У червні 1934 року радянський уряд залишав столицю УРСР місто Харків та переїжджав до старого–нового центру держави — до Києва. Київ «перестолицив» конкурента і переміг у внутрішньопартійній дискусії. Хоча, власне, дискусії ніякої не було: товариш Сталін виклав свої аргументи на користь Києва, а товариш Постишев проартикулював їх на засіданні Центрального комітету Комуністичної партії більшовиків України. Згідно з постановою ЦК КП(б)У, уряд пакував валізи. Інколи днем повернення столиці до Києва вважають 23 червня (коли українські комуністи сіли в потяг), інколи — 24–те (коли вони з потягу вийшли). Хоча насправді відповідне рішення ухвалили ще 18 січня. Хай там як, а наприкінці червня «крига скресла», як сказав би Остап Бендер. «До побачення, Павле Петровичу!» — зворушливо махали хустинками (чи червоними прапорцями?) харківські піонери. «До побачення, діти, до побачення!» — розчулювався Павло Постишев, головний український комуніст. Насправді йому варто було б казати: «Прощай!». Адже Постишев уже ніколи не повернеться до Харкова. У 1935–му він встигне відродити різдвяну ялинку в київських оселях (заборонену як буржуазні витребеньки), а в 1939 році його буде розстріляно. Та поки що цього він не знає. Їде у спецвагоні, сьорбає чайок зі склянки в срібному підстаканнику, пригощається ковбаскою з компартійного пайка та споглядає краєвиди. Ось і передмістя стольного граду... Ну, здрастуй, Києве!

Верхня і Нижня лавра (або, як їх іще називають, Дальня і Ближня) — це, власне, два різні світи. Верхня — це заповідник (музей), Нижня — монастир. Заповідником керує його директор Сергій Кролевець, монастирем — настоятель архієпископ Павло. До музею вхід платний, до монастиря — вільний. Для туристів Верхньої лаври не існує дрес–коду, для паломників Нижньої діють обмеження в одязі: жінкам не можна «дефілювати» в штанях, коротких спідницях та з обширним, як інфаркт, декольте. Попередження про табуйовані зони жіночого тіла висить на вході. Досі все зрозуміло. А далі починається спростування традиційних уявлень. У монастирі — завізно шурхотять шинами чорні «мерседеси» та гримлять будмайданчики. Робочі посилають у повітря смачну нецензурщину. Це замість молитовної тиші та розпродажу німбів. Хто забудовує лавру? «УМ» спробувала у цьому розібратись.

Днями в Жовтневій лікарні можна було побачити дещо цікаве: лікарі фотографували. Здебільшого — обладнання і самих себе також. Портфоліо знадобилось Ірені Кільчицькій (разом із досьє на кожного ескулапа). «Як за фотографією можна визначити, працює апарат чи ні?» — запитували в «УМ» знайомі медики. Ми цього не знаємо. Ясно, що під Жовтневу знов «риють». І в буквальному, і у фігуральному сенсі.

«УМ» нагадує читачам, що настало літо. У межах Києва це означає не тільки масові отруєння сумнівною полуницею, закриття пляжів абощо, а ще й нові тарифи на послуги ЖКГ. З учорашнього дня вода й опалення коштують наполовину дорожче.

Пам’ятаєте Андріївський узвіз, яким іде Свирид Петрович Голохвастов у виконанні Олега Борисова? Звісно, пам’ятаєте, адже немає, напевно, людини, яка бодай раз не дивилась «За двома зайцями». Зараз тяжко повірити, але колись Андріївський виглядав саме так.

«УМ» дуже хотіла б побалувати своїх читачів шикарним анонсом святкових подій, але... фантазія у апаратних працівників КМДА пласка, як асфальт на проїзній частині Хрещатика. Деякі рядки з програми заходів, яка висить на сайті адміністрації, є повторюваними рік у рік.

Головний месидж від Світлани Берзіної, директора київського зоопарку та радника мера з питань охорони навколишнього середовища, полягає в тому, що бездомних тварин ніхто не збирається вбивати. Точніше, евтаназія можлива у двох випадках: коли тварина проявляє неконтрольовану агресію чи є невиліковно хворою. У решті випадків підібраних на вулиці кішок та собак будуть стерилізувати, підліковувати та випускати на волю. Захисники тварин не вірять: ще не так давно Київ лихоманило від повідомлень про трупи чотирилапих з явними ознаками отруєння. Мовляв, отруту в їжу підсипали працівники ЖЕКів — з благословення мерії. Звичайно, довести це неможливо. Утім як і спростувати. Жодного «жеківця» не спіймали за руку в момент, коли він «присмачував» дитиліном ковбасу і приманював нею бездомного пса. Жоден «жеківець» не зізнався б, що відповідне розпорядження негласно надійшло з Хрещатика, 36. Словом, історія темна і неприємна. І, що найгірше, це аж ніяк не її кінець.

Можете закидати мене помідорами презирства та облити соусом обурення. І ось так подавати на стіл. Мені — як би це сказати делікатніше? — не надто близька тема бездомних тварин. Тобто свій обов’язок я виконала і тему висвітлила. З позиціями сторін–опонентів — усе як годиться. Але...

Тетчер — єдина в світі жінка, яка має свій «ізм», каже Наталія Новак. Хоча ніякого нового політичного вчення вона не сотворила, «тетчеризм» існує як явище. Насправді «тетчеризм» — це коли ти усю суботу та неділю поспіль читаєш виключно про Тетчер (тільки Гугль дає на це ім’я 149 тисяч посилань), і, врешті–решт, сама перестаєш існувати.

Зі скандалу почалося вчорашнє засідання Київради. Сесія так і не розглянула питання мораторію на подорожчання послуг житлово–комунального сектору. На заваді став секретар Київради Олесь Довгий, який просто відмовився включати тарифи у порядок денний.