На своїй останній прес-конференції Генеральний прокурор України Геннадій Васильєв підтвердив інформацію, що розслідування «справи Гонгадзе» розпочато фактично з чистого аркуша. Така позиція і кроки Васильєва дуже здивували, бо всі пам'ятають ті, хоч і обережні, але зрушення у розслідуванні «справи Гонгадзе», які відбулися наприкінці «правління» у ГП Святослава Піскуна. Нагадаємо, що восени очолювана Піскуном прокуратура порушила кримінальну справу проти Олексія Пукача — людини, котра головувала в Управлінні кримінального розшуку МВС, що займалося стеженням за Гонгадзе. Піскуна за надмірну старанність відправили у відставку, а Генпрокуратура Васильєва невдовзі усі кінці спустила у воду — справу проти Пукача закрила й почала розслідування заново. Очевидно, діяльність Піскуна комусь не подобалася. Попри те, результати його роботи — від документів до допитів свідків — у кримінальній справі залишились і рано чи пізно вони мали стати відомі громадськості.

Не встиг спікер парламенту Володимир Литвин як годиться вмоститися у кріслі голови Народної аграрної партії, а від його досі спокійної політсили вже виходять зовсім не мляві жести політичних амбіцій. Нещодавно, приміром, фракцію НАПУ поповнило п'ятеро бунтівних депутатів із «Центру». А вчора лідер фракції Михайло Гладій, виступаючи з парламентської трибуни, заявив, що НАПУ може вийти з розхитаних лав більшості, якщо на «народних аграріїв» у регіонах не припиниться тиск.

Учора до Верховної Ради надійшло подання на притягнення Юлії Тимошенко до кримінальної відповідальності. Як писала у «УМ» напередодні, подання грунтується на кримінальній справі, порушеній проти Ю. Т. за заявою Володимира Боровка. Цей чоловік називає себе помічником лідерки БЮТі і каже, що вона давала йому 125 тисяч доларів для підкупу суддів, аби визволити з-за грат соратників по корпорації «ЄЕСУ». «Це починається з травня минулого року, коли суд виносить постанову щодо закриття кримінальної справи, — розповів на позавчорашньому брифінгу Генпрокурор Геннадій Васильєв. — Ви пам'ятаєте, нібито прокуратура безпідставно порушила кримінальні справи відносно і Тимошенко, і Шаго, і Болюри, і таке інше (таке рішення виніс суд у першій інстанції. — Авт.). І ось почалося: як зробити так, щоб апеляційний суд і касаційна інстанція залишили це рішення без змін. І це тягнулося протягом року. І коли рішення було вже прийнято не на користь Тимошенко, ось тоді вона почала ставити питання щодо повернення грошей, 125 тисяч, які віддала Боровку».

Позачергову сесію Мукачівської міськради, на якій було прийнято рішення посадити у крісло, звільнене Ернестом Нусером (легітимність якого, втім, залишає багато запитань), в.о. Матвія Поповича, визнано легітимною. Таке рішення днями прийняв напрочуд «незалежний» від СДПУ(о) Мукачівський міський районний суд. Тим самим Феміда відмовила у задоволенні скарги депутатам міськради Миколі Максимову і Золтану Лендєлу. У своїй скарзі вони зазначали, що сесія ради проводилася з порушенням законодавства, бо депутатів не було своєчасно поінформовано про проведення сесії. Судячи з усього, основним аргументом для рішення суду були виступи мукачівських «депів» Андрія Лагойди та Ігоря Литвина. Вони розповіли, що більшість депутатів міськради таки були сповіщені про скликання позачергової сесії, а от Максимов та Лендєл, мовляв, на телефонні дзвінки не відповідали, повідомляє Інститут масової інформації.

Нещодавно організація «За Україну! За Ющенка!» почала свою діяльність і в Житомирській області. Менш ніж за місяць крайова «ЗУЗЮ» поповнилася кількома тисячами членів і активно продовжує розвиватися. На Житомирщині давно була потреба у створенні такої організації. Люди, які з певних причин не бажали долучатися до якихось партій, хотіли стати під знамено об'єднання, яке декларує собі за мету перемогу Віктора Ющенка на майбутніх виборах. Версію про незаповненість цієї громадсько-політичної ніші підтверджують симпатії житомирян. На минулих виборах, попри традиційно високий рівень підтримки «лівих», «НУ» зібрала на Житомирщині найбільше — майже 22 відсотки — голосів електорату.
Очолив обласний осередок «ЗУЗЮ» Юрій Спіженко, голова Житомирської облорганізації Української народної партії, — людина з велетенським досвідом організатора, менеджера і політика. В часи перебудови й на світанку незалежності Юрій Прокопович обіймав посаду міністра охорони здоров'я, а нині очолює Фармацевтичну асоціацію України. Окрім того, Спіженко відпрацював дві каденції у Верховній Раді, тож є сподівання, що з таким досвідченим політиком організація «За Україну! За Ющенка» на Житомирщині матиме суттєву підтримку. Про те, яким чином Юрій Прокопович збирається виправдовувати сподівання і довіру своїх колег, він розповів у інтерв'ю кореспондентові «УМ».

