса Пенгиран Істері Хаджіах Маріам, живе неподалік у розкішному особняку Джерудонг. А по-друге, за чутками, в окремому палаці у султана є близько тисячі наложниць.

Політичну реформу в дію! Таким гаслом керуються більшовики та їхні ліві партнери по «реформаторству», сходячись в одному — зміни до Конституції треба будь-що впровадити до президентських виборів. Щоправда, декому — передусім ідеться про «більшовиків», «прописаних» у невеликих партіях та в одномандатних округах — дуже не до вподоби пункт реформи про обов'язкові пропорційні вибори. Зарадити пропорційній проблемі намагалися законопроектом про зниження відсотка голосів, який необхідно набрати партії чи блоку, аби потрапити в парламент, до 1 відсотка, але проти цієї нісенітниці збунтувалися не лише противники реформи, а й комуністи із соціалістами, які у змозі перетнути навіть значно вищу межу.

Поки «профільні» німецькі служби розмірковують над тим, чи можна вважати інформацію, розповсюджену генерал-майором Валерієм Кравченком, достатньою підставою для того, аби взяти опального СБУшника під захист від переслідувань української влади, його безпосереднє начальство всіляко намагається відмити заплямований мундир. Позавчора Служба безпеки офіційно звернулася до Генеральної прокуратури «у зв'язку з розповсюдженням генерал-майором Кравченком заяв у ЗМІ про факти порушення чинного законодавства в діяльності Служби безпеки». Як сказано в офіційному повідомленні СБУ, розміщеному на інтернет-сторінці цієї установи, Служба «готова надати представникам Генпрокуратури всі необхідні документи щодо її діяльності відповідно до вимог чинного законодавства України», — повідомляє прес-центр Служби безпеки України. Аби лише «генеральні прокурори» перевірили, наскільки ті Кравченкові факти правдиві, й розібралися, хто ж насправді «поганий хлопець» — обурений «злочинною діяльністю режиму» генерал-майор чи «головний розвідник» Олег Синянський або керівник СБУ Ігор Смешко.

«Нам більше робити нема чого як лише займатися цим. Це абсолютний абсурд», — обурився Леонід Кучма у відповідь на запитання кореспондента «Німецької хвилі» щодо правдивості заяви колишнього радника посольства України в Німеччині Валерія Кравченка про наказ державного керівництва стежити за опозиційними політиками. «Політичний піар», «маргінальний проект», «невдала гра в Мельниченка-2» та «недолуга провокація» — це далеко не всі епітети, якими засипали спробу генерала СБУ «змусити керівництво України дотримуватися законів держави» представники пропрезидентського табору. Опозиційні політики, які не раз відчували за спиною важке дихання СБУшної «наружки», вважають генерала, який не схотів миритися з кучмівською дійсністю, героєм...

Боротися з опозиційними, та що там — об'єктивними мас-медіа треба послідовно й цілеспрямовано, інакше вони, підлі, обов'язково напишуть, скажуть або покажуть про владу якусь гидоту. Почати можна з друкованих видань, от хоча б із тих же «Сільських вістей», далі взятися за радіо — для початку перекрити трансляційний кисень «Свободі», а далі вже й до телебачення добратися. Стоп. А хіба у нас є опозиційне телебачення? Ну як же без нього, наприклад, 5-й канал — чим не опозиція? Ющенка показують, із Тимошенко розмовляють, резолюції ПАРЄ зачитують. І як тільки таке неподобство допустили до ефіру?

Що менше часу залишається до президентських виборів, то частіше Леонід Кучма переконує суспільство в тому, що цього разу на найвищу посаду в державі не балотуватиметься. Та скільки б гарант не співав мантру «не-піду-не-буду», йому все одно не ймуть віри — ні народ, ні експерти, ні політичні діячі. Очевидно, що для сумнівів у справжніх намірах Л.Д. і справді ще є підстави. Однак якщо Кучму таки висунуть на третій термін, забезпечити його перемогу можна хіба що здавши всі бюлетені, котрі надійдуть до виборчкомів, у макулатуру й замінивши їх папірцями з позначками у «правильних» квадратиках. Адже, як свідчать результати соціологічного дослідження, проведеного Центром Разумкова з 27 січня по 3 лютого цього року, навіть за умови абсолютної роз'єднаності опозиції шансів у нинішнього Президента немає.

Пропрезидентські сили дарма так радіють з того, що «опозиційна трійка розпалася», — мовляв, Соцпартія довела, з ким їй насправді по дорозі, й залишила «Нашу Украну» та БЮТі (котрі здатні лише «рватися до влади») в гордій самотності. Звісно, для «більшовицьких» речників голосування 3 лютого, в якому брала участь і СПУ, стало благодатним джерелом для черпання бруду, який можна зайвий раз вилити на опозицію. Та й самі «нашоукраїнці» з БЮТівцями зопалу наговорили соціалістам чимало не дуже приємних слів, давши привід своїм ворогам зловтішатися з опозиційної сварки.