- Пане Бутейко, якщо дозво-лите, розпочнемо з теми оголошення Володимира Жириновського персоною нон-грата в Україні. Саме ви стали iнiцiатором цього процесу. Ваші російські колеги вважають схожi дiї недружніми кроками. Як вам така реакція?

Цього тижня черга головувати на засіданні парламенту дійшла до «нашоукраїнців». Щоправда, Миколі Катеринчуку повноцінно покермувати не вийшло, бо роботу Верховної Ради було перервано за сім хвилин після вступної мелодії козацького маршу. Зате Микола Дмитрович відчув на собі «драйв» від перебування в епіцентрі політичного конфлікту.

Ми їхали в Луганськ з Ужгорода. З кордону Євросоюзу - до кордону з Росією. 1500 кілометрів безкінечного хитання полицями, вагонами, тамбурами і туалетами. Півтори доби у задушному товаристві несвіжих тіл і неймовірної кількості спожитого пива та цигарок. Ми їхали на гастролі.

Чеське статистичне управління, яке виконує роль ЦВК, повідомило попередні офіційні результати парламентських виборів, які відбулися в цій країні минулих п'ятниці та суботи. Остаточні офіційні результати будуть оголошені після розгляду можливих скарг. Активність виборців була вищою, ніж на попередніх виборах 2002 року (58 відсотків), і становила 64,47 відсотка.

Активіст громадської партії «Пора», позаштатний радник міністра закордонних справ України та виконавчий директор громадської організації «Інститут євроатлантичного співробітництва» Сергій Євтушенко фактично став персоною нон-грата в Москві. Учора йому без зайвих пояснень у московському аеропорту «Шереметьєво-1» прикордонники повідомили, що він для РФ є небажаною особою, та відмовилися пропускати на територію Росії.

Депутатів-«регіоналів» не пускали в зал засідань охоронці підрозділу «Грифон» та місцевого відділення «Беркуту». Тому, власне, і знадобився стіл у вигляді «тарана». Ще одна скандальна подробиця з антуражу вчорашнього дня в політичному Дніпропетровську — депутатам із Партії регіонів, які летіли спеціально на сесію з Києва, місцевий аеропорт не дав посадки, відтак довелося сідати в Запоріжжі. Усе це стало підставою для соратників Януковича вимагати від Генпрокуратури порушити кримінальну справу за фактом побиття нардепів.

Президент Чехії Вацлав Клаус 30 січня призначив чергові парламентські вибори на 2 і 3 червня. За традицією, вони мали б відбутися наприкінці місяця, але президент врахував побажання чеських політиків, щоб вибори не збіглися у часі з Чемпіонатом світу з футболу.

Здавалося, твердження про те, що демократичне суспільство не може існувати без свободи слова, є аксіомою, яка, як відомо, не потребує доведення. Адже тільки за умови вільного вираження своїх поглядів та думок, а ще готовності відстоювати свої ідеали, проголошені під час Помаранчевої революції, ми зможемо зробити крок вперед назустріч європейській спільноті. Одначе реалії сьогодення наводять на думку, що деяким політичним силам, які ще вчора сповідували вищеназвані принципи, а сьогодні прийшли до влади, та свобода слова, що несуть у собі ЗМІ, стала кісткою в горлі, котрої будь-що необхідно позбутися. Причому для цього зовсім не потрібно вдаватися до так званих оперативних методів на зразок закриття «неблагонадійних» та «неслухняних» газет. Достатньо створити підгрунтя, на якому колективи редакцій просто не зможуть існувати, простіше кажучи, обмежити фінансування газет.

Погідний день грудня 2005 року. Центр Києва. На вулиці Малопідвальній паркується 600-й «Мерседес», із представницького авто виходить не менш представницький чоловік. Сотню метрів він проходить пішки сам — до рогу Володимирської. При цьому якось ніби сторожко роззирається на різні боки. Біля кам'яного будинку Служби безпеки України його зустрічає солідного виду мужчина. Вони проходять усередину...
Пан із «Мерседеса» — Віктор Пшонка, заступник Генерального прокурора України у часи Помаранчевої революції (кажуть, саме він був одним з ініціаторів «силового» варіанта придушення Майдану), екс-прокурор Донецької області, а тепер — один із помітних «регіоналів», зв'язковий Ріната Ахметова і Ко. Біля «контори» його зустрічав Анатолій Мудров — нинішній заступник голови СБУ, а в минулому — також працівник Генпрокуратури. Мудров провів Пшонку до керівника Служби безпеки Ігоря Дріжчаного — в них мала відбутися зустріч. Про що вони говорили? Ми можемо тільки здогадуватися.
Звісно, немає нічого кримінального в тому, що керівник державної структури, хай навіть спецслужби, зустрічається з емісаром опозиції. Утім описане вище рандеву голови СБУ та довіреної особи Януковича, проведене в конфіденційному режимі, не було одноразовим. До того ж до Пшонки пан Дріжчаний зустрічався з іншим зв'язковим «донецьких» — Миколою Обіходом (у часи Кучми — одіозним заступником Генпрокурора та голови СБУ). Мали місце також таємні побачення Ігоря Дріжчаного з керівниками СДПУ(о) та Блоку Литвина на «спецоб'єкті №1» Служби безпеки в Чапаєвці під Києвом. Це ланки одного великого ланцюга, яким нинішній керівник СБУ від певного часу вирішив прив'язатися, про всяк випадок, до «бiло-синiх» сил. Усі ці контакти — елементи невтішної картини під назвою «деградація СБУ». Про цю картину ми й поговоримо нижче.
Про деградацію СБУ — це не журналістські вигадки. Про деградацію як чергове «де-» в розвитку головної спецслужби країни — після декомунізації, деКДБізації, девоєнізації — говорять самі працівники СБУ. І не лише говорять — намагаються бити у дзвони, пишуть доповідні керівництву відомства, уряду та держави. Інша річ, що, скажімо, голова секретаріату Президента Олег Рибачук перебуває з Ігорем Дріжчаним у вельми приязних стосунках, і тому листи від свідомих і чесних офіцерів на Банковій здебільшого ігноруються або ж до Президента, якому вони адресовані, не доходять.
Що залишається небайдужим службовцям СБУ? Іти на контакт із пресою. Так ця непроста, майже недоступна для ЗМІ тема стала надбанням журналістів «України молодої».

Ця резонансна подія сталася за два роки до проголошення суверенітету України, коли територією Радянського Союзу хоча й почав несміло «бродити привид» незалежності, але каральні органи почувалися ще достатньо бадьоро, аби скрутити шию новоявленим «самостійникам». Саме в той час група прикарпатських вільнодумців у складі Надії Стасів, Романа Круцика, Ігоря Андрухіва, Романа Гладиша та Володимира Ковальчука задумала кинути привселюдний виклик системі. До них приєдналися заступник голови культурно-наукового товариства «Рух» Ярослав Шевчук та Ігор Попович. Їм хотілося, аби народ пробуджувався швидше. Нагода випала 14 травня, коли в селі Воскресінці Коломийського району тодішня влада організувала відкриття пам'ятника Тарасу Шевченку. Людей зібралося на мітинг зо п'ять тисяч. Підняти синьо-жовтий прапор над натовпом «змовники» довірили тоді 24-річному працівникові івано-франківського закритого підприємства «Позитрон», що належало військово-промисловому комплексу, Володимиру Ковальчуку.