Уже один тільки факт, що роман-версія Олега Чорногуза «Дари пігмеїв» потрапив у короткі списки державної премії, свідчить мінімум про те, що відбулася ротація державних чиновників найвищого рангу. Бо є сумніви, що цей політичний памфлет на «папський» режим, на хижаків-чиновників із найближчого екс-президентського оточення, доволі достовірні картинки з їхнього «дольче віта» не те, щоб не викликав захвату в прототипів, але, думається, спровокував би на «руки чешуться». Втім застереження автора — «Усі імена та події в романі вигадані.

Наталка Могилевська і Андрій Кузьменко на «Інтері», Тіна Кароль і Андрій Кравчук, Олександр Пономарьов на «1+1», Сашко Положинський і Джон Кувалдін на М1, зірки на телебаченні — звична справа, «ящик» експлуатує їх впізнавані обличчя, вони експлуатують безмежні можливості електронних ЗМІ. Чесний бартер. На Першому національному теж є свій проект із співачкою в ролі телеведучої — «Вітаємо вас із Оксаною Пекун». Щодня в будні вона читає листи, вітає іменинників, ювілярів, виконує музичні бажання, і так три роки поспіль.

«Знаєш, що відрізняє кріпосну селянку від справжньої жінки, — «умнічала» моя студентська подружка із Черкас, сусідка по гуртожитку на Ломоносова в тисяча дев'ятсот якомусь там дев'яностому році, — білизна. Справжня жінка ніколи не дозволить собі одягти на спід якісь рейтузи і зашитий ліфчик, хоч цього ніхто й не бачить». Десь почерпнута нею у вісімнадцять років мудрість, як показало життя, таки є правдою, тим паче надворі ХХІ століття — технології тобі передові, вибір білизни — за межами добра і зла: хоч під настрій, хоч під сукню, хоч під труси коханого; хочеш — утягуй, хочеш — збільшуй, хочеш — коригуй, а не хочеш — можеш взагалі не носити. Але навіщо відмовляти собі в такому задоволенні, якщо на жінку кожного сезону працюють армії дизайнерів, конструкторів, технологів, текстильників.

Президент фестивалю моди «Київський подіум» Олександр Соколовський заявив про намір зробити навесні другий вітчизняний Тиждень моди. А його почесною гостею стане Наталі Рікель із останньою колекцією Дому Sonia Rykiel.

Таку оптимальну кількість адміністративних районів у столиці вирахувало профільне управління КМДА, каже міський голова Олександр Омельченко, якому, на відміну від віце-прем'єра-реформатора Романа Безсмертного, ніхто не заважає робити територіально-адміністративну реформу. За його словами, перше скорочення — з 14 до 10 районів — принесло позитивний результат: до реформи 2 спальні райони були на дотації, після — жодного збиткового.

Актор Театру сатири, в якому Спартак Мішулін служив 40 років, Юрій Васильєв сказав «Комсомольській правді»: «Старий театр іде. Другого Мішуліна не буде. Я зараз дзвонив Ширвіндту і запитав його: «Що ми тепер будемо робити, Олександрe Анатолійовичу?». «Зливай воду, Юро... Це кінець. Завтра терміново перериваю відпустку і повертаюсь у Москву», — відповів мені наш худрук». Це не перебільшення, а загальне відчуття — втрати стовпів театрального і кіномистецтва, які об'єднували історію і культуру таких різних народів СРСР.

Якщо якесь іноземне ім'я стає відомим широким масам нашого народу, його починають обожнювати і йому починають поклонятися фанатично і зворушливо. Візит модного бразильського письменника Пауло Коельо в Україну, на запрошення Форуму видавців, супроводжувався неймовірним ажіотажем серед читачів і чиновників, журналісти і письменники поставилися до зірки Форуму іронічно, хоча приїзд минулого року Коельо на Міжнародний московський книжковий ярмарок прирівнювався до сенсації. Він каже, що має щомісяця близько 200 запрошень на різні конференції, семінари, ярмарки, і серед них є приблизно 40, на яких можна добре заробити, але їх якраз Коельо ніколи й не приймає. Може собі дозволити. По грошах, хоча гроші, коли вони є, — штука умовна.

Ця гра українсько-російських слів означає цілком конкретний жанр мистецтва. І фотографічні картини доньки відомого російського поета, професійної перекладачки, знаменитого фотографа Катерини Рождественської — не що інше, як казка з традиційним хепі-ендом, у якій кортить опинитися кожному. Подумайте тільки, шедеври живопису, випробувані часом і мінливими смаками кількох поколінь рафінованих естетів полотна, розтиражовані матриці геніальності. Усі рисочки знайомі, всі штрихи описані, всі деталі і нюанси декодовані, до того ж на свідомість тисне інформація про вартість цих витворів мистецтва в каталогах всесвітніх аукціонів. А опинитися в мізансцені «Сніданку на траві» — під шовковою парасолькою у сукні по тогочасній французькій моді, або на троні в гримі Катерини ІІ — з області неймовірного, не всім же артистам щастить зіграти роль, яку ти сам собі наворожив і намріяв.

Учора грант на книжку «Олександр Довженко. В очікуванні золотого віку» отримав відомий кінокритик, наш автор Сергій Тримбач, а Державну премію в галузі кіно імені ювіляра сьогодні вручатимуть Лесю Саніну за фільм «Мамай» у Сосниці, на батьківщині кінокласика.

Ось уже два роки, як слово «авіашоу» викликає у пам'яті львів'ян привид трагедії, що сталася 27 липня 2002 року на аеродромі Скнилів. 77 чоловік, серед них 28 дітей, загинули внаслідок катастрофи літака СУ-27 під час демонстраційного польоту. За цей час годі й думати про загоєні рани або зарубцьовані шрами в душах людей, які втратили близьких, ба навіть винних у скнилівській трагедії остаточно виявили тільки тепер. У вівторок керівник прес-служби Генеральної прокуратури Сергій Руденко заявив, що до кінця тижня Генпрокуратура має намір передати до суду кримінальну справу по Скнилову, якщо з боку обвинувачених не надійде клопотань, передає УНІАН.