Під «куполом» законодавчої будівлі на столичній вулиці Грушевського, 5 знову кипить робота. Учора, як і передбачено регламентом ВР, на своє перше засідання (яке мало відбутися не пізніше, ніж упродовж десяти днів після офіційного оголошення результатів виборів) зібралася підготовча депутатська група. До складу цього тимчасового «органу» входять представники всіх політичних партій чи блоків, що пройшли до новообраної ВР (по одній особі на кожні 15 нардепів), і саме їм належить підготувати та організувати перші засідання парламенту. Свою діяльність підготовча група припиняє після того, як буде сформовано комітети Верховної Ради, але це ще, судячи з усього, буде не скоро. Адже до сформування комітетів парламентаріям іще належить зібратися на перше засідання ВР (не пізніше, ніж через 30 днів після оприлюднення результатів виборів, надрукованих у газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр» 28 квітня), скласти присягу, сформувати тимчасову президію, прийняти відставку Прем'єр-міністра, обрати лічильну комісію тощо. І судячи з того, як «плідно» попрацювала у свій перший день підготовча група, так швидко ця справа не зробиться.

Звичайний вихідний день. За наявності гарної погоди — можна піти прогулятися або виїхати на природу (колись це називалося «маївка», тепер — зазвичай «пікнік»), якщо погода не тішить — без жодних докорів сумління залишитися вдома перед телевізором. І жодних примусових демонстрацій із запиленими протягом року гаслами «Мир! Труд! Май!» та зробленими на шкільному уроці праці «першотравневими» гілочками-квітками.

Сьогодні депутати нинішнього скликання Верховної Ради мали попрощатися із сесійною залою. Для деяких, без кого «під куполом» на Грушевського нам відверто чогось бракуватиме, журналісти вже приготувалися купувати прощальні букети (заздалегідь розклавши по кишенях носовички — втирати сльози перед розлукою). Але, як виявилося, прощання відкладається: учора на погоджувальній раді керівники депутатських груп та фракцій вирішили розтягнути задоволення й замість 4-го закрити сесію 26, а то й 27 квітня.

Надія вмирає останньою, тому доводити до її смерті не хочеться нікому. Тим паче, якщо за цією надією стоять великі гроші, витрачені на виборчу кампанію й отримані від її спонсорів не за красиві очі, а за мандат народного депутата. А деякі політичні сили витратили на виборчу кампанію дуже, дуже багато спонсорських коштів...

Свій план просунутися у «народну владу» блок Наталі Вітренко «Народна опозиція» вирішив утілювати в життя рішуче й безкомпромісно. Ви не очікували від найпрогресивнішої з усіх соціалісток такого впевненого (за екзит-полами) проходження в парламент? Тоді ви ні бельмеса не тямите в реальних настроях народу: насправді у товаришки Наталі та її «прогресивного» війська «в кишені» щонайменше 10 відсотків голосів, які «придворні соціологи Віктора Ющенка», оприлюднивши «для прикриття» результати своїх «технологічних» екзит-полів, намірилися вкрасти.

«Нічого, все нормально». «І не сподівайтесь!» — заспокійливо, підбадьорююче, жартівливо кивають кудись на камери нардепи зі стажем у відповідь на запитання про те, чи не щемить їм серце при вході до кімнати нарад. Журналісти підсміюються — чого ж там «сподіватися», якщо й так очевидно, що для декого з опитаних ця Погоджувальна рада стане останньою принаймні на найближчі п'ять років. Звісно, якщо не трапиться якогось форсмажору — зриву виборів, наприклад...

Вибори — це справа не для слабкодухих. Страшна це справа, жорстока, і з біса впливає на психіку. Особливо якщо займатися нею зранку до вечора й частіше, ніж раз на п'ять років. А уявіть собі, як має почуватися людина, яка одного ранку прокидається в помаранчевій опозиції, другого — в «синьо-білій» владі, третього — в «синьо-білій» опозиції... Що там казав Кучма про шарики і ролики? Тож немає нічого дивного в тому, що Тарасові Чорноволу ввижаються жахи.

Природний період нашестя комах-шкідників на українські землі ще не почався — до літа далеко. Але передберезневі виборчі події активізували «комашину» тематику в стінах українського парламенту. Голосування щодо подолання вето Президента на Закон «Про місто-герой Севастополь», яке відбулося 23 лютого, вдруге (після голосування за нібито відставку уряду Єханурова) дало провладним силам підстави знову говорити про існування політичного альянсу Тимошенко—Литвин—Янукович, або ж ТЛЯ.

Усім нам хотілося б жити в ідеальній країні. І всі ми водночас розуміємо, що це утопія, не буває у світі нічого ідеального. Однак прагнути покращити своє життя — цілком у наших силах. І хто ж нам у цьому допоможе, як не політики напередодні виборів?

Сотні тисяч щасливих усміхнених людей, помаранчеві стяги, величезні екрани й білосніжні голуби у блакитному небі... Майже нікому нічого не видно, бо Майдан і всі вулиці довкола забиті людьми, тіснява страшенна, але всі щасливі. Так проходила інавгурація народного Президента Віктора Ющенка. Мабуть, саме того дня, 23 січня 2005-го, багато хто з «помаранчевих революціонерів» остаточно зітхнув із полегшенням: ми таки справді перемогли. Відтоді минув рік, перемога віддалилася в часі й обернулася на проблемне сьогодення. Підсумував цей рік, прожитий у новій для нього іпостасі, і Віктор Ющенко.