Новий прес-секретар Віктора Януковича Ганна Герман-Стеців дотримала свого слова і організувала поїздку журналістів на Донбас, аби ті переконалися, що «великий дон» є «білим і пухнастим», і у 1967-му та 70-му роках був засуджений незаконно. Проте навіть після поїздки працівникам мас-медіа не стало ясно, чи «катав» Прем'єр два терміни безпідставно, чи для його відсидки справді були вагомі докази. Матеріалів з цих двох судимостей Януковича у судах Донеччини вже немає. І хоча їх начебто знищили за строком давності, відсутність цих документів тільки додає зайвих сумнівів. До речі, чи не єдиними документами, які залишилися після «справи Януковича», є постанова президії Донецького обласного суду від 1978 року. Цією постановою Віктора Федоровича «реабілітували». Її не знищили чомусь «за строком давності»...

Минулого тижня в інтерв'ю радіо «Свобода» Юлія Тимошенко заявила, що коаліційна угода про подальші спільні дії опозиції уже фактично готова. В найкращому варіанті її мали б підписати лідери БЮТі, «Нашої України» та Соцпартії. Проте проблеми залишаються з СПУ та її лідером Олександром Морозом. Сан Санич каже, що «підписання чи непідписання угоди залежить найперше від того, чи проголосує «НУ» і БЮТ за проведення політичної реформи».

Цього тижня у США буде оприлюднено нову порцію записів колишнього охоронця Президента України Миколи Мельниченка. На цей раз «речниками» скандальних плівок стануть адвокати не менш скандального екс-Прем'єр-міністра Павла Лазаренка. Вони вирішили дати розголос записам після того, як минулого тижня американський суддя Мартін Дженкінс відмовився долучити до справи плівки майора Мельниченка.

Учора на мапі Верховної Ради виникла чергова депутатську група — «Союз». На відміну від НДП-ПППУ та «Демініціатив — Народовладдя», які нещодавно об'єдналися, група «Союз» з'явилася в інакший спосіб — після перейменування. «Донором» став «Народний вибір» Миколи Гапочки. Своєю метою «союзники» ставлять законодавче забезпечення державної політики зі стабільного розвитку економіки і політичної структуризації.

Верховна Рада почала вчора роботу з хвилини мовчання у пам'ять про Георгія Гонгадзе. Сьогодні, 21 травня, Гія святкував би своє 35-річчя. Але життя молодого і запального журналіста здавила чиясь «удавка». Кажуть, що це був ексцес виконавця: редактора «Української правди» начебто мали тільки залякати. А ще кажуть, що це фатальне залякування було зініційоване найвищим, аж до Президента, керівництвом країни.

Позавчора пообіді Володимир Боровко, що представився помічником народного депутата Юлії Тимошенко, заявив, що лідер БЮТі просила його за винагороду збирати компромат на Леоніда Кучму, Віктора Януковича, Віктора Медведчука та Миколу Азарова. За словами Боровка, за хорошу «компру» — відео- та аудіоматеріали або якісний монтаж — Тимошенко була готова заплатити йому до півмільйона гривень. Зокрема, минулого літа Юлія Володимирівна нібито попросила Боровка «здійснити схему з компрометації Кучми та його родичів» шляхом відкриття «через підставних осіб валютного рахунку на ім'я когось із членів сім'ї Кучми для прокачування грошей у валюті країн Близького Сходу». Потім, наголосив Боровко, цей рахунок мали б продемонструвати як доказ причетності Президента до «продажу зброї країнам, які підозрюють у міжнародному тероризмі».

У ніч з 15 на 16 травня у місті Броди, що на Львівщині, у цеху оперативної поліграфії місцевого видавництва «Просвіта», яке щойно після капремонту планували знову ввести в дію, спалахнув вогонь. Саме це видавництво свого часу видало скандально відому книгу Дмитра Чобота «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука». Температура від полум’я була настільки високою, що на другому поверсі видавництва поплавилася підлога. В самому цеху згоріли кабелі, папір, пожежна сигналізація, чимало обладнання. «Сусідка з будинку навпроти прокинулися о четвертій ранку від вибуху, — розповів кореспонденту «УМ» Дмитро Чобіт, — На дворі було світло, як у день. Вони казали, що можна було читати газету. Сусіди кинулися до вікна, а там величезний стовп вогню». Пожежники гасили вогнище майже годину.

Учора парламентська група «Центр» поповнилася новим, 19-м, депутатом — Сергієм Івановим. Нардеп, який у 2002 році був обраний по одному з округів Криму, перейшов до цієї фракції з «Народовладдя» Богдана Губського. Тим самим Іванов ще більше наблизив «Народовладдя» до маргінесу українського парламенту — у групі тепер всього 15 «багнетів», хоча ще півтора місяці тому їх там було 22. Більшість «ренегатів» перейшли від Губського саме до «Центру», а ще кілька розбіглися по інших більшовицьких партіях. Відтак перед «Народовладдям» постала та сама загроза, що й перед НДП Пустовойтенка, ПППУ Кінаха та «Демократичними ініціативами» Гавриша, — нестача депутатів. «Демініціативи», нагадаємо, переживають теж не найкращі часи: протягом цієї весни їх залишило троє нардепів (хто — в «Центр», хто — в СДПУ(о)). Тож координатор більшості Гавриш і Губський вирішили зміцнювати свої фракції так само, як це напередодні зробили народні демократи Пустовойтенка та промислові підприємці Кінаха, — об’єднати фракції. Хоча, скажімо, півроку тому «Демініціативи» декларували намір «злитися» з НДП, їхнім вибором стало «Народовладдя». Відповідне рішення було прийняте на спільному засіданні фракцій ще 11 травня, повідомляє «Українська правда».

За останні кілька тижнів хіба що непримиренний оптиміст не визнав того, що парламентська більшість переживає кризу, якщо й існує взагалі. «Капітан» ПБ Степан Гавриш, який днями пообіцяв покинути корабель, що тоне, останнім, свою присягу наразі намагається виконувати. Позавчора ввечері учасники парламентсько-урядової коаліції (скорочено — ПУК) у присутності Прем’єра Віктора Януковича та Голови ВР Володимира Литвина зібралися на засідання координаційної ради парламентської більшості, на якій мали шукати шляхи виходу із кризи. Криза полягає в тому, що у більшості проблеми не лише з одностайністю думки під час голосувань, а й з номінальною кількістю «багнетів»: після того, як півтора десятка «більшовиків» вступили до групи «Центр», парламентська частина ПУКу не налічує 226 депутатів.

З часу трагедії у Чорнобилі минуло вже вісімнадцять років. Вiдтодi наша держава, здавалося б, мала робити все для того, аби забезпечити постраждалим людям принаймні нормальне та спокійне життя. Це, до речі, передбачає 16 стаття Конституції: в Основному законі сказано, що «подолання наслідків чорнобильської катастрофи» (а до цього пункту слід віднести не лише опіку над природою, а й над постраждалими людьми) є обов'язком держави. Проте Конституція для наших чиновників — не завжди указ. Тому людям, котрі постраждали від аварії, от уже вісімнадцять років доводиться чути відлуння не лише пам'яті про Чорнобиль, а й чиновницької халатності.