«УМ» уже писала про справу, назва якої сформувалася сама собою: «справа комсомольців-терористів». У кількох словах суть її полягає у тому, що наприкінці минулого року невелику групу молодих людей було звинувачено в посяганнях на державний устрій України. Опозиційна преса віддала тоді належне власному запальному темпераменту, коментуючи цю подію як чергове знущання влади над здоровим глуздом тощо. Однак час іде, і, відверто кажучи, стає зовсім не до сарказму. Тому що судові слухання по цій справі — у повному розпалі, і саме завдяки тому, що справа набула публічності в судовій залі, наразі надходять свідчення про пережите обвинуваченими, і свідчення ці (за умови, що вони правдиві, а в цьому, власне, немає підстав сумніватися) насправді шокують. Приклад останніх наводить «Українська правда», яка посилається, зокрема, на слова 17-річної Ніни Польської, заарештованої за участь у «терористичному угрупованні». Одеситку, яку частково врятувало тільки її неповноліття (через яке слідство було змушено звільнити Ніну на підписку про невиїзд), за її власними свідченнями, били відразу кілька працівників Ленінського РВВС міста Миколаєва. І це іще не все. Збоченці міліціянтської породи обіцяли також згвалтувати дівчину у «неприродний спосіб...». Утім навіть це затьмарює інша трагедія — відмучившись по повній катівській програмі, помер інший фігурант «комсомольської» справи — двадцятирічний Сергій Бердюгін.

Демократична опозиція Сербії (ДОС) припинила своє існування. Ця реформаторська демократична коаліція 16 опозиційних партій, яка у жовтні 2000 року повалила диктаторський режим Слободана Мілошевича і потому останні три роки перебувала при владі в Сербії, не витримала останнього важкого випробування, яким виявилися президентські вибори, що відбулися минулої неділі. Як уже повідомляла «УМ», висуванець ДОС Драголюб Мічунович набрав значно менше голосів, ніж кандидат від крайніх націоналістів Томіслав Ніколич. Вибори визнані недійсними з огляду на низьку явку виборців, але поразка реформаторів віщує їм i поразку також на дострокових парламентських виборах 28 грудня.

Учора спікер парламенту Володимир Литвин оголосив, що фракція «Регіони України» Раїси Богатирьової та група «Європейський вибір» Володимира Пєхоти об'єдналися в одну фракцію. Про такий намір члени цих політичних сил заявляли ще в травні минулого року. Воно й не дивно: до «Європейського вибору» входило чимало нардепів, що належали до «донецької» Партії регіонів Януковича (приміром, лідер групи Володимир Пєхота). Нова фракція називатиметься «Регіони України». Водночас нардепи прийняли рішення, що об'єднання проводитиметься не шляхом переливання одних парламентаріїв в іншу фракцію, а через реорганізацію. Відтак співголовами «Регiонiв України» стануть і Пєхота, і Богатирьова, а їх попереднє представництво в органах Верховної Ради та коалiцiйному урядi зберігатиметься.

На початку ХХІ століття у світі залишається все менше й менше людей, які можуть уявити своє життя без інтернету — всесвітнє павутиння обплутало планету так щільно, що сьогодні просто неможливо ігнорувати його наявність. Дарма комусь здається, що живучи на далекому хуторі без зручностей, він не потрапить у лабети цих комп'ютерних джунглів: аби «спілкуватися» з Мережею, зовсім не потрібно мати телефон чи навіть комп'ютер. Оскільки саме в інтернеті можна дізнатися про найостанніші новини, в «павутинні» опосередковано сидить кожен телеглядач, радіослухач чи газеточитач. Не кажучи вже про мільйонну аудиторію безпосередніх користувачів, яка зростає з кожною хвилиною: без інформації, розміщеної в «інтернетрях», уже не мислить себе ні школяр чи студент, ні журналіст, ні фахівець з комп'ютерних технологій; у численних інтернет-форумах, — чатах, конференціях тощо — тисячі самотніх людей знаходять кохання, справжніх друзів, однодумців; занадто заклопотані особи вже «присіли» на мережеві магазини, у яких, не виходячи з дому чи офісу, можна придбати фактично будь-який товар. Є ще й така окрема каста, як геймери — люди, залежні від комп'ютерних ігор, у яких за допомогою «інету» можна помірятися силою з противником, що сидить на іншому боці земної кулі.

«Наша Україна», СПУ та Блок Юлії Тимошенко можуть висунути єдиного кандидата на президентські вибори-2004 вже у березні-квітні наступного року. Про це в ефірі програми «Час» «5 каналу» сказав народний депутат від «НУ», лідер Української народної партії Юрій Костенко.

Ми, представники фракції блоку «Наша Україна», фракцій Комуністичної партії України, Соціалістичної партії України та Блоку Юлії Тимошенко, висловлюємо стурбованість із приводу ситуації, що склалася в Україні.
Внаслідок недолугої аграрної політики країна переживає системну продовольчу кризу, що проявляється у стрімкому зростанні цін на продукти харчування та хліб. Із кожним днем рівень соціального захисту громадян України зменшується.

