До президентських виборів у США, які відбудуться 4 листопада 2008 року, ще далеко, але коло головних кандидатів, які будуть претендувати на першу посаду в наймогутнішій країні світу, в основному вже визначилося. Виборча система США складна і передбачає кілька стадій відбору претендентів. Фактично з процесу самовисування запущено її першу стадію. Відтак у таборах демократів та республіканців визначилися по два лідери та по кілька осіб, які не втрачають надії перейти з другої кандидатської ліги в головну. Сьогодні розглянемо розподіл сил серед шести претендентів від Демократичної партії.

Владний безлад у Кіровограді триває. Більшість депутатів Кіровоградської міської ради не визнали перевибори мера, призначені на 13 травня, і на своєму таємному засіданні розпустили територіальну виборчу комісію. Фракції БЮТ, СПУ й КПУ продовжили сесію без відома депутатів від Партії регіонів і НСНУ. Тут саме час згадати про обов'язкову норму — створювати коаліції на місцях — для регіональних осередків Блоку Тимошенко і «Нашої України». Але в Кіровограді — дуже своєрідна політика і конфігурація коаліцій. Усупереч закону, не були допущені до зали партійного офісу БЮТ, де проходила сесія, і журналісти.

Поряд із позитивними тенденціями в Україні, зафіксованими у звіті Державного департаменту США з дотримання прав людини у країнах світу, американський уряд знайшов доволі приводів для критики в українському суспільстві. У центрі уваги авторів звіту залишаються тортури і побори правоохоронних органів, порушення тендерних прав і корупція в органах влади, зокрема в освітянській сфері.

Рішення БЮТ та «Нашої України» про об'єднання в єдиний опозиційний «фронт» до Кіровограда не дісталося: тут ці дві політичні сили знаходяться по різні боки барикад. Фракція БЮТ у міськраді відмовилася підписувати протокол угоди, і боротьба в місті, мета якої — крісло мера, ввійшла в нову фазу.

Позавчора дошку оголошень Шевченківського районного суду прикрашало повідомлення: «12 березня — суддя Ігнатченко Н. В. — 10.00 №1493/07 — Медведчук В. В. до Вищої ради юстиції про визнання рішення недійсним». Загальнодоступною мовою це означає, що справа за номером 1493/07 містить позов громадянина Медведчука (а за даними «УМ», це і є «той самий» Медведчук, тобто глава президентської адміністрації часів Леоніда Кучми) до вищезгаданого державного органу.

«Генеральною імітацією вибору» назвала російська «Незавісімая газєта» позавчорашні вибори різного рівня в 70 регіонах Росії. Найважливіші відбулися в 14 регіонах, де громадяни обирали місцеві парламенти. Виборчу планку, яка цього разу була піднята до семи відсотків, намагалися подолати 14 партій. У цій кампанії, яку вважають генеральною репетицією перед виборами до Думи цього року та президентськими виборами-2008, могли брати участь третина виборців країни — приблизно 30 мільйонів осіб. «Результати, які будуть зафіксовані по цих виборах із підтримки політичних партій, певною мірою продемонструють тенденцію, яку можна очікувати на виборах депутатів Держдуми», — цитує «Нєзавісімая газєта» слова голови ЦВК Росії Олександра Вєшнякова.

Третього березня 1998 року в газеті «Голос України» була надрукована моя стаття «Герої» нашого часу», в якій я розповідав про детективні повороти автобіографії свого земляка Миколи Рудьковського. Думка на форумі forumok.kiev.ua, цікавий погляд. Та публікація мала значний резонанс, вплинула на перебіг виборчих подій (а Рудьковський балотувався на Чернігівщині в народні депутати), на поведінку «нового героя» і, як потім виявилося, спричинила ще більшу імпровізацію пана Миколи при подальшому формуванні автобіографії.
Улітку 2006-го колишній опозиціонер Рудьковський став членом уряду Януковича — очолив «регіональне» Міністерство транспорту та зв'язку. Нещодавно цей персонаж знову «відзначився», вже на найвищому, міжнародному, рівні. Причому настільки нахабно, що висновки за подібні вчинки державного службовця повинні бути однозначними — термінова відставка. Що ж, недоріс чоловік до високої посади, та й квит.
Але ж ні. Зі знайомою завзятістю соціаліст Рудьковський почав стверджувати, що нічого протизаконного не вчиняв, що газета «Дзеркало тижня» зводить на нього наклеп і він захищатиме свою честь у суді. Далі — більше. Рудьковський стверджує, що міжнародний скандал із запрошенням в Україну представників туркменської опозиції в обхід МЗС стався з вини... Президента України. Це, мовляв, замовлення Банкової для дискредитації «антикризової» коаліції і, зокрема, його, Рудьковського, як знаного представника цієї команди.
Невже так і є? Тут потрібно ще розібратися, і саме для цього, пригадується, було створено відповідну урядову комісію. А ось щодо честі нашого «героя», то тут сумнівів хоч відбавляй. Автор цих рядків має всі докази того, що пан Микола нахабно й послідовно править свою освітянську та трудову біографію на власний розсуд — дивлячись куди і які дані слід подавати. Такий собі «ПроФФесор-2» із дуже підозрілими дипломами в уряді «ПроФФесора-1»...

У нинішньої парламентської коаліції є два чинники нестабільності, говорить колишній представник Президента в парламенті, а зараз просто народний депутат із «Нашої України» Юрій Ключковський. Перший чинник — це комуністи, які в усьому підконтрольні Москві. Другий — соціалісти (вони також можуть вийти з гри, яку затіяли спільно з «Регіонами», але з власних причин). Якщо нинішня коаліція розпадеться — в політичній історії України почнеться новий етап. Якщо ні — теж не все втрачено, адже у президентських сил залишається козир у вигляді Конституційного Суду, якому ще належить прийняти рішення з приводу того, чи легітимно сформований цей Кабмін. Щоправда, свою відданість закону судді поки що не мали нагоди довести. Словом, надії на краще є, але вони мали б чимось реальним підкріплюватися...

Наталка Білоцерківець народилася на Сумщині в родині сільських учителів. Закінчила українське відділення філологічного факультету університету імені Шевченка. Поетеса, автор кількох поетичних збірок (остання — «Готель Централь», 2004). Учасник престижних міжнародних поетичних фестивалів. Працює в часописі «Українська культура». Дружина відомого культуролога Миколи Рябчука. Має двох дітей: дочка — аспірантка, син — студент.
Ми зустрілися з Наталкою у кав'ярні мережі «Кофі-Хауз» на першому поверсі скляного глобуса між колоною Незалежності й Музичною академією. Розмовляємо зі знаною поетесою, в якої не гучне, проте дуже почесне місце в українській літературі, власне, про поезію, а також про інші справи, які допомагають або заважають писати вірші.