На Міжнародному дитячому «Євробаченні–2007» у ніч із 8 на 9 грудня в Роттердамі (Нідерланди) кожна країна в прямому ефірі вибирала найкращого юного співака Європи. Україна спостерігала за подіями конкурсу 8 грудня з 21.15 по Першому Національному.
«Питання про ремікси не до мене, — каже фронтмен OT VINTA Юрко Журавель на презентації альбому. — Я в цьому не розуміюся. Однак мені хотілося, щоб на наші концерти приходили довгоногі дівчата з великими грудьми. Хлопці кажуть, що ремікси в цьому допоможуть».
Про нього можна говорити як у фільмі: він же Юрченко, він же Юркеш, він же Нечистяк або, як він сам про себе співає, «а я собі Юрчик».
«У нас політика сама по собі не є конструктивною, влада в руках одного капіталу, і щоб захистити суспільство від духовної руйнації, потрібен вплив діячів культури, які ще на світанку людства були мораллю, совістю і гідністю», — цей сумний факт брати Капранови виголосили перед надзвичайними зборами «Україна — зона культурного лиха».
«Це називається — за що боролися, на те й напоролися. У нас не демократія, а SOSситуація. Ми за них боролися, а тепер сидимо з роззявленими ротами і просимо культури. А в них мета — кар’єра.
«Концерт був запланований заздалегідь, і через виставку, присвячену Голодомору, ми не могли його перенести. Це не факт, що треба робити мавзолей. Ми з повагою ставимося до історії і завтра на Софійській площі вшануємо пам’ять жертв, запаливши свічку і помолившись за них», — такими словами лідер «Мандрів» Фома почав концертпрезентацію нового альбому.
«Я ніяк не міг зрозуміти, в чому загадка успіху Довженкового фільму «Земля». Чому по ньому читають лекції по всьому світу, чому Спілберг вважає себе його учнем? І зрозумів, що проблема українського кіно — це земля», — сказав кінорежисер Олесь Санін на третій із чотирьох пресконференцій, що передують Надзвичайним зборам «Україна — зона культурного лиха».
«У страшному 1933 році бабуся народила мою маму, і вона дала мені життя, — сказала на презентації кліпу «Свіча» народна артистка України нардеп від «НУНС» Оксана Білозір. — У кліпі я маю медальйон із портретом красивої молодої жінки, вдягненої у національний костюм. Це моя бабуся. Вона жила неподалік кордону з Польщею. Це нас врятувало від смерті, може, щоб я народилася і могла говорити про ті події».
«Те, що треба» меломани мають уже півтора року від тернопільської групи С.К.А.Й. Очевидно, гарні речі не стають зайвими, тому хлопці не відтягували роботу над другим альбомом. Протягом семи місяців вони записували нові пісні, вдосконалювали музичну майстерність, створювали свій формат і ставали більш професійними. Результат не забарився. Новий альбом «Планета С.К.А.Й.» абсолютно відрізняється від попереднього. За словами соліста гурту Олега Собчука, він доросліший, якісніший, віддзеркалює глибину стосунків, космічний зв’язок між людьми, притому він жорсткіший, і в ньому більше звучать гітари. Окрім 13 композицій, до альбому також входять два відео на пісні «Як мене звати» і «Best друг».
Французький постмодерніст Фредерік Бегбедер пробув у Києві з презентацією свого нового роману «Ідеаль» понеділок і вівторок і наробив трохи галасу серед київського бомонду. Спостерігаючи за письменником, який на другий і останній день перебування в Україні чудово адаптувався до нашої випивки, дівчат, погоди і автомобільних пробок, наші зрозуміли, що мало просто добре писати, треба ще й бути рокером у літературі, вилазити на стіл і цілуватися з прихильницями. Готуючись до зустрічі з Бегбедером, я натрапила на одному з сайтів на враження дівчини від побаченого декілька років тому. Вона пише про руки Фредеріка, які не давали їй ще довго спати. Мовляв, у нього довгі аристократичні пальці, які, напевне, ідеально грають на фортепіано і пестять жінку. Тому перше, на що я просто втупилася і не відводила погляду впродовж години, це були руки Бегбедера під час автограф–сесії у «Книжковому супермаркеті» на Петрівці. Він спізнився на годину. Як і його герой Октав, Фредерік прийшов, нібито щойно його підняли з ліжка: з розкуйовдженим волоссям, неголений, весь у чорному і з написом rock–n–roll на спині.