Нормально жити в Україні «звичайній» людині з кожним днем стає все важче, і надію на те, що при цій владі ситуація зміниться на краще, вже втратили навіть найзатятіші оптимісти. Адже попереду вибори, і ті, хто сидить на «верхівці» держави, дбають лише про те, як би не впасти з висоти, на яку здерлися. З цього приводу фракція блоку «Наша Україна» ухвалила відповідну заяву, текст якої вчора на засіданні Верховної Ради зачитав народний депутат Валерій Асадчев.

Доля генерал-майора української держбезпеки Олександра Нездолі цілком могла б стати сюжетом для детективного або пригодницького роману. Настільки цікавим є життєвий шлях людини, яка пройшла в органах держбезпеки всі сходинки з нуля — від лейтенанта до генерала. Почав з охорони держкордону в Таджикистані, працював журналістом, очолював штаб спецназу КДБ України під час війни в Афганістані, займався оперативною роботою в розвідці, активно працював над створенням Служби безпеки України. І навіть працював заступником міністра промисловості, далі — помічником Прем'єр-міністра. Доля зводила його з багатьма відомими людьми — загадковими, а тому не менш цікавими. Не випадково така насичена біографія заінтригувала журналістів-політологів Сергія та Еліну Нестеренкiв — авторів книги «Досьє на генерала держбезпеки Олександра Нездолю», презентація якої відбулася учора в Будинку офіцерів.

Валерія Пустовойтенка та його фракцію Народно-демократичної партії іноді — залежно від пори року та розташування зір на політичному небі — називають опозицією поміж більшості. Приміром, кілька місяців тому в парламенті тривав збір підписів за відокремлення від Міністерства екології, котре за квотою НДП очолює Сергій Поляков, Комітету з природних ресурсів. Тоді Пустовойтенко пригрозив відкликати підписи НДП з проекту внесення змін до Конституції, якщо «екологічний» процес не припиниться. Згодом Валерій Павлович, усупереч угоді шести пропрезидентських фракцій про висунення єдиного кандидата на майбутні вибори, заявив про свою готовність балотуватися у президенти. Між Пустовойтенком та владою, передусім Президентом Кучмою, зараз справді відчувається певне дистанціювання. У далеких 1993-94 роках Валерій Пустовойтенко очолював виборчий штаб кандидата у президенти «Кучми-1». Згодом його НДП побула «партією влади», він сам — Прем'єр-міністром, уславившись замиканням директорів підприємств у Палаці «Україна» та зборами для занять із цивільної оборони — так В.П.П. «вибивав» податкові борги. Після 1999 року оточення Президента змінилося — значно ближчими до «тіла» стали інші люди (Деркач, Пінчук, Бакай, Волков, згодом — Суркіс та Медведчук). Після Пустовойтенка уряд очолив значно вдаліший Ющенко. Було ще кілька відставок, Валерій Павлович попрацював міністром транспорту, ще раз попретендував на вищі посади, але осів у парламенті. Зараз Пустовойтенко входить до більшості, і коли ця «химера» виявляє ознаки активності, переважно солідаризується з нею. НДП любить говорити про свою «золоту акцію», але фактично не послуговується нею — надто мало голосів у ВР (15), не такий, як хотілося б, вплив. Про погіршення стосунків із Президентом та його головним адміністратором Медведчуком Пустовойтенко говорить неохоче і, радше, заперечує ці здогадки. Проте толерування режиму не перешкоджає Валерієві Павловичу підтримувати тісні стосунки з опозиційними депутатами, приміром, «Нашою Україною».

Iнтерв’ю «Українi молодiй» Валерiй Павлович дав минулої п’ятницi. Судячи з деяких зізнань, Пустовойтенкові набридли підкилимні інтриги. Приміром, нещодавно він засудив і владу, і «Нашу Україну» за конфлікт у Донецьку. Валерій Павлович, схоже, вишукує можливість для нормальної роботи, спостерігаючи за політичною дійсністю на доволі нейтральному полі. Чи не себе він бачить у ролі того кандидата в президенти, який не належатиме ані до антикучмівської опозиції, ані до вкоріненої влади?..

Події останніх вихідних свідчать, що ситуація в окупованому американцями Іраку погіршується в арифметичній прогресії. У суботу поблизу міста Мосул у повітрі зіштовхнулися два гелікоптери «Блек Хок»: загинули 17 американських військовослужбовців, п'ятеро отримали поранення, один зник безвісти. Присутній на місці події американський офіцер стверджує, що одна з машин зазнала обстрілу із землі. Того ж дня один американський вояк загинув та двоє інших отримали поранення у Багдаді, коли їх машина наїхала на міну. У неділю троє американців отримали поранення в місті Мосул, коли їх патруль потрапив у засідку. За кілька місяців війни в Іраку армія США втратила вбитими більше, ніж за перші три роки війни у В'єтнамі.