Всеукраїнська акція «шикуйсь на підтримку Януковича» триває. «Пошикувавши» профспілки, голова Федерації яких Олександр Стоян — той самий, який пройшов до Верховної Ради під другим номером у списку «Нашої України», уже не просто лягає під владу, а й дозволяє витирати об себе ноги, зобов'язуючись «проводити роз'яснювальну й агітаційну роботу серед членів профспілок на підтримку кандидата в президенти Віктора Януковича», влада взялася за молодь. Тепер вона, молодь, теж за «єдиного кандидата». Принаймні так випливає з назви форуму «Молодь обирає Януковича» (скорочено — «МОЯ»), який учора проходив у Києві.

Без російських політтехнологів вибори в Україні проходили б нудно й нецікаво. Щоправда, вітчизняні гельмани й павловські виявилися непоганими учнями й активно переймають досвід російських колег, але масштаби не ті, та й «для душі» від них нічого не дочекаєшся. Хоч би тобі магазинчик сувенірів хтось відкрив, якщо вже на художню галерею, як у Марата Гельмана, коштів не вистачає...

У Селянської партії України — новий лідер. Жінка. Молода (у порівнянні зі «старим» головою СелПУ Сергієм Довганем) і красива (без порівнянь — некоректно якось). Єдина прикрість, яка дещо псує вроду Тетяни Засухи — це... мозолі. На руках. Ви не повірите, але натерла свої ніжні кінцівки дружина «губернатора» Київської області не кермом розкішного авто й навіть не дорогими перснями, а хлібом... Тобто не хлібом, звісно, ним руки просто пахнуть, а мозолі з'явилися від важкої хліборобської праці. У цьому щойно обрана V з'їздом СелПУ лідерка сама зізналася здебільшого немолодим делегатам — щоб вони «не пошкодували, що партійний штурвал у цю гарячу жнивну пору передали в жіночі руки».

Важкий день понеділок вніс бодай якесь різноманіття у нудні й напружені будні працівників Центральної виборчої комісії. Як тільки не діставалися до сходів білої будівлі на площі Лесі Українки кандидати у президенти: і пішачка, й на дорогущих «Мерседесах», і добравшись із пересадками на метро, і виборсавшись із старенької «Таврії»... Але такого шоу, як учора, пан Ківалов з компанією ще не бачили. «Шоу» це дійство, щоправда, можна назвати лише з великою натяжкою, але нікому про це не кажіть — головний «шоумен» може образитися. Так чи інакше, своєї обіцянки Дмитро Корчинський — лідер об'єднання «Братство» й тепер уже колишній телеведучий — таки дотримав. Пообіцяв приїхати до ЦВК на броньовичку — і приїхав. Щоправда, орендована на Кіностудії ім. Довженка (так принаймні повідомив телеканал «Інтер») бронетехніка в кількості двох штук іще напівсонних після вихідних киян не вразила. Та й кількість «внємлющіх» словам свого лідера у почті новітнього «революціонера» явно поступалася аудиторії попередника Корчинського в любові до броньовичків — разом із потенційним кандидатом подавати документи прийшла від сили дюжина «братчиків».

Тому, хто раз збрехав, наступного разу вже не повірять. Вочевидь, лідер Народно-демократичної партії Валерій Пустовойтенко раніше про цю хрестоматійно-біблейну істину не думав, тож тепер бідоласі буде нелегко довести, що він не верблюд, а вірний служака Банкової, Кучми, ПУКу та Януковича. Валерій Павлович дуже навіть щиро заявляв, що партія може висунути в президенти свого представника (прізвище якого, звісно, Пустовойтенко) замість підтримати «єдиного кандидата». Зрештою, НДП таки не змогла, а Пустовойтенко не захотів, і все сталося саме так, як і мало бути: з'їзд НДП схвалив рішення підтримати Віктора Януковича, а лідер «двічі народних» на доказ того, що усвідомив усі свої помилки, кинувся ревно служити новому панові.

Не пощастило Вікторові Януковичу з політтехнологами. Надто вже вони загальмовані — щойно придумають якийсь непоганий хід, аж раптом виявляється, що «геніальною знахідкою» ще кілька тижнів тому скористався головний конкурент по передвиборчій боротьбі. Звісно, не виключено, що насправді команда «тихого дона» на роботі займається тільки тим, що п'є каву й чекає, доки штаб Віктора Ющенка не підкине свіжу ідею (навіщо ламати голови, якщо можна отримувати гроші за елементарний, хай і запізнілий, плагіат?). Але вірити в те, що «єдиного кандидата» «кидають» ще й у цьому плані, якось не хочеться. Тому організацію в Харкові «стотисячного мітингу» (так порахували правоохоронні органи) на підтримку Прем'єра, який дуже вже скидається на спробу змавпувати «ющенківську» маніфестацію 4 липня, будемо вважати давно продуманим піар-заходом, але аж ніяк не спробою переляканої любов'ю мас до лідера «Нашої України» влади довести, що і в її кандидата підтримка народу «має місце бути».

