Список «Нашої України» — це «помаранчевий список», список Майдану». Так у відповідь на всі можливі закиди розчарованих переліком потенційних кандидатів у депутати від «Народного союзу «Наша Україна» відрубав Борис Беспалий — нардеп нинішній і майже напевне — майбутній, член президії своєї партії i, можна сказати, один із її мозкових центрів у плані розробки програмної та іншої документації. Ще б пак — і «регіональний аспект у цьому списку врахований», і «нові обличчя є», і взагалі, «список дуже збалансований, адже у ньому присутні політики — спеціалісти з різноманітних сфер діяльності». При цьому, як нагадує Беспалий, формування списку НСНУшних кандидатів «проходило в абсолютно відкритій і демократичній атмосфері на основі прозорих, справедливих принципів і критеріїв».

У Верховній Раді чи то «барабашка» якийсь завівся, чи нечисті на руку конкуренти починають потроху «відстрілювати» (поки що залякуючи) майбутніх суперників по виборах. А може, це система «Рада» вже сама не витримує киплячих депутатських пристрастей. Принаймнi, на балконі у задоволених хоч якоюсь розвагою серед нудних парламентських буднів гостей та журналістів припущень, чому з одного депутатського місця раптом пішов дим, не бракувало. Найочевиднішим, здавалося б, мало бути «згорів на роботі», однак, за щасливим збігом обставин, нардепа на місці якраз не було.

Суспільний резонанс, який спричинили журналісти, прискіпливо перечитавши закон про вибори народних депутатів, чи не найбільше налякав парламентаріїв, які самі ж цей закон ухвалили. Нагадаємо, ті норми цього законодавчого акта, які стосуються ЗМІ у виборчому процесі, за бажання можна було витлумачити так, щоб за будь-яке повідомлення «з виборчих полів» прикрити видання/відібрати ліцензію в теле- чи радіоканалу. І як не запевняв журналістів голова Центральної виборчої комісії (саме вона, зокрема, була наділена правом «страчувати» засоби мас-медіа) Ярослав Давидович, що перед ухваленням будь-якого такого рішення ЦВК сто раз подумає й, швидше за все, нікого й нічого не закриє, «акули пера й мікрофона» словам не повірили. І у четвер прийшли під стіни Верховної Ради, вимагаючи від нардепів захистити їх на законодавчому рівні.

Жили собі народні депутати. Займалися своїми парламентськими справами, чубилися й «дружили фракціями», переймалися власними статками (більшість) та народним благом (меншість), критикували і хвалили уряд. Щойно завдяки цьому самому уряду випала нагода покращити власне матеріальне становище за рахунок підвищення зарплати — радо підняли її собі на 10 тисяч гривень у місяць. Але раптом упало на їхні голови лихо: журналісти. Які не лише дізналися про нові депутатські зарплати, а й докладно розписали, хто і як посприяв космічному зростанню пенсій для «обраних» категорій населення.

Уже щонайменше кілька тижнів (а дехто — й місяців) низка «губернаторів» чекає, доки полетять з обласних плечей їхні голови. I ось позавчора глава держави особисто заанонсував: у понеділок відповідне рішення [щодо звільнення кількох «губернаторів»] буде ухвалене. Відповідаючи на запитання журналістів після покладання квітів на Могилу невідомого солдата у парку Слави, Президент конкретних прізвищ потенційних «відставників» не назвав, толерантно зазначивши: «Це люди, яких ми поважаємо, люди, які проявили себе на даному місці, але нам здається, що вони могли би більш якісно проявити себе на іншому місці». За словами Ющенка, зміни в керівництві певних областей — це «не політичні розлучення, не сцени, де будуть битися горщики», оскільки їх мета конкретна — посилення системи виконавчої влади. «Ми хочемо привести туди нових державних службовців, які, на наш погляд, на цьому етапі можуть працювати результативніше», — пояснив Президент.

