Київська область початку ХХІ століття — це така собі Західна Україна кінця 80-х років минулого століття, принаймні якщо йдеться про політичні погляди й симпатії її мешканців. Так вважає один із найактивніших «наших українців» Київщини й організатор обласного осередку Всеукраїнського об'єднання «За Україну! За Ющенка!» Анатолій Семенюк. Анатолій знає, що каже, бо походить із Прикарпаття, зі славного міста Коломия. Але й столичний регіон, куди привела його життєва й політична доля, вже став для нього рідним, адже на плечі заступника голови обласного виборчого штабу «Нашої України» лягла левова частка організаційної роботи — керівник штабу, народний депутат Євген Жовтяк, надто заклопотаний депутатськими обов'язками... Тож цілком природно, що коли на Київщині розпочалася робота зі створення місцевого «ЗУЗЮ», Анатолій Семенюк опинився у перших лавах нового об'єднання. Саме його «УМ» і вирішила напередодні Установчої конференції обласного осередку організації, яка проходитиме 4 квітня, розпитати про те, як вiдбувається становлення «ЗУЗЮ» у «столичній» області України.

«Ветеранські організації завжди підтримують комуністів». Так уже склалося, що ця теза в народі вже давно не піддається сумнівам. Тим паче що стереотип «ветерана-ленінця» активно підтримується пресою, та й самі представники КПУ зазвичай наголошують на палкій підтримці саме з боку колишніх вояків та нинішніх пенсіонерів. І чомусь дуже рідко яке видання — це переважно газети національно-патріотичного спрямування — згадує про те, що є в Україні й зовсім інші ветерани. Ветерани, які вболівають за державність і суверенітет своєї Батьківщини, а не за радянські ідеали, і ходять не під червоними, а під синьо-жовтими стягами.

Усю вину за провал пропрезидентських правоцентристських сил на недільних муніципальних виборах у Франції покладено на уряд Жана-П'єра Раффарена. На виборах, нагадаємо, ліва опозиція на чолі з соціалістами набрала більше половини голосів виборців і прийшла до влади у 24 з 26 регіональних асамблей Франції. Ліві побудували свою виборчу кампанію майже винятково на критиці економічних реформ уряду Раффарена і зажадали його відставки та зміни урядової політики. У понеділок уряд подав у відставку, але президент Жак Ширак відставку не прийняв і довірив Раффарену створити до середи новий уряд.

Позавчора парламент Сербії голосами 141 депутата з 204 присутніх на засіданні проголосував надзвичайно суперечливе рішення про надання постійної фінансової допомоги тим сербам, яких притягнуто Гаазьким трибуналом до відповідальності за воєнні злочини . Тож Бєлград щомісяця виплачуватиме колишньому президенту Слободану Мілошевичу та його поплічникам зарплатню, оплачуватиме послуги їхніх правників та судові витрати. Родичі ув'язнених отримають грошову допомогу на отримання віз, поїздки до Голландії та перебування там в готелях — повідомляє Бі-Бі-Сі. Проти цього рішення голосували лише монархісти та депутати від прозахідної Демократичної партії, яка програла грудневі вибори та опинилася в опозиції.

В англійському парламенті офіційна опозиція існує вже давно — принаймні за часів королеви Анни, яка царствувала в перші десятиліття XVIII століття, вона вже була. Як той англійський газон з анекдоту, який для пристойного його вигляду потрібно «всього лише» триста років поливати, підстригати, плекати, так і те, що вкладають зараз у поняття «парламентаризм» та «демократичні цінності», слід було б вкинути у землю вже давно, аби зараз збирати плоди посіяного. Проте історія України всім відома — до 1991 року зоровою метафорою опозиційності могла б бути хіба що уявна фігура у білому савані та з косою у руці. Але й після здобуття Україною незалежності стан справ не набагато покращився, тож на тринадцятому році існування нашої суверенної, «ще не вмерлої» Батьківщини стосунки влади та опозиції досі лишаються «не оформленими».

