Сьогодні на телеканалі «1+1» українці побачать Президента України: як розповів на вчорашньому брифінгу заступник голови АП Василь Базів, це буде інтерв’ю. Причому не для журналістів, а у вигляді відповідей на запитання телеглядачів. До подібного Л.Д. вдається не надто часто, тож можна припустити, що Президент збирається сказати своєму народові щось архіважливе (може, таки «махне» на третій термін!). А нагода справді поважна — сьогодні, 10 липня, минає рівно десять років з того часу, як українці, голосуючи в другому турі президентських виборів-94, обрали собі на почесну посаду доволі сіренького політика — Леоніда Даниловича Кучму.

Учора Прем'єр-міністр Віктор Янукович отримав у Центрвиборчкомі посвідчення кандидата у Президенти, а отже, і право вести агітацію. З цієї нагоди нагадаємо: використовувати переваги прем'єрської посади, розмахуючи булавою на електоральному полі, заборонено законодавством, зокрема новим законом про вибори Президента. У цьому документі чорним по білому записано, що працівники органів виконавчої влади та місцевого самоврядування не мають права використовувати своє службове становище для агітації. Учора під ЦВК Віктор Федорович запевнив, що все «насамперед має бути законно, насамперед законно». Як же йому тепер проходити по вузькому місточку між поняттями «агітація» і «робота»? Голова правління Комітету виборців України Ігор Попов на вчорашньому «круглому столі», що його організував КВУ, сказав: «Януковичу доведеться вести за себе агітацію або до початку робочого дня, або після нього, або під час обідньої перерви, або у вихідні».

Учора під вечір в Україні з'явилися перші офіційні кандидати у президенти: на засіданнi ЦВК зареєстрували Вiктора Ющенка, Олександра Ржавського, Олександра Мороза i Вiктора Януковича (документи вiд Прем'єра напередоднi принiс його уповноважений Володимир Рибак). А от лідеру Слов'янської партії Базилюку не пощастило, адже на порядку денному засідання Центрвиборчкому стояло рішення не про його реєстрацію, а про відмову в ній.

Позавчора свого кандидата у президенти висували і соціалісти. Ним, звісно ж, став Олександр Олександрович Мороз — незмінний лідер СПУ з часів її заснування. Висування Сан Санича стало головною метою і лейтмотивом 11-го з'їзду Соцпартії, що проходив у неділю в столичному Міжнародному центрі культури і мистецтв (він же — колишній Жовтневий палац). Найсвітліші соціалістичні уми України дали Олександру Олександровичу майже одноголосне благословення (із зареєстрованих 375 «за» проголосувало 372, однак ніхто не був «проти» і ніхто не «утримався»). У виступах делегатів тільки те й лунало, що Мороз — «найдостойніший на посаду Президента», «найбільш прохідний кандидат від опозиції»; висловлювалася майже впевненість у тому, що з наступної осені у нас «похолодає» (в сенсі — до влади прийде Мороз), що на наступному з'їзді у своїй президії соціалісти матимуть Президента тощо. Єдиний делегатський виступ, який видався адекватним поточній політичній ситуації, виголосив соціаліст Віктор Слиш. Він сказав, що Мороз справді був би найдостойнішим Президентом, але для того, щоб обійняти цю посаду, у нього мало підтримки населення. Через це пан Слиш запропонував три підходи: або зобов'язати кожного керівника осередку СПУ забезпечити 35% підтримки Мороза, або кампанією-2004 готуватися до парламентських виборів, або шукати союзників.

Сьогодні в Україні офіційно стартує виборча кампанія. І хоча весь агітаційно-пропагандистський бруд у нас іще попереду, вже зараз можна стверджувати напевне: попри те, що у житті нашої молодої держави ці великі президентські перегони вже не перші, ТАКОГО забігу Україна ще не бачила. Одні його учасники змагатимуться за збереження існуючого режиму, своїх капіталів, впливу та посад, інші намагатимуться розпочати новий, демократичний, етап розвитку держави. На кону стоять надто великі ставки, і від того, хто зірве банк, залежить доля не лише учасників мегаперегонів, які де-юре почалися цього дня, а й усього українського народу. Про те, якими, на їхню думку, будуть визначальні риси цієї доленосної кампанії, «УМ» вирішила поцікавитися в українських політологів.