Є така політична прикмета: якщо в Україні раптом із новою силою розгораються трохи пригаслі міжконфесійні конфлікти, значить, незабаром вибори. Із цією думкою вчора погоджувалися деякі парламентарії, спостерігаючи за черговою «блокадою» трибуни в сесійній залі. Цього разу «групою захоплення» виступили зо два десятки нардепів із фракції Партії регіонів «під командуванням» Павла Сулковського. Обурений обранець 154-го округу (це в Рівненській області) вимагав, аби Верховна Рада розглянула проект постанови про рекомендацію Президентові звільнити з посади «губернатора» Рівненщини Василя Червонія. Оскільки той, мовляв, бере участь у міжконфесійному конфлікті між віруючими Української православної церкви Київського й Московського патріархатів, і більше того — розпалює між ними ворожнечу, через яку вже «брат зламав братові ключицю, й пролилася кров». Окрім того, фракція ПР пропонувала до розгляду проект постанови ВР про створення спеціальної комісії з розслідування міжконфесійного конфлікту в області.

«Сьогодні». Так коротко й вичерпно відповів минулої п'ятниці на своєму традиційному брифінгу голова секретаріату Президента Олег Рибачук на запитання журналістів про те, коли буде назване прізвище кандидата на посаду Генпрокурора. Минуло «сьогодні», а потім і «завтра», а про ймовірного наступника Святослава Піскуна, якого ще повинна затвердити Верховна Рада, країна нічого конкретного не почула. Що, втім, уже й не дивує, адже подібні «передчасні анонси» в нової влади входять у звичку. «Вівторок» в обіцянці назвати ім'я нового міністра в реальності виявляється п'ятницею, «кінець цього тижня» — кінцем наступного, а засмикані кiлькома скасуваннями представлення голови НТКУ телевізійники зрештою сприймають як належне призначення зовсім несподіваного керівника.

Бути депутатом Київської міської ради, фактично, не менш престижно, а інколи, можливо, й більш вигідно, ніж депутатом Верховної. Адже якщо в парламенті далеко не щоразу можна зірвати за підтримку того чи іншого закону якусь копійку, то Київрада питання, при позитивному голосуванні за кожне з яких можна безбідно дожити до самої депутатської пенсії (скажімо, щодо виділення ділянок під забудову), розглядає ледве не щодня. Про те, яким вигідним за таких розкладів є місце міського голови, немає сенсу й казати. Тож, окрім напруженої виборчої кампанії до Верховної Ради, на киян чекає не менш брудна й запальна битва «за місто».

Жінки отримують задоволення по-різному. Одній для повного екстазу досить придбати нову тефлонову пательню, інша розімліє під невагомою вагою накинутої на плечі багатим залицяльником шиншилової шубки, ще котрась відчує справжнє блаженство тільки натягнувши на пальчик довгоочікувану обручку... Так чи інакше, термін «задоволення» слабка стать розуміє дещо інакше, а в більшості випадків — просто геть інакше, ніж сильна. Звісно, якщо не йдеться про жінку, яку називали «єдиним чоловіком» у Кабміні, у Верховній Раді, в політиці й усюди, де б вона, тобто Юлія Тимошенко, не брала «господарство» у свої тендітні ручки. Таких жінок, як «наша Юля», банальними шубками-пательнями не задовольниш. Їм подавай справжній вибух емоцій. Такий, як, наприклад, омріяний продаж тисячу разів згаданої на революційному Майдані в контексті порушення «злочинною владою» восьмої заповіді («не кради») «Криворіжсталі».

Особовий займенник «Ми», написаний у зелених тонах поруч зі словосполученням «Народний блок Литвина», від суботи набув цілком конкретного значення. Відтепер і щонайменше до квітня, а ще ймовірніше — протягом наступних чотирьох із гаком років (себто до парламентських виборів-2010) це поєднання асоціюватиметься з непорушним союзом поки що трьох політичних сил: Народної партії, Всеукраїнського об'єднання лівих «Справедливість» (голова — нинішній керівник Держкомітету телебачення і радіомовлення Іван Чиж) та Української селянської демократичної партії (лідер — Валерій Вощевський, який колись був заступником міністра економіки Валерія Хорошковського і разом із ним входив у політичний блок «Команда озимого покоління»).