«Юля, Юлечка»

«Юля, Юлечка»

Після того, як восени минулого року Антоніна Миколаївна Ульяхіна очолила дніпропетровську обласну організацію Всеукраїнського об'єднання «Партія «Батьківщина», у місцевому політикумі вона стала особою помітною. Надто ж після минулих виборів. Тверда друга позиція на Дніпропетровщині, як і в Україні в цілому, Блоку Юлії Тимошенко, уособлюваного саме «Батьківщиною», змусила багатьох впевнитися, що з цією політичною силою треба рахуватися.
Однак, попри неймовірну завантаженість під час передвиборчих перегонів, Антоніна Миколаївна привернула до себе увагу ще й письменницьким хистом, презентувавши книгу «Юля, Юлечка». Проте в ній про політику йдеться найменше. Як пояснює Антоніна Миколаївна, ця книга призначена для сімейного, домашнього читання. Бо вона насамперед ставила за мету розповісти про дитинство та юність найяскравішої представниці їхньої дружної родини. Щоправда, сама Ульяхіна тiткою в широкому розумінні цього слова вважатися не може — за свою племінницю вона старша всього-на-всього на 11 років. З іншого ж боку, Антоніна Миколаївна, як ніхто інший, є близькою людиною Юлії Тимошенко, бо постійно з нею спілкувалася буквально з пелюшок.

Чому у «Відкритому небі» стало тісно?

Чому у «Відкритому небі» стало тісно?

Свого часу ця подія отримала неабиякий резонанс. Ще б пак — знаменита німецька авіакомпанія «Люфтганза» сповістила про початок рейсів «Франкфурт — Дніпропетровськ» шість разів на тиждень, але аеропорт міста на Дніпрі виявився до них не готовим. Точніше, не готовим приймати зарубіжні літаки о другій годині ночі і відправляти о шостій ранку того ж дня. Педантичні німці навіть стали погрожувати Дніпропетровському аеропорту позбавленням статусу міжнародного.

Князь Ігор бився на... Дніпропетровщині

Князь Ігор бився на... Дніпропетровщині

Федір Павлович Громадський після того, як у 1988 році втратив дружину, у Юр'ївці мешкає один. Проте самотнім себе не вважає, бо має улюблену справу. Подумати тільки — займається нею безперервно аж з 1937 року. Цікавиться Федір Павлович історією Київської Русі, дослідниками «орану — переорану». Що тут, здавалося б, незвіданого ще можна знайти? Тим паче в умовах Юр'ївки. «Комп'ютерів у нас немає, — розводить руками Федір Павлович. — Отож я використовую інший метод — математичне моделювання». Що це таке? Громадський готовий розтлумачити на пальцях. І щойно заявив таке, чому багато хто не може повірити дотепер. Ще б пак — Федір Павлович стверджує, що відома битва князя Ігоря у 1185 році, описана у «Слові о полку...», проходила на теренах ... Дніпропетровщини, а точніше — Юр'ївського району. Отож, почувши про таке відкриття, я помчав до скромного райцентру.

Рятівна заліковка

З Дніпропетровським національним університетом іншим вузам обласного центру за масштабами не зрівнятися й близько. Відразу 103 споруди нараховується у навчальному закладі. Особливо ж тут пишаються своїм містечком, що розташувалося через парк та яр, убік від проспекту Гагаріна. Навчальні корпуси, військова кафедра, Палац спорту, наукова бібліотека, гуртожитки — усіх тамтешніх об'єктів вузу і не перерахувати. Однак останнім часом цей предмет гордості університету все частіше став виблискувати хижим оскалом хуліганів, які затемнені місця облюбували для пограбування студентів та викладачів. Минулої зими такі випадки траплялися мало не щодня. Одного разу не зупинилися і перед 70-річною жінкою-професором, вдаривши нещасну чимось по голові, після чого вона провела місяць на лікарняному ліжку.

Голоси перерахують — «Віче» торжествує?

Ситуація довкола виборів у Дніпропетровську обласну раду дотепер залишається невизначеною. Але вже немає сумнівів у тому, що поквапливо оприлюдненi у пресі територіальною виборчою комісією списки щасливчиків, які пройшли до облради, будуть суттєво відкориговані.

Безпринципні позиції списку «Народної опозиції»

54-річний дніпропетровець Володимир Миколенко дуже хотів стати депутатом. А на шляху до досягнення мети, як відомо, всі засоби добрі. Тому такі дрібниці, як політичні симпатії, ідеологія тощо, стати на шляху Володимира Миколайовича до омріяного депутатського значка не могли й поготів.

У Пушкіна вкрали вензель,

Мисливці за металом у Дніпропетровську чимдалі виявляють все більше винахідливості. Нерідко вони не зупиняються навіть перед найсвятішим. І бронзові таблички з іменами загиблих на пам'ятнику воїнам-афганцям викрадали неодноразово, і декілька секцій чавунної огорожі на Набережній Леніна поцупили, і 50-тонний танк у парку імені Кірова зник у невідомому напрямі після того, як двоє «металістів» відкромсали у махіни автогеном ствол і здали в металобрухт.

Кучма не промовив ні слова

«Тролейбусна» сторінка у славній біографії Михайла Галася стала однією з найостанніших. До цього ж, починаючи з 1956 року, він пропрацював у найрізноманітніших іпостасях у конструкторському бюро «Південне» — від конструктора, начальника групи до начальника, головного конструктора головного КБ, заступника генерального конструктора з конструювання. Професор, лауреат Ленінської премії, Герой соціалістичної праці, нагороджений низкою орденів та медалей — перелік звань та відзнак Михайла Івановича теж вражає.

Паша прийде і порядок наведе?

Паша прийде і порядок наведе?

«Лазаренківці» під час передвиборчих перегонів на Дніпропетровщині «землю не гризли». З усієї агітації запам'яталися хіба що розвішані подекуди портрети Павла Івановича у супроводі запевнення: «З любов'ю до рідного краю!». В інших областях України не було навіть цього. Керівник Дніпропетровської міської організації Блоку Лазаренка Загід Краснов пояснив таку «скромність» браком коштів на виборчу кампанію. Отож не дивно, що прибічники Павла Івановича зірок з неба не нахапали на виборах ані до Верховної Ради, ані до рад місцевих. Окрім Дніпропетровщини. Тут образ Лазаренка, який насправді ще чекає суду у Каліфорнії, поставав чимось напівміфічним, культовим. Більше того, на теренах області вперто гуляли чутки про появу «живого» Павла Івановича то тут, то там — навіть бувалі журналісти на них нерідко «клювали» і мчали до місця сенсації, яка, певна річ, виявлялася черговою «качкою».

«Важкi тупi предмети» літали повз Кличка...

Важко сказати, чи сподівався перший номер виборчого блоку «Пора»-ПРП Віталій Кличко на таку бурхливу увагу до своєї персони з боку дніпропетровців. Проте, судячи з усього, бувалому спортсмену довелося непросто, коли він побачив у Дніпропетровському аеропорту з півсотні небайдужих людей. Це були переважно активісти тих же партій «Реформи і порядок» та «Пора», між якими на теренах області блок не склався. Проте приїзд самого Кличка їх мимоволі згуртував.