Зараз у багатьох районах Києва немає гарячої води. Це пов'язано з тим, що Київенерго проводить профілактичні роботи зі столичними теплопроводами — їх перевіряють на профпридатність подачею високого тиску. Мешканців столиці за певний час до вимкнення гарячої води попереджають усілякими цидулочками чи анонсами у пресі. Яким же було здивування журналістів «УМ», коли в одній із російськомовних газет «... в Украине» серед списку «холодних» вулиць ми побачили Банкову, 11, — за цієї адресою «прописана» Адміністрація Президента! Відсутність гарячої води у такій «крутій», «стратегічній» будівлі — чи мислима справа? Це ж треба: Президент навіть не може ретельно помити руки після підписання якогось там архіважливого документа чи іншої нужди! А що вже там казати про численні душові кабінки для великих начальників, які розсипані по АП, чи про басейн на верхньому поверсі, куди «Сам» ходить після відвідин тренажерного залу (принаймні про те, що такі об'єкти є в АП, неодноразово повідомляли ЗМІ)? Словом, НП справді національного масштабу. «УМ» вирішила з'ясувати ситуацію.

Днями Печерський райсуд Києва нарешті виніс рішення у справі, яка розглядалася майже два роки. Це процес за позовом глави Адміністрації Президента Віктора Медведчука до колишнього нардепа Дмитра Чобота — автора книги «Нарцис», яка начебто й опорочила честь та гідність лідера есдеків. Згідно з рішенням печерської феміди, Чобіт мусить сплатити Медведчуку 100 тисяч гривень, а видавництво, що видало книгу, — 50 тисяч. Про це в зверненні до читачів «Української правди» повідомив сам глава АП. Як розповів кореспонденту «УМ» Дмитро Чобіт, він у свою чергу підготував апеляцію на рішення Печерського суду, і тепер вона розглядатиметься в Апеляційному.

Позавчора завершився тижневий «тур» Україною співдоповідачів Парламентської Асамблеї Ради Європи Ренати Вольвенд та Ханне Северінсен. У порівнянні з попередніми, січневими, ці відвідини були для доповідачок значно спокійнішими. Панове Корчинський та Джангіров уже не називали європейських гостей у «темниковому» телеефірі «старушенціями». А представники влади приділяли Вольвенд та Северінсен більше уваги (щоправда, їм не вдалося погомоніти з Президентом, хоча це й входило в план поїздки), намагаючись усюди, де можна, підстелювати європейкам «килимки» демократії. Як наслідок — доповідачки поїхали з України з думкою, що в українців «є всi можливостi, щоб провести бiльш чеснi i прозорi вибори». При цьому Ханне Северінсен, яка висловила цю фразу, додала: «Вибори будуть чесними, якщо вони (політики. — Авт.) дотримають своїх обiцянок». А обіцянок, як і запевнень у невідворотності демократизації, доповідачкам наговорили багато.

Наша влада добре знає, що таке вулиця. Якщо не сказати більше — боїться її. Коридорами Банкової, мов батько Гамлета, до цього часу ходить привид грузинської «революції троянд». Вогонь революції, між іншим, спалахнув після того, як було сфальсифіковано результати парламентських виборів. У нас теж незабаром будуть «перегони». Судячи з того, як проводився підрахунок голосів у Мукачеві, влада не надто гидує застосувати на них дідівський метод арифметичної «абракадабри». Тому, подібно до Грузії, в Україні теж може спалахнути вогнище «вуличного» обурення.

Днями Микола Мельниченко у компанії свого приятеля по політичному притулку Олександра Єльяшкевича оприлюднив у США нові плівки. Вони стосуються «справи Лазаренка» і мали б пролунати у суді над екс-Прем'єром. Власне, на плівках, розшифровки яких подає «Українська правда», головним героєм є не Павло Іванович, а Семен Могилевич — людина, яку ФБР вважає впливовим мафіозі й ось уже кілька років безуспішно намагається знайти. Виявляється, що з «Сьомою» (одне з псевдо Могилевича) мали контакти колишній голова СБУ Леонід Деркач і, через нього, Леонід Кучма. В одній із оприлюднених розмов між цими двома панами «голос, схожий на голос Президента», кидає фразу: «Ну так він (Могилевич. — Авт.) хоче, щоб я одну справу зробив?». З розмови Кучми з Ігорем Смєшком (тоді — керівником контррозвідки) також випливає, що «організація Могилевича працює повністю під покриттям СБУ». Лазаренко на плівках згадується в одному фрагменті — Могилевич мав «вирішити питання» із Дидятківським, що проходив у справі екс-Прем'єра свідком (він так і не з'явився на суд). Окрім того, із нових плівок Мельниченка випливає, що померлого депутата Миколу Агафонова, який проходив співучасником по справі Лазаренка, було позбавлено депутатської недоторканності на замовлення Леоніда Кучми.