Спогади — річ зазвичай прикра. Тому що вони пишуться або тоді, коли людина не здатна з якихось причин творити майбутнє, або коли події з її минулого є важливішими, ніж сьогодення. У кожному разі спогад — явище дуже особистісне. Він, як промінець ліхтарика в темряві, вихоплює те, на що падає, — не більше і не менше. Обговорювати важливість, доцільність чи справедливість такого висвітлення — справа марна. Але спогад має одну корисну функцію: якщо з відстані років емоційний зліпок пам'яті лишається достатньо сильним, щоб відтворитися у слові, то по ньому, як по відбитках слідів динозаврів у вулканічному попелі, можна реконструювати дуже багато.

Хоч коаліційний уряд працює вже більш як місяць, рясний «кадропад» не вщухає. Ба більше, Прем'єр-міністр Віктор Янукович заявив, що невдовзі ротації можуть пройти і на місцях, в обласних та районних адміністраціях. Керманич уряду вважає, що у відставку мають подати ті «губернатори» і керівники РДА, котрі представляють партії, які програли вибори і перебувають у складних стосунках із депутатськими більшостями місцевих рад.

Що таке влада після політичної реформи в Україні? Логіка політреформи полягає в тому, що влада має бути не лише способом здійснення певної урядової політики, а відповідальністю конкретних політичних сил, які сформували правлячу коаліцію. Увійшовши в цю коаліцію і взявшись за гуж, не кажи потім, що не винен у падінні свого рейтингу. Навіть якщо тобі виділено жалюгідну за розмірами ділянку цього «гужа» — виборець під час найближчого голосування має не те що право, а обов'язок зробити висновки з твоєї присутності в уряді.

Станом на 26 березня 2006 року найбільш значимою новацією закону про вибори народних депутатів був змінений прохідний бар'єр. Цифра «3», відома своїм магічним значенням, цілковито заволоділа увагою політгравців, які, отримуючи свіжі дані з ЦВК, напружено прораховували, проходять вони в Раду чи ні. Дехто, звісно, був значно вище цього, а от Наталка Вітренко, приміром, до «трійки» не дотягнула зовсім трохи. А якби за два роки перед цим Верховна Рада залишила незмінним 4-відсотковий бар'єр, в аутсайдерах (окрім пані Наталі) опинився б ще й товариш Симоненко... Однак зараз усе це вже нецікаво, оскільки тепер на перший план виходить інша річ: завдячуючи тим-таки змінам до закону, країна вже півроку живе без мажоритарних округів. Це означає, що в нас із вами більше немає прямого лобіста наших місцевих інтересів у вищому законодавчому органі України, в разі чого — треба звертатися до депутатів районних та міських рад. Та й то — до деяких. Адже й міськ- та райради обрані за списками і в багатьох «хлібних» регіонах значною мірою складаються з громадян, які живуть зовсім у інших місцях. Навіть обласні ради обрані за партійними списками, без прив'язки до конкретних вулиць і будинків.
Чи відчули ми різницю? Чи відчули її політики? Чи можливе повернення до змішаної виборчої системи? У цих питаннях намагалась розібратися «УМ».

Рівно рік тому «помаранчева» команда розкололася, мов глиняний глек. Через перманентнi чвари було відправлено у відставку уряд Тимошенко, а з ним — і головного опонента леді Ю Петра Порошенка. Хоча важливі тут не стільки факти відставок, скільки констатація розколу в «помаранчевій» команді, яка вже за кілька місяців після революції розпочала міжусобиці. Костянтин Ситник — народний депутат двох минулих скликань, 80-річний «аксакал» УРП «Собор», почесний директор Інституту ботаніки НАНУ — з висоти свого житейського досвіду і набутих знань дає «помаранчевим» грубу, однак, погодьтеся, влучну оцінку: «Просрали!».

Про намір перейменувати Чечню заявив цього понеділка президент республіки Алу Алханов. Про те, що це не просто навіжене слово, що вискочило з рота навмання, свідчить і відповідне розпорядження Алханова, яке, за його словами, вже «отримали фахівці». Які саме фахівці, якої національності і до якого політичного табору вони належать — невідомо, проте зауважмо інше: заява про можливу «ліквідацію» Чечні пролунала в Санкт-Петербурзі, північній столиці Росії, куди пан Алханов прибув як провінційний кавказький васал. А отже, свідомо чи мимоволі, заява ця стала інформацією для широкого вжитку і трактувань, а не винятково приводом для внутрічеченської дискусії, якою вона б стала, якби пролунала у Грозному.