Невже є люди, які досі ностальгують за СРСР? Виявляється, є. Один такий чоловік — 65–річний полковник Микола Нестеренко — живе на Черкащині в селі Будище. Просто у власному обійсті він створив музей радянської символіки, де зібрав близько чотирьох тисяч експонатів. Найбільшим із них є триметровий пам’ятник Леніну, що височить на подвір’ї. Микола Васильович більше тридцяти років свого життя віддав армії і закінчив службу на посаді командира 141–ї зенітної ракетно–артилерійської дивізії в Черкасах. Вісім років тому він купив хату в селі неподалік обласного центру і тут оселився. «Такого домашнього музею в Україні ніде більше немає», — каже «УМ» Микола Нестеренко, який гостинно зустрічає нас біля входу до свого двору в червоній футболці з емблемою герба СРСР.

Нинішньої ночі в наших лісах має розквітнути червоно–вогняна квітка папороті. З давніх–давен нею намагалися заволодіти різні сміливці. Адже вважалося: той, хто знайде те диво, розумітиме мову тварин і дерев, а також зможе знайти будь–який скарб. Ось і цьогоріч ми знову віритимемо в цю красиву легенду, хоча й не підемо до лісу на пошуки вогняної квітки, адже ще зі шкільного курсу ботаніки знаємо — папороть не цвіте. Навіть у таку чарівну ніч, як сьогоднішня.

На хвилі Євро­2012 тема спорту цікава навіть тим, кого вона ніколи не зачіпала. Оскільки футбол й інші види спорту приходять до нас у більшості випадків через екрани телевізорів, це гарний привід поговорити про те, наскільки професійними є спеціалізовані трансляції й проекти на вітчизняному ТБ. Своїми думками з приводу ділиться Валентин Щербачов, заслужений журналіст України і майстер спорту.

«You’re a star, newborn star», — каже художниці Жанні Кадировій арт–менеджер «Пінчук Арт Центру» Бйорн Гельдхоф. «If I am here, so I am a star», — посміхається Кадирова. Вона — перша з молодих художників відкрила хоч і невелику, але «персоналку» в «Пінчук Арт Центрі», до неї у тісному зальчику PAC–UA на 5–му поверсі виставлялися тільки відбірні сучасні класики — Ройтбурд, Маков, Чічкан, Савадов, Цаголов, Маценко. Блискучий графік із Харкова Павло Маков, який експонував тут свої роботи напередодні, якось у розмові сказав, що з усіх молодих художників Кадирову він цінує чи не найбільше, і любить її роботи: «Недавно ми обмінялися творами, Жанна подарувала роботу із серії «Діаманти» — і мені, і дружині вона страшенно подобається, а я підбираю їй щось відповідне зі своїх робіт».

Щоб окремі команди, знаючи результати суперників, не «байдикували» в останньому матчі групового раунду, всі поєдинки цього етапу УЄФА проводить в один час. Однак проти «міжсобойчиків», на кшталт того, який організували данці та шведи на чемпіонаті Європи 2004 року, топлячи конкурентів з Італії, дієвих механізмів немає. Відтак уберегтися від «договірних» халеп можна хіба що покладаючись на негласні принципи чесної гри та взаємоповаги.

При згадці про скандинавський кінематограф на думку спадають хіба що культовий шведський режисер Інгмар Бергман та великий данський кіноекспериментатор Ларс Фон Трієр. І якщо їхні повнометражні стрічки сповна розкривають усю глибину «нордичного» кінематографа, то секція короткометражного кіно для вітчизняного глядача залишається за густою сніжною завісою.

Дуже швидко пролетіли 12 перших насичених ігрових днів Євро–2012, і вже сьогодні груповий етап добігає кінця. Наша команда разом з опонентами по квартету D закриває цю стадію. Після п’ятничної поразки французам у зустрічі з Англією «синьо–жовтим» потрібна­ лише перемога. Одного ра­зу ми вже долали «левів» — у відборі на ЧС–2010, але було то в матчі, що не мав для англійців турнірного значення. Тепер же — зов­сім інша ситуація, яка вимагає маленького подвигу.

Становище не виглядало б настільки критичним, якби команда Олега Блохіна втримала бодай нічию в грі проти Франції. Проте, судячи з перебігу подій того дня, шансів на це у господарів було обмаль.

Не говоритиму про те, навіщо «регіонали» перед виборами вкотре витягнули мовну тему, — це очевидно. Не писатиму про фальшивість гасла «захисту російськомовних в Україні» — вона зрозуміла для всіх неупереджених. Не аналізуватиму, хто конкретно (опозиція, яка так і не зуміла заблокувати голосування, чи литвинівці, що люб’язно надали свій сектор у Раді регіоналам, аби картки «тушок» проголосували безперешкодно) винні в «катастрофі 5 червня». Події цього дня показали: правляча партія, спираючись на силовий ресурс і відверто нехтуючи будь–якими правовими й моральними нормами, здатна сьогодні ухвалити будь–який мовний закон (у тому числі й про оголошення російської єдиною державною мовою в Україні). Коли пишуться ці рядки, текст авторства Ківалова й Колесніченка все ще має статус законопроекту, але його шанси стати законом — стовідсоткові (якщо на Банковій раптом не вирішать зіграти в більш тонку гру; проте досі найкращою з усіх тактик тут завжди вважали бульдозерну). Тож спробую зосередитися на механізмах, за якими закон Ківалова—Колесніченка убиватиме мою рідну українську мову. І паралельно намагатимуся зрозуміти — які можливості у нас усіх лишатимуться, аби протидіяти цьому вбивству.

Один із українських футбольних спеціалістів, аналізуючи напередодні старту Євро ігрові схеми його учасників, поділив усі збірні на три категорiї: команди, що захищаються, атакують та «Барселона». Оскільки в турнірі національних збірних участь легендарної команди Гвардіоли не передбачається, чемпіонат Європи має пройти під звук баталій «простих» конструкторів та руйнівників. Прикметно, що вже в першому матчі групи С зустрілися типові представники цих принципiв гри. Іспанці, хоч і без Мессі, але з ударним тріо плеймейкерів «гранатово–синіх», Хаві–Іньєста–Фабрегас, без сумніву, тяжіють до креативу, тоді як італійці, котрих вважають родоначальниками катеначчо, апріорі будують свою гру від оборони. Однак кадрові проблеми змусили наставників обох команд дещо відступити від традиційних схем. Керманич «Червоної фурії», відчуваючи дефіцит кваліфікованих нападників, здивував футбольну спільноту тактичною схемою, в якій не знайшлося місця чистому форвардові. Герой попереднього Євро Фернандо Торрес, за останні чотири роки розгубивши свій клас, залишився в запасі, тоді як кращий бомбардир іспанської команди на ЧС–2010 Давид Вілья, не встигши відновитися після перелому гомілки, взагалі не приїхав до Польщі.