Свого часу в Донбасі було започатковано традицію встановлювати на височенних копрах вугільних шахт червоні зірки — на знак трудових досягнень колективу. Та з часом уже самі гірники сумно жартували, що копри із зірками є майже копією відомих металевих конструкцій на братських могилах кладовищ. Тим більш що в історії шахт уже траплялися випадки, коли після аварії залишки потерпілих так і не вдавалося відшукати і тому підземні виробки автоматично перетворювалися на братську могилу. Про що засвідчував і відповідний меморіал із викарбуваними прізвищами загиблих, встановлений на поверхні на території шахти.

Наступного дня після підземної трагедії на шахті «Краснолиманська» футболісти «Шахтаря» вийшли на календарний матч вітчизняної першості у чорних пов'язках. А трохи згодом керівництво клубу знову відгукнулося на наслідки вогняного смерчу, що забрав життя 36 гірників (сподіватися на порятунок п'ятьох безвісти зниклих гірників марно — хіба можна вижити під землею без повітря за температури 65 градусів?). Для допомоги родинам потерпілих ФК «Шахтар» перерахував 1мільйон гривень. На відповідний розрахунковий рахунок продовжують надходити кошти від інших підприємств, організацій та установ, які висловлюють свої співчуття не тільки словами. Та чи зможуть ці гроші чи ордери від квартир, які вчора вручив сім'ям шахтарів Прем'єр-міністр, стати бодай слабкою втіхою, приміром, для 36 дітей, які втратили своїх батьків? Ніколи.

На маківці літа фахівці обласної санепідемслужби, які в цей час посилюють нагляд за якістю води в тутешніх водоймах, зробили тривожне повідомлення. В Азовському морі й річці Кальміус у межах Маріуполя та у водосховищі Світлодарська виявлено холерний вібріон Ель-тор (виділено шість культур вібріона).

Учора й сьогоднi в Українi траур.

...За чотири дні до фатальної зміни молодий гірник «Краснолиманської» Євген Грабовський вдруге став батьком. Уже виховуючи з дружиною чотирирічного сина, вони «купили» малому сестричку. До речі, подібний факт досить красномовно підтверджує соціальну захищеність шахтарів «Краснолиманської». Бо, зважаючи на статки, нині далеко не кожна сім'я не лише провінційних містечок Донеччини, а й обласного центру може дозволити собі «розкіш» у вигляді аж двох дітей. Молода сім'я Грабовських таки мала упевненість у завтрашньому дні. Проте невблаганна доля розпорядилася інакше. Щасливий батько ще встиг побачити свою доньку. А ось доньці, коли підросте, залишиться розглядати його тільки на фотографіях. І відповідно сприймати те, що після отого страшного дня її вирішили назвати Євгенією.

Спе­ци­фі­ка шах­тар­сь­кої пра­ці, на жаль, аж ні­як не вик­лю­чає не­без­пе­ки пот­рап­лян­ня лю­дей пря­мі­сінь­ко в пек­ло, на яке мит­тє­во пе­рет­во­рю­ють­ся під­зем­ні ви­роб­ки піс­ля ви­бу­ху. Са­ме та­ка дра­ма ро­зіг­ра­ла­ся у по­не­ді­лок вве­че­рі на гли­би­ні шах­ти «Крас­но­ли­ман­сь­ка» міс­та Ро­дін­сь­ке.
Як по­ві­до­мив опе­ра­тив­ний чер­го­вий цен­т­раль­но­го шта­бу дер­жав­ної во­є­ні­зо­ва­ної гір­ни­чо­ря­ту­валь­ної служ­би, ви­бух став­ся о 20.13. на го­ри­зон­ті 997 мет­рів у 11-й пів­ден­ній ла­ві, де на цей мо­мент на діль­ни­ці пе­ре­бу­ва­ли 48 гір­ни­ків. На міс­це ава­рії при­бу­ли 54 від­ді­лен­ня гір­ни­чо­ря­ту­валь­ни­ків, од­нак ме­ди­ки двох де­сят­ків бри­гад «швид­кої», які чер­гу­ва­ли на по­вер­х­ні, за­ли­ши­ли­ся май­же без ро­бо­ти. Із 12 вці­лі­лих і під­ня­тих на-го­ра шах­та­рів тіль­ки один пот­ре­бу­вав гос­пі­та­лі­за­ції. За­те до ін­ших ко­лег під зем­лею до­ля ви­я­ви­ла­ся не та­кою поб­лаж­ли­вою — до­сі гір­ни­чо­ря­ту­валь­ни­ки ви­я­ви­ли ті­ла 31 за­гиб­ло­го, а до­ля ще 5 жертв ви­бу­ху по­ки не ві­до­ма. По­шу­ко­во-ря­ту­валь­ні ро­бо­ти не при­пи­ня­ють, од­нак во­ни ус­к­лад­ню­ють­ся силь­ною по­же­жею та ве­ли­кою за­дим­ле­ніс­тю ви­ро­бок, і то­му за по­діб­них умов шан­си на по­ря­ту­нок лю­дей за­ли­ша­ють­ся при­мар­ни­ми.

Кажуть, людині стільки років, на скільки вона виглядає. А місту? Схоже, іноді його вік напряму залежить від того, чи виглядають його «батьки» якийсь, хоч невеличкий, ювілей. Схожа ситуація нині в Донецьку, де на останній сесії міськради депутати підтримали пропозицію змінити на гербі міста цифри «1869», що досі означали рік заснування, на «1779». Отож обласний центр, де п'ятирічку тому солідно відзначали круглі 130 років, у останній день серпня (День міста) має всі підстави святкувати «квадратну», але не менш серйозну дату — 225 років. А через наступну шестирічку тут, мабуть, згадають про поки притримуваний у запасі 1690 рік. Тоді, у 2010-му, якраз підійде черга відзначати 320 років Донецьку.

Ситуація у селі Агрономне Амвросіївського району складалась майже класично. Батько відбув до міста, мати пасла череду односільчан, а трирічний та дворічний сини залишилися в хаті під наглядом тільки телевізора, що у цьому випадку виконував роль своєрідної няньки. Утім подібна ідилія тривала недовго — внаслідок короткого замикання в стабілізаторі напруги телеприймача виникла пожежа і приміщення наповнилось їдучим димом.

Тепер уже немає сумніву — отому населеному пункту «місто Н.» ще й неабияк повезло. Бо ж від назви таки залишилась бодай одна літера. А ось Костянтинівка на Донеччині враз утратила всі чотирнадцять літер у російськомовному варіанті назви. Тепер від них на в'їзді з боку Дружківки залишився тільки бетонний підмурівок. На якому, мабуть, дуже доречно надряпати «Тут були «металісти».

У мешканців Донецька з'являється ще одна непогана можливість використати ненормативну лексику, адресуючи її черговій халепі та причетним до неї особам. Причому цього разу не обов'язково прямувати до бензоколонки, крамниці чи базару. Варто тільки у власному помешканні відкрутити кран, адже в липні обласний центр буде отримувати питної води на 25 відсотків менше.

Їй-бо, сьогодні можна більше повірити автору «Енеїди», який стверджував, що завсідник Олімпу «кружляв сивуху і оселедцем заїдав», ніж у ще давніше твердження про наявність у меню грецьких богів амброзії. І не дивно — осоружної рослини, від якої просто немає спасу, і яка до того ж провокує алергічні захворювання, намагаються позбутися будь-якими способами. До одного з них, що претендує на «ноу-хау», вдалися також у Маріуполі — місті, де мешкають і нащадки отих міфічних персон, які буцімто смакували амброзією.