Учора депутатську групу «Центр» поповнили аж троє парламентаріїв. Тим самим вони підтвердили слова «центристів» про те, що група надалі розширюватиметься, і звели нанівець сподівання тих політиків, які уже потирали руки, чекаючи, коли «Центр» розвалиться (як відомо, кілька тижнів тому ця група могла розпастися за відсутності необхідної кількості членів). «Новачками» гордого і наразі справді незалежного депутатського об'єднання стали Станіслав Сташевський, Віктор Мусіяка та Володимир Сивкович. Ці троє депутатів у Верховній Раді мали репутацію тих, хто не йде на особливі конфлікти ні з пропрезидентським табором, ні з опозиційним.

«Українське питання» може бути розглянуте вже на осінній сесії Парламентської асамблеї Ради Європи, яка відбудеться на початку жовтня. Хоча раніше планувалося, що політичну ситуацію нашої держави винесуть на обговорення Страсбурга пізніше, вже після завершення президентських виборів. Як заявила один із співдоповідачів ПАРЄ по Україні Рената Вольвенд для радіо «Німецька хвиля», такому крокові поважної європейської інституції може «посприяти» продовження проштовхування політичної реформи. ПАРЄ, як відомо, наполягає на тому, що внесення змін до Конституції має відбуватися після президентських виборів (про це в березні в інтерв'ю «УМ», зокрема, заявила Ханне Северінсен). Наразі «українське питання» не внесене до порядку денного осінньої сесії.

Своє вчорашнє політреформне засідання Верховна Рада розпочала із заслуховування заяв. Однією з них була вимога соціалістів заслухати у парламенті керівництва «силовиків», а також виступ Григорія Омельченка щодо «справи Гонгадзе». Лунали навіть пропозиції викликати на депутатський «допит» Святослава Піскуна, якого відставили з посади Генпрокурора після кількох сміливих кроків назустріч остаточному розслідуванню справи, якої панічно боїться українська влада. «Уже не тільки на підставі плівок Миколи Мельниченка, а й на підставі показань свідків і виконавців винуватими у знищенні журналіста називають Президента України і тодішнього міністра [внутрішніх справ] Кравченка», — наголосив депутат-соціаліст Іван Бокий, маючи на увазі публікацію британської газети «Індепендент» з цитуванням протоколів допитів у «справі Гонгадзе». Наразі пропозиції соціалістів, як і решти опозиції, залишаються непочутими керівництвом парламенту та країни.

Щойно у британській газеті «Індепендент» було оприлюднено інформацію про допити правоохоронців, які стежили за Георгієм Гонгадзе, як Генпрокуратура стала небувалим «ньюзмейкером» (якщо простіше — машиною з виготовлення новин). Подібне в нашій державі трапляється часто: як тільки якась неприємна для влади тема отримує розголошення, ця ж влада намагається її заглушити своїми «здобутками» «по темі». Позавчора, приміром, після витоку інформації про те, що «перевертня» і потенційного свідка по «справі Гонгадзе» Ігоря Гончарова вбили введенням ін'єкції, Генпрокуратура розродилася своїм повідомленням, нібито смерть Гончарова насправді надійшла «ззовні» — від завдавання спинальних травм. Минуло трохи часу, і до громадськості з Різницької надійшла ще одна новина.

Упродовж кількох місяців у заповідному господарстві «Феофанія», що входить до Голосіївського лісу (він є пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення), проводиться інтенсивна вирубка дерев. «Ножицям» уже піддали біля тисячі насаджень. Всупереч запевненням чиновників, зрізаються не тільки засохлі, а й цілком «здорові» столітні дуби, висушуються озера. Чималий шмат Феофанії (яка, до речі, закордонними фахівцями визнана найбільшим, найкращим і найстарішим у Європі дубовим гаєм) зараз нагадує попелище: на місцях донедавна незайманої природи стоять екскаватори і трактори, територія вкрита бетонними блоками, біля бюветів із кришталевою водою лежить сміття. Як не дивно, усе це називається «реконструкцією та благоустроєм парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Феофанія» і прилеглих територій». Принаймні саме таке формулювання випливає із розпорядження київської влади.