2004-й — рік продовження аграрних реформ. Про це наголошував віце-прем'єр Іван Кириленко, вітаючи журналістів з Новим роком, про це повторюють Прем'єр Віктор Янукович і новий міністр агрополітики Віктор Слаута. Головне реформаційне завдання, над яким сьогодні працює Кабінет Міністрів, — підготуватися до продажу земель сільськогосподарського призначення з 1 січня 2005 року, оскільки саме в цей день припиняє діяти мораторій, встановлений чинним Земельним кодексом. Якщо офіційну мову київських чиновників пояснити звичайними словами, то «підготуватися» в їхньому розумінні означає прийняти максимально можливу кількість земельних законів, з десяток проектів яких розробив Держкомзем, і не дозволити депутатам проголосувати за заборону на торгівлю угіддями на довший термін.

Непересічність візиту Джорджа Сороса (не тільки в Україну, а й у будь-яку іншу державу з недорозвиненою демократією) важко переоцінити, оскільки людина з мільярдними статками, яка готова поділитися їх частиною, — персонаж мало не біблійний (хоча тут залишається простір для дискусії — з якою метою?). У нас же нормальній дискусії заважають нездорове цькування й відверто хуліганські акції, влаштовані проти заморського гостя. З «найгарячіших» новин — пакет з майонезом, вилитий вчора у Сороса під час форуму «Права людини і чесні вибори». Правоохоронці затримали кількох хуліганів, котрі кричали «Нехай живе братство!» (чи «Братство»?) і які виявилися членами однойменної скандальної організації, очолюваної шоуменом з претензією на політолога Дмитром Корчинським.

Політична криза в Польщі дозрівала місяцями, а коли вже дозріла, то події почали розвиватися немов у прискореній відеозйомці. Прем'єр-міністр Лешек Міллер довго вдавав із себе сильну людину, яка однією рукою тримає урядові віжки, а іншою керує справами своєї партії СЛД. Але насправдi обидві руки заслабли. Уряд завдяки планам вступу Польщі до ЄС та підтримці військової операції США в Іраку ще міг похвалитися успіхами в зовнішній політиці, але у внутрішній зазнавав повного краху. Рівень довіри народу до уряду впав до мізерних п'яти відсотків. Відтак у зв'язку з баронськими замашками міністрів розпочався бунт у лавах СЛД, який Міллер не міг придушити, бо довгий час залишався у шпиталі з поламаними ребрами після катастрофи урядового гелікоптера.

Безпрецедентний випадок за історію незалежності України стався у сесійному залі Львівської облради. Після трьох місяців гострого політичного протистояння (остання сесія відбувалася 23 грудня минулого року) представники есдеківської групи «Соціальна справедливість» та частина депутатів з іншої провладної групи «Ділова Львівщина» (Михайло Брегін) не прийшли на засідання сесії, яка мала вирішувати важливі соціально-економічні питання регіону, що нагромадилися за цей рік. Після того, як голова Михайло Сендак зробив перекличку, виявилося, що на сесії з 81 обранця присутні всі представники фракції «Наша Україна» (27 осіб) та ще 8 депутатів із «Ділової Львівщини». Загалом 35 депутатів. Така кількість (менше половини) депутатів облради не дозволила сесії розпочати роботу.

«Смерть» мажоритарної системи й перехід на стовідсоткову «пропорційку» — це саме те, про що вже кілька років мріють опозиційні політичні сили. Тому, природно, поведінка «Нашої України» та Блоку Тимошенко, які всіма силами намагалися завадити ухваленню закону про вибори народних депутатів, де йдеться саме про обрання парламентаріїв суто за партійними списками, багатьох прихильників опозиції дещо здивувала. Насправді ж усе дуже просто й логічно. «Зараз пропорційна система — це передумова для конституційної реформи.