Дивні речі кояться в «більшовицькому» таборі. Можна, звісно, зрозуміти безпосередніх і тіньових босів ПУКу (парламентсько-урядової коаліції) — вони опинилися в дуже складній ситуації. З одного боку, їм понад усе треба зберегтися при владі, і сама думка про те, що доведеться розлучитися з нагрітим кріслом або спостерігати за пересиханням потоку до кишені поцуплених у держави мільйонів, змушує цих панів боротися за свою шкуру до останнього. Проте всі вони чудово розуміють, наскільки штучною й вимученою є ця боротьба, яка змушує всі «більшовицькі» сили стати на бік «єдиного», хоча багатьом із них і вельми несимпатичного кандидата. Але іншого виходу немає: — опозиція наступає. Тому провладні сили, зціпивши зуби, мужньо крокують поруч із Прем'єром, утворюють на його підтримку блоки й коаліції, розповідають про його достоїнства на телебаченні і... продовжують «за кадром» гризтися між собою, принагідно клянучи на всі заставки ще недавно оспіваного ними ж претендента на звання «Кучми-3»...

Центральна виборча комісія поставила ще дві позначки у своєму «плані з набору кандидатів» (нагадаємо, що, як розповів в інтерв'ю «5-му каналу» голова ЦВК Сергій Ківалов, усього комісія розраховує максимум на 20 кандидатів у президенти). У вівторок Центрвиборчком зареєстрував лідера Комуністичної партії робітників і селян Олександра Яковенка та лідера«Народного руху України за єдність» Богдана Бойка. Обидва кандидати обізнаному електоратові вже відомі: товариш Яковенко з партією — тим, що один раз уже намагався ухопити бодай шмат лівих виборців (на минулих парламентських виборах КПРС набрала аж 0,41 відсотка голосів), а пан Бойко, у свою чергу, ілюструє вже давно знаний проект з дискредитації Руху як такого і правих сил загалом. У 2002-му результат специфічного утворення під назвою НРУ(є) був навіть жалюгіднішим, ніж у клона Компартії, — 0,16 відсотка. Не пощастило Богданові Федоровичу, і тепер у його декларації про доходи за минулий рік (її вже оприлюднено на сайті ЦВК) значаться всього лише 9 тисяч 129 гривень. Мав би депутатську зарплату — заробляв би принаймні утричі більше...

Навряд чи в усіх попередніх, не кажучи вже про нинішній, урядах України знайдеться хоча б півдесятка таких міністрів (про прем'єрів наразі не йдеться), яких би послідовно, вперто й цілком серйозно «сватали» на роль Президента. А той факт, що Георгія Кірпу й досі, коли, здавалося б, для цього вже немає жодних підстав, дехто розглядає як цілком реального наступника Леоніда Кучми, є зайвим доказом приналежності головного «транспортника» України до важкої «політичновагової» категорії. Зрештою, на відміну від багатьох своїх колег по Кабміну, прізвища яких відомі хіба що вузькопрофільним спеціалістам та журналістам, а «широким масам» нічого не говорять, Кірпа постійно підігріває до себе інтерес як політичних та економічних кіл, так і «пересічних» громадян. Перші, скажімо, раніше гаряче обговорювали суперництво керівника Мінтрансу з керівництвом Київської міськдержадміністрації часів «наїзду» влади на Олександра Омельченка як голову КМДА через досягнення пенсійного віку.

Для того, щоб центральні телеканали приділили з'їзду провладної партії не кількасекундний, а принаймні кількахвилинний сюжет, треба зовсім небагато — всього-на-всього не підтримати Віктора Януковича й висунути власного кандидата у президенти. Саме завдяки такій простій схемі зібрання промисловців та підприємців України на свій партійний форум удостоїлося розлогих коментарів у випусках новин на всіх трьох перших кнопках наших телевізорів. Усі без винятку «підтемникові» телеканали старанно переконували глядачів, що хоча Анатолій Кінах і пішов у президенти від ПППУ, це рішення було ухвалене ледве не всупереч більшості делегатів, що півзалу Міжнародного центру культури та мистецтв (Жовтневого палацу) активно свистіли й протестували, висловлювали своє незадоволення підрахунком голосів, кричали «Януковича — на царство» тощо. У сюжетах — нарізка відповідних коментарів: делегат такий-то обурюється тим, що керівництво партії не врахувало думку більшості, яка прагне підтримати Прем'єр-міністра, директор сякий-то вважає, що лічильна комісія підтасувала результат «пепепеушного» волевиявлення...