Минулого тижня на станції аерації горіли «мулові поля». Поки у Бортничах готували «київську перепічку», а вітер гнав дим на лівобережжя столиці, подія обростала немислимими чутками. На кшталт того, що при горінні мулових полів у повітря виділяється діоксин. Буквально за тиждень до пожежі в «УМ» вийшла стаття про екологію міста, в якій ми згадували, зокрема, і станцію аерації. Америку наше видання не відкрило: про проблеми Бортничів поінформоване все столичне керівництво. А для досі не поінформованих — невеличка довідка.

Із двох учорашніх новин важко вибрати одну — найважливішу. І все ж довгоочікуваною та бажаною звісткою для більшості киян буде скасування нових тарифів на житлово–комунальні послуги, які діяли в столиці з 1 червня. З 1 листопада Київ платитиме за старими цінами. Першою про це заявила Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко. «Нарешті досягнуто повне порозуміння з керівництвом Києва, і на вимогу Кабінету Міністрів прийнято спільне рішення — з 1 листопада 2009 року повернути старі тарифи», — сказала вона. Тимошенко також зазначила, що суттєве підвищення тарифів мерією Києва у червні було необґрунтоване. До речі, Юлія Володимирівна обіцяє не обмежуватися Києвом і проінспектувати всі регіони України на предмет підготовки до опалювального сезону, а також розглянути встановлені там ціни на послуги ЖКГ.

Власне, скандал із будівництвом готелю (який мали б зводити на кістках розстріляних фашистами євреїв) вичерпався ще певний час тому. Адже Леонід Черновецький особисто запевнив громаду, що ніякого вандалізму у Бабиному Яру не буде. Тож Київрада лише закріпила сказане мером на папері: зі схеми розташування готелів, які побудують у столиці до 2020 року, виключили земельну ділянку по вулиці Мельникова.

«Помаранчева» революція на київському Майдані певною мірою сприяла переоцінці персони столичного голови. Мало–помалу склався міф про те, що київський правитель (ким би він не був) мав реальну можливість впливати на події. Омельченко, мовляв, був «хорошим» і повівся мудро, бо вже не намагався «навести лад» у той спосіб, у який він робив це в 2001–му — під час «України без Кучми». Я суджу про цей міф із запитань, які колеги з інших видань ставлять експертам: як проявить себе Черновецький у випадку, якщо в столиці після президентських виборів почнеться друга революція? На чиєму він тоді буде боці? Відповідаю замість політологів: на своєму. Безумовно, кандидати в президенти це прекрасно розуміють. Але все одно заграватимуть із Черновецьким, бо київський плацдарм є для них надзвичайно важливим, а Черновецький його диригент. Тішить те, що, на думку опитаних «Україною молодою» коментаторів, після виборів Льоні–«Космосу» буде непереливки: переможець і переможені в той чи інший спосіб поквитаються з ним за подвійну чи навіть потрійну гру.

Єдине, що мені не подобається у новій книзі Євгенії Кононенко, так це її назва. Припускаю, що з точки зору маркетингу це — правильний хід. Узяти цукерку і, не пробуючи на зуб, приліпити яскравий фантик. Але таке спрацьовує лише раз. Бо покупець любить не очима, покупець насамперед — гурман. Євгенія Кононенко належить до тих авторів, яких у книгарнях беруть за ім’я. А це вже вищий клас. Якщо ви довіряєте своє життя цьому літаку, вам байдуже, чим розцяцьковано його фюзеляж. Якщо довіряєте письменнику, неважливо, що видавець виніс на обкладинку. Тож спишемо «шок», «шик» чи «шарм» на закони ринку.

Перед початком нового політичного сезону (який, щоправда, у парламенті відчутно загальмував) депутати отримали листи від директора Київського зоопарку Світлани Берзіної. Отримали — за рідким винятком — майже всі. Як кажуть джерела «УМ», не написала Берзіна хіба що відкритим опонентам Черновецького. (Нагадаємо, що пані Світлана є також радником міського голови з питань охорони навколишнього середовища).

Узяти хоча б неактуальні нині таксофони. «УМ» писала, що частину їх демонтують, але йдеться не про це. Іще задовго до демонтажу, але вже під час «загальної мобілізації» (себто з початку 2000–х, коли мобільний телефон перестав бути предметом розкоші) я звернула увагу на те, що таксофони стоять — не повірите! — цілі та неушкоджені. Нові, чисті, без непристойних написів, без «генітального» живопису — просто як щойно з конвеєра. У радянські часи з телефонних будок неможливо було спокійно та без пригод подзвонити. Один автомат не працював, інший стояв із виламаною трубкою, третьому примудрялись підпалити чи викорчувати нутро, в четвертому щілину для монети заливали клеєм... Кожен, хто микався зі своєю «двушкою» у пошуках зв’язку, пам’ятає ті часи.

Київ — це не тільки тарифи на комунальні послуги. Не тільки Черновецький і його команда. Це також, на жаль, проблемна екологія, чия проблемність почала закладатись іще у 1986–му. Ми, кияни, вже років двадцять як не говоримо про радіацію, проте вона, ясна річ, нікуди не поділася. «УМ» з’ясувала, що рівень радіоактивного забруднення регулярно вимірюють і досі, хоч показники ці нестабільні й подекуди зовсім неочікувані. Для прикладу: в районі метро «Шулявська» (там, де дислокується редакція «України молодої») рівень радіації становить 15 мікрорентгенів на годину (при нормі — 10—15 мкР/год), а от у науковій бібліотеці імені Вернадського (Голосіївський район) — чомусь аж 20. До речі, у Чорнобилі рівень радіації нижчий, ніж у Києві. Тобто у знаменитому «рудому лісі» біля АЕС він і по цей день зашкалює (небезпечно також їздити на екскурсії і в місто Прип’ять), але в самому Чорнобилі — «атмосфера» більш прийнятна для здоров’я, ніж під Шулявським шляхопроводом.

Довкола київських тарифів — імітація активності. Позавчора пізно ввечері відбулося перше засідання суду за позовом Блоку Кличка до міської влади. «Кличкісти» вимагають скасувати нові ціни на житлово–комунальні послуги, однак про те, як непросто відстояти в суді позиції саме з «тарифного» питання, «УМ» писала ще минулого тижня. Утім спочатку здавалося, що «все йде добре», розповіла в коментарях нашому виданню представниця Блоку Наталія Новак. Суд слухав позивача, вивчав документи... Але перед закриттям першого дня слухань з’явились юристи «Київенерго» з вимогою долучити підприєм­ство до процесу як третю сторону. Тож засідання перенесли на 8 жовтня.

Доки кам’яний Ленін так і стоїть на початку київського бульвару Шевченка з відбитим носом, його «соратники» по партії та революції можуть позбутися не те, що окремих частин тіла, а й тіла як такого.