Після кандидата в президенти Олега Царьова під роздачу сепаратистів потрапив i Михайло Добкін. Цього претендента на посаду глави держави не надто ласкаво зустріли в Луганську, куди Добкін вирушив вести переговори з особами, що захопили місцеве СБУ. Чому заколотники не визнали Добкіна за «свого» — питання окреме.

Хоча вчорашній парламентський день й обіцяв бути вельми напруженим і навіть непродуктивним, кілька важливих законів нардепи все ж ухвалили. А почалося все з ультиматуму «регіоналів» та комуністів, які пригрозили не брати участь у голосуванні, доки не будуть амністовані затримані на сході сепаратисти.

Учора за чотири години роботи парламентарії встигли ухвалити аж два законопроекти — один стосувався скорочення кількості дозвільних документів, потрібних для ведення бізнесу, другий — врегулювання нових завдань і функцій, покладених на Держспецзв’язок. Натомість депутати так і не проголосували за важливі законопроекти щодо подолання корупції та проведення люстрації, а ще проігнорували законопроект, котрим пропонувалося надати статус учасників ветеранів війни особам, які постраждали під час мирних акцій протесту.

Якщо кандидати в президенти вже «відстрілялися», бодай на етапі висунення та реєтрації їх Центрвиборчокомом, то у кандидатів у столичні мери і в депутати Київради — все ще попереду. Київська міська виборча комісія склала власний план організаційних заходів. Згідно з ним, ім’я мера буде назване не пізніше 30 травня. Те саме стосується і складу нової міської ради.

Свого часу депутати партії «Батьківщина» покидали цю політсилу, щоб приєднатися до «широкої коаліції» на чолі з Партією регіонів. Було це у 2006—2007 роках і тривало доти, доки Президент Ющенко не поклав край подібним міграційним процесам і не оголосив про дострокові вибори. Ще більш активно БЮТівці перетікали до ворожого табору після програшу Юлії Тимошенко на виборах 2010 року. Були перебіжчики й у 2012–му, коли «тушки» «Батьківщини» примкнули до провладної більшості у перші ж місяці існування нового парламенту.

У п’ятницю надвечір лідер «Правого сектору» Дмитро Ярош провів свою першу — як кандидат у президенти — прес–конференцію. Подія викликала ажіотаж: досі «живого» Яроша бачило небагато медійників, бо якраз на піку популярності очільник радикального крила Майдану вдався до обмежень своєї публічності.

Політикам не звикати до езопопової мови, але в риториці Кремля є слово–маркер, котре не просто має видозмінений смисл, але виступає червоним сигналом небезпеки. Це слово «захист». Або (в залежності від контексту) «порятунок». Готовність російського МЗС «взяти під захист» Донецьк iз Луганськом означає, як мінімум, бажання анексувати східну Україну.

Група «Рейтинг» провела соцопитування, згідно з яким найбільше електоральних симпатій у Києві отримав лідер Європейської партї, народний депутат України Микола Катеринчук. Дослідження проводилося до того, як стало відомо, що Віталій Кличко також братиме участь у столичній кампанії. Отож перше місце у перегонах — за Катеринчуком (його готові підтримати 12% серед тих, хто має намір прийти на вибори), далі йде Анатолій Гриценко (11%), а за ними — Олег Ляшко, Володимир Бондаренко та Юрій Луценко, які набрали однакову кількість голосів — 8%.

Дивлячись на парад–алле кандидатів у президенти, неможливо не згадати булгаковське «як вигадливо тасується колода...» Ще якихось півтора місяця тому в тодішньої опозиції було три кандидати в президенти: Кличко, Яценюк i Тягнибок. Нині, коли опозиція стала владою, з трьох лишився всього один — Тягнибок, та й той втратив більше половини електоральної підтримки. Яценюк зійшов iз дистанції з цілком зрозумілої причини: лижню йому заступила Юлія Тимошенко.

З моменту, коли 21 лютого Верховна Рада зібралася на перше «демократичне» засідання, парламентарії працюють фактично в режимі нон–стоп. Поточний тиждень — також пленарний. Але хай би як часто не збирались нардепи, часу на розгляд усіх актуальних питань все одно бракує. Бо життя весь час підкидає нагальніші потреби, от і вчора члени парламенту заповзялися роззброювати «незаконні збройні формування».